Страхи Зеленського

В інтервʼю для The Wall Street Journal Зеленський фактично розкрив свої страхи. Поділився планами на після війни:

"Хочу ходити вулицями, щоб ніхто не хотів мене вбити й не ненавидів".

Тобто Зеленський розуміє, що просто прогулятися Києвом чи будь-яким іншим містом без десятка бодігардів не вийде.

Обовʼязково хтось підійде й запитає про Вову з "Династії", про мегакорупцію, в якій замішане близьке оточення, про Єрмака, атаки на антикорів, заміну компетентних на лояльних через хвилювання за рейтинги.

А хто з хорошою памʼяттю — то ще й запитає про заспокійливі шашлики перед початком повномасштабної війни, Баканова і навіть Оман.

І як тут не згадати про нещодавно зареєстрований у Раді законопроєкт, який пропонує встановити довічну охорону для президента і його родини після завершення повноважень.

Ось звідки ноги ростуть — зі страхів.

Психологи радять долати свої страхи, дивитися їм у вічі.

Зеленському можна почати з пресконференції для українських журналістів. Їхня пропозиція все ще залишається в силі, запитання актуальні, а суспільство хоче почути відповіді на них від керманича держави.

Бо, може, якщо буде більше щирості й відкритості із суспільством, то й вулицями не страшно буде ходити.

Днями зʼясувалося, що Зеленський має ще один страх — вибори. Якщо вірити сказаному Федоровим для УП, Банкова всерйоз розглядала варіант експрес-виборів на тлі успішних ударів Сил оборони по нафтообʼєктах рф, завдяки чому рейтинг лідера дещо підріс.

От тільки ідея швидких перевиборів з тріском провалилася після того, як генерали Залужний та Буданов нібито відмовилися не балотуватися.

Виходить, що вибори під себе любимого можна, а в умовах чесної конкуренції — це "цунамі, яке розколе Україну"?!

Біда, коли людина стає заручником своїх страхів. Ще більша біда, коли інші стають заручниками чужих страхів. Коли інші — це вся країна.