Армія — велике та цікаве місце

Перефразуючи агента Дейла Купера: "Армія - велике та цікаве місце". Зранку ти вивчаєш другий спосіб складати путанку, а ввечорі слухаєш цілу лекцію про причини негласної заборони метадону на зонах. Парадокси крокують поряд з тобою кожен день. Одного разу ми годин десять підряд пиляли та вирубали ліс, щоб ввечорі обережно зібрати все сміття у пакет, бо ж смітити у лісі не можна. Майже класична історія трапилася, коли нас в режимі "хутко-хутко" привезли не в той обласний центр, де на нас чекали, а потім півдня з пригодами везли в потрібний. Легковажність (хай буде саме це красиве слово, хоч воно навіть близько не передає всієї суті проблеми) солдатів теж вражає: їдемо на секретну локацію, обов'язково хтось зателефонує дружині/коханці/мамі/донці/кішці і скаже, що ми у "назва населенного пункту", проїхали такий-то магазин, і дасть ще з десяток орієнтирів. Про що можна казати, якщо група осіб влаштувала сабантуй з піснями під гітару, а один з присутніх записав тематичне відео з події і розмістив його в TikTok, знаючи, що ротний стежить за ним у TikTok. В нас лейтенанти сміялися до сліз розповідаючи цю історію. Армія - велике та цікаве місце.

***

Обожнюю армійський менеджмент. Вже певний час думаємо над тим, як нам митися взимку, бо на локації тільки літній душ. Днями приїхав ГСБ і такий: Тю, так зробіть собі баню! І ми такі: Тю, дійсно, так, yes, si, так точно. 

А я казав коханій, що взагалі не переймаюся з цього приводу, бо армія обов'язково доведе до мого відома, яким саме чином я маю митися взимку.

***

Останнім часом маємо роботу, що пов'язана з інженерними загородженнями. Я працюю на тій ділянці, де зовнішніх ризиків фактично немає, чого не скажу про інших побратимів. Робота є різна і її вистачає. Там, де це можливо, ми підбадьорюємо себе музикою. На мою думку, найкраще працюється під Rammstein. Німці десь намацали такий ритм та влучили у такий нерв, що руки самі роблять, навіть коли ти вже задовбавсь. 

І от днями я згадав, що доречність Rammstein відмічаю вже не вперше. Навесні приносили ми присягу: вечір, рота пошикована (знаю-знаю) зі зброєю в руках, горять смолоскипи, палають бочки і хтось із сержантів, здається, ставить Du hast. Момент був урочистий, трошки зворушливий та пафосний, тож я намагався не засміятися, бо мені на думку спадали усі можливі вирази облич російських пропагандистів, якби вони побачили це на власні очі. І, звісно ж, їхні коментарі, які б на 90% складалися б зі слів "нацисты", "военщина" і "вопиющее".