Реактивні дрони-перехоплювачі: нова сторінка гонки меча і щита

Індустрія дронів

Сьогодні поговоримо про те, що таке реактивні дрони-перехоплювачі, як вони можуть змінити ситуацію на полі бою та які проблеми виникають під час їхнього виробництва й застосування.

Війна в небі над Україною входить у фазу, яку ще півроку тому важко було уявити навіть фахівцям з ППО. Тихохідні, дешеві "шахеди" з поршневим двигуном, проти яких Україна вже навчилась ефективно працювати мобільними групами та класичними дронами-перехоплювачами, поступово відходять у минуле. Їм на зміну приходить новий клас загроз — реактивні ударні дрони та малі крилаті ракети, побудовані за логікою "міні-фламінго": швидкі, дешеві, серійні. І відповідь на цю загрозу формується не менш стрімко. У вигляді реактивних дронів-перехоплювачів, які здатні перевернути всю економіку протиповітряної оборони.

Нове небо: хто в ньому літає

З українського боку в повітрі вже працюють ракети-дрони "Барс", "Пекло", "Рута", "Паляниця". За словами розробників, ці апарати стрімко еволюціонують. Наприклад,  перші зразки "Барса" мали бойову частину 22,5 кг і дальність до 700 км, тоді як сучасні модифікації несуть вже до 60 кг вибухівки, летять на відстань до 1000 км і розвивають швидкість понад 700 км/год. Міністр з питань стратегічних галузей промисловості раніше публічно підтвердив існування цієї лінійки далекобійних засобів ураження — "Пекло", "Паляниця", "Рута" та новий "Барс", зазначивши, що виробництво ракет в Україні за два роки зросло у вісім разів.

З протилежного боку росіяни рухаються тим самим шляхом. За даними української розвідки, РФ вже серійно випускає близько 500 реактивних дронів на місяць і планує довести їхню частку до половини від загального обсягу "шахедів". Ці апарати — умовні "Бандеролі", "Герань-⅘" — розвивають швидкість у діапазоні 500–750 км/год, і саме швидкість є їхньою головною ставкою в грі проти української ППО.

Ахіллесова п'ята реактивної зброї

Але в усіх цих засобів є одна спільна вразливість, яка перекреслює перевагу швидкості, — реактивний двигун. Той самий факел, що дає апарату швидкість, одночасно є ідеальним маяком для виявлення. Радари, які супроводжують низьколетючі цілі, у парі з інфрачервоними датчиками впевнено фіксують реактивний струмінь над землею, а ракети з ІЧ ГСН захоплюють таку ціль без особливих зусиль. Не дивно, що проти реактивних цілей настільки ефективною лишається класична авіація.

Цікаво, що росіяни, усвідомлюючи цю вразливість, вже намагаються її компенсувати. Їх реактивні "шахеди" нового покоління отримують елементи машинного зору та штучного інтелекту, що робить їх суттєво небезпечнішими за попередників з бензиновим двигуном. Водночас у цих апаратів лишається фізичне обмеженняна високій швидкості реактивний дрон не може виконувати круті маневри, і якщо йому потрібно "покружляти" в районі цілі, доводиться скидати швидкість, що якраз і створює вікно для перехоплення.

Чому зенітна ракета коштує як будинок

Малі крилаті ракети на кшталт "Барса" чи російських аналогів коштують у діапазоні 120–170 тисяч доларів. Це сума, яка вже сама по собі ламає звичну бухгалтерію протиповітряної оборони, адже класична ракета "повітря-повітря" стартує від півмільйона доларів (не рахуючи випадків розпродажу відреставрованого старого майна за менші гроші).

Висока ціна зенітних ракет складається з двох компонентів. Перший — інфрачервона головка самонаведення (ІЧ ГСН), військова технологія, здатна бачити теплове випромінювання за багато кілометрів. Вартість такого блока разом з керуючою електронікою стартує від 40 тисяч доларів для ПЗРК ближньої дії (4–6 км) і сягає сотень тисяч доларів для далекобійних ракет класу "земля-повітря" чи "повітря-повітря"; наявність дублюючих систем наведення додатково піднімає ціну.

Другий компонент — потужний надзвуковий реактивний двигун. Усі зенітні ракети розганяються до великих швидкостей за секунди, а висока тягооснащеність дозволяє маневрувати практично в будь-якому напрямку виключно за рахунок тяги та рулів. Такі двигуни працюють в екстремальному режимі, випалюючи паливо за лічені хвилини, — і за це доводиться платити.

Коли обидва фактори поєднуються в одному виробі, вартість зростає пропорційно можливостям. Питання лише в тому, чи справді потрібен настільки дорогий інструмент, щоб збити дешеву крилату ракету-дрон.

Відповідь: реактивний дрон-перехоплювач

Саме тут з'являється концепція, якої у світі ще не існувало у промисловому масштабі, — реактивний дрон-перехоплювач. Логіка проста: замість дорогої ІЧ ГСН можна поставити тепловізор, здатний чудово бачити реактивний факел цілі на фоні землі. Тепловізор, здатний виявити реактивний струмінь за кілька кілометрів, коштуватиме менше 10 тисяч доларів — у рази дешевше за ІЧ ГСН для ПЗРК з порівнянною дальністю дії 4–5 км. На тепловізор простіше поставити алгоритм ігнорування теплових пасток, і на відміну від ІЧ ГСН він додатково дає оператору загальну картинку середовища.

Двигун такого перехоплювача теж може бути значно дешевшим і меншим: завдяки фюзеляжу та крилам апарат літає з суттєво нижчою тягооснащеністю, ніж класична зенітна ракета. Він не матиме вражаючих льотних характеристик ЗУР, але для наздоганяння важчих дозвукових і трансзвукових малих крилатих ракет цього може бути цілком достатньо. Для порівняння: росіяни ставлять на свої малі крилаті ракети двигуни вартістю 30–35 тисяч доларів, тоді як реактивний перехоплювач здатен обійтися суттєво дешевшим і масовішим силовим агрегатом.

Показово, що український розробник "Барса" підтверджує саме цю логіку економії: критичним імпортним компонентом у реактивному дроні лишається лише невелика частина вузлів, а решта інженерної думки була спрямована на пошук швидкого, але недорогого рішення для важкого класу БпЛА. Тим часом у Німеччині вже профінансували виробництво українських дронів "Барс", "Лютий" і саме БпЛА-перехоплювачів на суму 400 мільйонів євро — сигнал, що ставка на цей клас озброєнь робиться не лише на папері.

Парадоксальна перевага: погана погода

Найцікавіший ефект такого рішення — контрінтуїтивний. У теорії реактивний перехоплювач з тепловізором повинен працювати ефективніше саме в поганих погодних умовах. Там, де в тумані оператор не розгледить у тепловізор звичайний поршневий "шахед" навіть на відстані 200 м, реактивний факел цілі буде помітний і за суттєво гірших умов, дозволяючи системі здійснити автоматичне захоплення. Не випадково росіяни й самі активізують запуски "звичайних" шахедів саме під час негоди — знаючи, що це вікно, коли класична оптика програє.

Складнощі, які нікуди не зникають

Водночас реактивний перехоплювач — не панацея. Він змушений існувати в системі з суттєво меншим часом на реагування, потребує ефективнішої взаємодії під час супроводу швидших цілей і коштуватиме помітно дорожче за класичні дрони-перехоплювачі. При цьому останні події з успішним збиттям "Гераней-5" звичайними дронами-перехоплювачами показують, що списувати цей клас рано — він продовжує еволюціонувати й частково справлятиметься навіть з реактивними цілями.

Головне ж — саме поява перехоплювача мало що вирішує без еволюції всієї системи виявлення й супроводу цілей. Без відповідного радіолокаційного та інформаційного контуру навіть найкращий реактивний дрон-перехоплювач лишиться дорогою іграшкою, яка не встигає вивести себе в потрібну точку простору вчасно.

Висновок

Ми входимо в нову стадію технологічної еволюції меча і щита. З одного боку — дешеві реактивні ударні засоби, які рубають бухгалтерію дорогої класичної ППО. З іншого — дешеві реактивні перехоплювачі, які відповідають тим же принципом: не намагатися перевершити супротивника характеристиками, а знайти мінімально достатнє рішення за собівартістю на порядок нижчою. Ця логіка, якщо вона підтвердиться бойовою практикою найближчих років, вдарить не лише по класичних дозвукових крилатих ракетах, а й по всій індустрії дорогих зенітних комплексів, побудованій на логіці "дорожче — значить ефективніше". Реальність, яка формується просто зараз, обіцяє бути значно дешевшою і значно жорсткішою одночасно — і для засобів ураження, і для засобів протидії.