Двосторонній мир, одностороння нагорода: казус Гессенської премії

Гессенська премія та парадокс одностороннього миру

18 вересня в німецькому Вісбадені прем'єру Вірменії Ніколу Пашиняну вручили Гессенську премію миру за "його зусилля щодо мирного врегулювання на Південному Кавказі". Йдеться про мирний процес між Вірменією та Азербайджаном, які протягом останніх 30 років конфліктували через Карабах. У 2020 році за підсумками Другої Карабаської війни Баку відновив контроль над значною частиною міжнародно визнаних азербайджанських територій, а у 2023 році — над усім Карабахом. Влітку 2025 року лідери Азербайджану та Вірменії заклали основу для остаточного завершення багаторічної конфронтації, підписавши за посередництва президента Трампа спільну декларацію.

Попри те, що завершення конфлікту стало результатом політичної волі та компромісів з обох сторін, премію було присуджено та вручено лише Пашиняну. Прем'єр Вірменії здійснив спеціальну поїздку до Німеччини та прийняв нагороду, вдавши, що не помітив одностороннього підходу журі. Водночас свого партнера у примиренні він коротко відзначив у виступі: "Хочу також висловити вдячність президенту Азербайджану Ільхаму Алієву, який так само заслуговує на цю премію".

Особливо різко рішення про присудження Гессенської премії контрастує з іншими міжнародними нагородами, де вірмено-азербайджанське примирення розглядалося як спільне досягнення Баку та Єревана. У лютому Алієв і Пашинян спільно отримали Премію Заїда за людське братерство (премія передбачає міжнародне журі та призовий фонд у $1 млн), а у квітні — Премію Герніки за мир і примирення. Адміністрація Гессенської премії проігнорувала цей міжнародний контекст і викреслила Азербайджан із загальної формули миру, перетворивши двостороннє політичне досягнення на персональну заслугу Пашиняна.

Окремо організатори відзначили демократичні перетворення у Вірменії, заявивши, що Пашинян "безперервно веде процес демократичних реформ" і докладає "невтомних зусиль для створення демократичних інституцій у країні". Водночас суворі факти говорять про протилежне — кримінальне переслідування опозиції у Вірменії досягло свого піку, а під час виборів 7 червня європейські спостерігачі зафіксували цілу низку суттєвих порушень.

Фарах Карімі, спеціальна координаторка та керівниця короткострокової місії спостерігачів ОБСЄ, заявила: "Виборча кампанія мала вкрай конфронтаційний характер, супроводжувалася риторикою, що розпалювала ворожнечу, та звинуваченнями у підкупі виборців та інших порушеннях виборчого законодавства". Ще одна її цитата: "Концентрація арештів і кримінальних переслідувань щодо опозиційних діячів сприяла формуванню уявлення про виборче правосуддя".

Про тиск на передвиборчу кампанію свідчить статистика самої Генеральної прокуратури Вірменії: з 7 лютого по 7 червня було порушено 210 кримінальних справ, пов'язаних із виборами, а кримінальне переслідування розпочалося щодо 349 осіб. Окремо Антикорупційний комітет повідомив про 194 затриманих за останні тижні кампанії, 84 з яких перебувають у в'язниці або під домашнім арештом за звинуваченнями у підкупі виборців, які опозиція заперечує.

6 червня, за день до парламентських виборів, вірменська влада відкрила кримінальні справи одразу проти шести кандидатів блоку "Сильна Вірменія", який був головним суперником партії Нікола Пашиняна. Щонайменше четверо згодом були заарештовані. Але попри затримання своїх кандидатів блок посів на виборах друге місце, набравши 23% голосів і отримавши 29 місць у парламенті.

Через місяць, 6 липня, влада затримала ще одного опозиційного лідера, голову "Процвітаючої Вірменії" Гагіка Царукяна. Наступного дня суд відправив його під варту на два місяці за звинуваченнями в особливо великому шахрайстві та відмиванні грошей. 25 серпня правоохоронці затримали колишнього президента та лідера парламентського блоку "Вірменія" Роберта Кочаряна та його сина Седрака. Роберту Кочаряну висунули звинувачення у зловживанні службовими повноваженнями, отриманні хабарів в особливо великих розмірах та відмиванні грошей.

На початок вересня вірменська "демократія" та "захист прав людини" досягли свого апогею. 1 вересня вірменські силовики винесли з дому на ношах тяжкохворого ексміністра фінансів Гагіка Хачатряна і в такому стані доставили його до слідчих, а потім до суду. За словами адвокатів, він страждає на тяжке захворювання хребта і під час транспортування відчував найсильніший біль. Попри це, 2 вересня суд відправив 71-річного ексміністра під арешт на два місяці. А 8 вересня розпочався процес над лідером опозиційної партії "Мати Вірменія" Андраніком Теваняном та його соратницею Арегназ Манукян. Суд продовжив тримання обох під вартою.

Водночас держава веде безпрецедентну кримінальну справу проти глави Вірменської апостольської церкви, яка виникла на тлі відкритої війни Пашиняна з Гарегіном II. Останній був одним із найбільш послідовних критиків прем'єра: він вимагав його відставки та звинувачував його уряд у втраті Карабаху. 14 лютого проти Католикоса було розпочато кримінальне переслідування. Йому також заборонили виїзд із країни.

Нагороджувати одного політика за розвиток миру в усьому регіоні — саме по собі нонсенс. Але вдвічі дивніше, що адміністрація премії при цьому посилається на "демократичні досягнення" Вірменії, які являють собою низку кримінальних справ, арештів і судових процесів проти опозиційних діячів. У цьому світлі нагородження Пашиняна виглядає не як неупереджена оцінка внеску в мир, а як продуманий і безсоромний політичний жест Європи на адресу Вірменії за її розворот у бік Європейського Союзу.