Черга, якої не повинно бути: безпека на міжнародних пунктах пропуску

Зупинити роботу пункту перетину – не означає захистити людей: що насправді потрібно кордону під час тривог

Останнім часом країна-терорист не лише збільшує кількість обстрілів, розширює географію, визначила нові цілі і додала до них, зокрема, пункти перетину державного кордону України (МПП). Наразі у Прикордонній службі заявили про наміри закривати пункти пропуску під час повітряних тривог. Логіка зрозуміла: не допустити скупчення людей у момент удару. Але ж тривоги тепер тривають годинами, з невеликими проміжками часу. І тут виникає парадокс: поки пункт "стоїть", транспорт продовжує з'їжджатися до кордону, а ось черга нікуди не зникає. Вона просто переміщується на кількасот метрів до пункту перетину. Десь у межах міста, десь – у відкрите поле… Як далі захищати людей, якщо саме це скупчення стає новою, ще зручнішою ціллю? І як при цьому не паралізувати логістику? Про це у сьогоднішньому блозі.

Пункти перетину кордону - нові цілі агресора

Удари по пунктах пропуску – це не просто "помста" агресора за військові невдачі, а свідома стратегія виснаження: руйнуючи митну та прикордонну інфраструктуру, агресор намагається паралізувати логістику, гуманітарні поставки й пасажирське сполучення, і в такий спосіб створити додатковий тиск на економіку та суспільство.

Лише за останній місяць зафіксовано одразу кілька атак по прикордонній інфраструктурі України на кордоні з Молдовою: 25 серпня пошкоджено інфраструктуру МПП "Виноградівка", 21 серпня пошкоджено будівлі й конструкції МПП "Табаки", 1 і 6 вересня ворог завдав удару по пункту пропуску "Орлівка", 9 вересня дрони влучили в інфраструктуру та прилеглу територію МПП "Старокозаче", (двоє загиблих).

13 вересня стався удар по пасажирському поїзду на Волині за 2 км від МПП "Ягодин". Це вже не поодинокі інциденти, це нова тактика агресора, спрямована на знищення прикордонної логістики. МЗС України прямо називає ці атаки спробою порушити прикордонне транспортне сполучення. Саме після цього інциденту речник ДПСУ Андрій Демченко заявив наступне: "Алгоритм дій під час тривог, під час такої загрози – припинення пропускних операцій в пунктах пропуску у тих районах, де повітряна тривога через дії Росії, аби не допустити скупчення людей. Не допустити загибелі чи поранення людей, якщо противник ударить безпосередньо по пункту пропуску".

Друга сторона проблеми

Одразу після удару по поїзду на Волині із заявою виступив прем'єр Польщі Дональд Туск. Він закликав відповідні польські служби організувати рух так, щоб на кордоні не накопичувався транспорт, і окремо наголосив на небезпеці скупчення вантажівок із пальним. І це не другорядна деталь, адже цистерна з паливом у черзі - це не просто транспортний засіб, а привабливий об'єкт атаки росіян із власним потенціалом вторинного вибуху й пожежі при влучанні. Тобто зона очікування, де поруч стоять автобуси з пасажирами, легкові авто та паливні цистерни, - це найгірша з можливих конфігурацій при ударі по пункту пропуску.

Фактично це виклик і для сусідніх країн. Адже будь-який удар по українській стороні автоматично відгукнеться й на іншій стороні – їх пункти пропуску та під'їзні шляхи теж залишаться перевантаженими. Відтак сьогодні вкрай потрібно налагодити координацію між Україною та сусідами.

Як це зробити і що ми можемо зробити зі свого боку?

Одразу попереджаю. Це моя особиста думка, заснована на власних міркуваннях, з огляду на те, що відбувається, та на заяви офіційних осіб.

По-перше. Варто визнати, що зупинка МПП під час тривоги не вирішує проблему, а лише переносить її на кількасот метрів далі - у місто, в поле, до житлових будинків. Ні, це не критика прикордонників, зараз у них просто немає іншого інструменту. Але якщо ми це визнаємо, то наступний крок – вирішувати питання. Будувати те, чого бракує, та вдосконалювати наявну інфраструктуру.

Зараз про це чомусь майже не говорять, але на території МПП фактично немає спеціально облаштованих захисних споруд. Так, є приміщення для митників-прикордонників, а ось захисних споруд, розрахованих також на тих, хто перетинає кордон, немає! Ні бетонних укриттів, ні бетонних капонірів. Прикордонник, митник, водій у кабіні, пасажир у салоні автобуса, водій легковика та інші – усі вони перебувають на відкритому просторі, а із захисту – хіба що навіс з металочерепиці над МПП. Це не недогляд, адже МПП проєктувалися як пункти перетину, а не як об'єкти, які можуть опинитися під ударом.

Що це означає? Що під час повітряної тривоги, навіть якщо МПП працює, люди, які проходять прикордонний контроль, не мають де сховатися. Хіба що в адміністративному приміщенні. Або ж сидіти в автобусі чи в автівці, адже ні повернути їх назад, ні пропустити на інший бік кордону без оформлення відповідних процедур не можна.

Отже, навіть у разі припинення роботи МПП сам пункт залишається незахищеним об'єктом, і саме тому розмова про безпеку на кордоні не може зводитися до питання "закривати чи не закривати під час тривоги". Бо поки на території МПП не буде того, що має бути за визначенням – укриттів, ми будемо обирати між "погано" і "дуже погано".

По-друге, зона очікування безпосередньо перед МПП має стати об'єктом безпеки. І таких зон має бути кілька на під'їздах до нього. Укриття для цивільних та окремі майданчики-відстійники для цистерн із пальним. Йдеться про захисні конструкції підвищеної стійкості або заглиблені в ґрунт приміщення, обладнані системами автономної вентиляції, живлення та освітлення. Звичайно, там потрібні також вода, каналізація, санвузли, аптечки, засоби пожежогасіння тощо. Адже невідомо, скільки триватиме тривога і яка саме (жовтий рівень чи червоний). Місткість таких укриттів потрібно розраховувати на пікове накопичення за середню тривалість тривоги в районі (не в області!).

Окреме питання — місткість укриттів. Я вже відзначав, що укриття, розраховане на 20-30 працівників МПП, неефективне, якщо в черзі одночасно стоять кілька автобусів. Один автобус – це в середньому 30–40 пасажирів. І якщо під час багатогодинної тривоги в зоні очікування накопичуються 5–7 автобусів та легкові авто, йдеться вже про 250–300 людей одночасно.

Третє. Система "єЧерга". Так, вона потребує вдосконалення. Насамперед це стосується рейсів, які фактично не виконуються. Я вже писав про скасування часових слотів для маршрутів, за якими перевезення не здійснюються протягом останніх двох-трьох місяців. Минулого року Міністерство розвитку громад та територій України після верифікації понад 500 рейсів закрило 115 маршрутів, яких не виконували протягом останніх чотирьох місяців. Цю роботу необхідно продовжувати.

Крім того, "єЧерга" має запропонувати водієві інший пункт або нове вікно прибуття у разі, якщо МПП закрито чи його атакують. Якщо один коридор блокується, водій має отримати альтернативу ще до в'їзду в зону очікування.

Система вже довела, що цифрове управління працює: вона значно зменшила хаос на кордонах, робить процес прогнозованим. Але поки цей інструмент залишається одностороннім, тобто суто українським. Тому наступний крок очевидний – запропонувати сусідам спільне рішення: інтегрувати електронну чергу також із системами сусідніх країн, хоча б для українських транспортних засобів. Варто також працювати над розробкою спільних протоколів безпеки та координації служб на випадок тривоги. І це буде ще один інструмент, який допоможе захистити людей і зберегти логістику.

Окремо зупинюся на проблемах, що виникають на українсько-польському кордоні. У ЗМІ вже неодноразово зазначалося, що на тлі похолодання відносин між Варшавою та Києвом процедура проходження польського кордону стала тривалішою. Це напряму впливає на роботу українських пунктів пропуску, де утворюються черги.

Тому вважаю, що Україні варто ініціювати двосторонні перемовини з Польщею саме щодо диференційованого підходу до контролю. Наприклад, можна запровадити спрощений коридор для пасажирських перевізників, які мають ліцензію, тривалу історію перетинів і працюють на регулярних міжнародних маршрутах.

Ще одним рішенням може стати запровадження спільного контролю – щось на кшталт "єдиного вікна", тобто спільного, а не послідовного проходження процедур. Зараз транспортний засіб фактично двічі стоїть у черзі: спочатку на виїзд з України, потім – на в’їзд до Польщі. Модель "одного вікна", за якої українські та польські прикордонники працюють на спільному майданчику й перевіряють документи одночасно, а не послідовно, могла б суттєво скоротити час очікування.

Також можна погодити з польською стороною алгоритм оперативного залучення додаткових змін прикордонників і митників на найбільш завантажених напрямках ("Ягодин", "Краковець", "Шегині") за заздалегідь узгодженим протоколом. Такі заходи не потребують значних інвестицій, однак для їх реалізації необхідні політична воля та прямий діалог.

Четверте. Продовжити відкривати нові пункти пропуску. Буквально на минулому тижні Україна та Румунія відкрили новий пункт пропуску на Закарпатті – "Біла Церква – Сігету-Мармацієй" для автомобілів вагою до 3,5 т. І це не просто логічне рішення в умовах ударів по логістиці, це свого роду її диверсифікація. Коли російські дрони цілеспрямовано б'ють по діючих МПП, стає очевидно, що концентрація потоків на ключових переходах є стратегічною вразливістю. Саме тому нам дуже потрібен запуск таких МПП. Так, цей новий пункт не замінить існуючий, але доповнить його. По-перше, створить альтернативний маршрут, а по-друге, розвантажить уже наявні пункти – потік транспортних засобів розділиться. Частина водіїв поїде через нього, щоб не чекати в черзі разом із автобусами та вантажівками.

Міжнародний досвід: Ізраїль

Тривоги в Ізраїлі також лунають щодня. Країна невелика, і час підльоту ворожих дронів та навіть мінометних мін дуже нетривалий. Але навіть у цих умовах вони навчилися працювати. Приклад – пункт пропуску Керем-Шалом на кордоні з Газою. Тривога тут лунає локально, тобто виключно для цієї точки, а не для всього округу. Часто буває так, що навіть під час масованих ракетно-дронових атак, коли по всій країні скасовували авіарейси, цей пункт перетину кордону залишається відкритим. Адже рішення про його закриття або тимчасове припинення роботи ухвалюється локально – у разі, якщо відбулися влучання поблизу.

Як на мене, такий досвід варто взяти до уваги, але для цього необхідна подальша технічна модернізація вздовж усього кордону: впровадження сучасних систем моніторингу та засобів виявлення дронів.

Окремо також треба вирішити питання збиття країнами НАТО російських цілей над Україною. Про це говорять досить давно, але консенсусу досі немає. Тому цю тему варто системно порушувати на найвищому рівні.

Підсумок

Усе перелічене вище – моя особиста думка, сформована досвідом людини з галузі перевезень і бізнесу.

Але хочу сказати прямо: поки триває дискусія про те, чи варто зупиняти МПП чи ні, ворог уже обрав нову ціль – чергу перед пунктом пропуску. Тому ми не сьогодні, а ще вчора потребували системних рішень – укриттів, диверсифікації маршрутів, координації з сусідами.

Йдеться уже не про зручність перетину кордону, а про життя людей, стабільність логістики та економіки. Кожен день зволікання – це ризик. Тому я звертаюся не з проханням, а закликаю профільні органи влади, Мінінфраструктури, МЗС, ДПСУ, бізнес і громадські організації керуватися здоровим глуздом та виробити спільне рішення. Бо наступного разу ціною зволікання може стати не пошкоджена інфраструктура, а людські життя. Жертви вже були. Тому ми просто зобов’язані не допустити наступних.