Лови момент
Читати Джона Фанте ("Сонячне світло в небі, сонячний сік у мене в животі"), гуляти по селу у цивільній формі одягу, дивитися, як суміжники сидять/стоять на подвір'ї: у спортивках, у червоній піжамі, у плямистому халаті; пити гарячий шоколад, їздити на роботи розвантажувати усіляке; слухати, як один з наших каже, я в цій церкві спокутувався, допомогло, питає в.о. водія, так, допомогло, відповідає наш, інакше б агронома вбив би; вдягатися у дрантя, щоб поїхати в обласний центр вантажити усіляке; потрапити на розвантаження такого, що руки-ноги відмовляють, а пісня Sixteen Tons набуває нового сенсу; зранку отримувати посилки - ніж та нове взуття; обговорювати скаргу на підрозділ; пити гарячий шоколад; читати Джона Фанте ("До чого б я не торкнувся, на пальцях лишалися крихітні піщинки, а повернувшись до кімнати, я побачив, що моя нова друкарська машинка геть забита піском. Повно піску у вухах, у волоссі. Я роздягнувся, а він, як пудра, сипався з мене на підлогу"); слухати, як в сусідів на всю вулицю грає Under Pressure, посміхатися; годувати вагітну кішку; пити апельсиновий сік та радіти, що армія хоч на день відчепилася від тебе.
***
Різні локації - різні люди. Виходжу одного разу вночі на двір, а там побратими обговорюють усіляке важливе. Наприклад, що Олю Полякову намагалися вбити. "Як Кузьму" (с). Захотілося повернутися у хату та втратити свідомість разом з пам'ятю. Але бувають й інші моменти. Якось став свідком справді цікава дискусії: хлопці слухали The Man Who Sold World у виконанні Nirvana під час Unplugged in New York, і сперичалися чи це співає Курт Кобейн, чи ні.
***
В армії багато людей розчаровує. Прям набагато більше, ніж потрібно. Тому я намагаюся концентруватися на тих людях, які приємно дивують або надихають. Їх теж чимало, а інколи і багато. От на БЗВП був у нас у взводі пан Степан - невеликий чоловік, якого майже неможливо було зрозуміти. Чи був він з Тернополя, як спочатку говорили, чи ще звідки - не знаю, але його діалект не піддавався розшифровці. Лише через місяць спілкування я почав здогадуватися про що саме ми з ним говоримо. Так от, пан Степан робив з деревом таке, що міг би зібрати парусний фрегат в натуральний розмір з обрізків на пилорамі. Він брав абсолютно рандомні дошки і вони ставали як треба туди, куди треба. Дивитися за його роботою було за щастя. Відмінні кухарі, слюсарі, механіки - кого тільки немає у війську. На таких дивишся під час роботи і думаєш: "Оце, бляха, людина вміє!". Однієї ночі мій побратим, в якого і без того вистачає талантів, першим кинувся до будинку, де люди потребували на допомогу. Може він діяв трохи безрозсудно, але робив все чітко і це принесло результат. От з такими людьми хочеться служити поруч.
