Наратив про "удари у відповідь"

"Чому український бізнес не попередили про далекобійні удари України і не дали знати, що буде відповідь?"

"Чому влада не подумала перед тим, як бити по росії, що міцності української економіки не вистачить, аби витримати удари у відповідь?"

Ці наративи все частіше читаю у себе в стрічці — від, здавалося б, абсолютно притомних людей. Перш ніж пояснити, що вони російські, наведу приклад.

Квітень 2022-го. Україна уразила флагман Чорноморського флоту рф — крейсер "Москва". У соцмережах, поперемінно з радістю від знищення такого гіганта, почали ширитися заяви: "от тепер чекайте відповідь", "от тепер росія нападе".

І звучали вони на тлі злочинів, які росія вже скоїла. Уже була Буча. Уже був Ірпінь. Знищувався Маріуполь. Київ ледь оговтувався від початку повномасштабного вторгнення. Палав Харків, Запоріжжя, Донбас.

Але після цього удару в українських соцмережах почалося зміщення акцентів: не з того, що Україна вперше показала собі й світу, що може бити туди, де росія гарантувала собі недоторканність, — а на те, що "ми самі себе підставили". Це ще більше сіяло страх і підживлювало наратив про всемогутність рф. А це не так.

"Жахливої відповіді" за спалену "Москву" не було.

Що сталося згодом, і саме 2022-го — року, який нібито мав стати "відповіддю за "Москву"":

• Сили оборони, у битвах на фронті, розбили танкову армію кремля, найбільшу в Європі;
• провели Харківську наступальну операцію;
• звільнили Херсон;
• завдали російській армії втрат, десь на пів мільйона солдатів.

1 червня 2025 року СБУ проводить операцію "Павутина". Україна уражає стратегічну авіацію рф — частину так званої ядерної тріади. Навіть за скромнішими західними оцінками це була одна з найглибших і найдорожчих для росії операцій війни.

На майданчик російської пропаганди одразу виходить наратив: путін відповість ядерним ударом. Він навіть говорить про це з Трампом. У наших стрічках знову знайоме: "тепер чекайте", "влада не прорахувалася", "Україна цього не витримає", "удар точно буде по Києву, Дніпру чи Львову".

Ми зараз у 2026-му.

Київ, Львів, Дніпро й десятки інших українських міст стоять і працюють.

Україна нищить гігантські нафтопереробні заводи. Б’є по російських Wildberries і Ozon. Створює бензиновий колапс у країні-бензоколонці. Змушує росіян виїжджати з Криму. Перебиває логістику підвозу боєприпасів на окуповані території. Щоденні пожежі на росії стали настільки буденними, що для стомлених умів у соцмережі знову вивели той самий наратив: "українська економіка не витримає, бізнес упаде, робочих місць не буде".

Українська економіка з 2022-го тримається на межі — але тримається.

У крамницях немає дефіциту їжі. Подекуди є навіть профіцит товарів.

Ми зимуємо інколи без світла й тепла, але міста не спорожніли через масовий виїзд в села, де є піч.

Українська армія далі утримує Донбас, захоплення якого було головним лейтмотивом так званої "сво".

Тому наступного разу, коли захочеться запитати, чи витримає українська економіка "удари у відповідь", прогорніть цей текст і скиньте хоча б вартість однієї кави на дрони по росії.

Адже наше завдання — протриматися на день довше, ніж вони.