Анатомія гібридного перемир’я: на морі можливо, в енергетиці – сумнівно, на суші – нереально

Станом на осінь 2026 року дипломатичний трек щодо повного припинення вогню чи глобальної заморозки війни опинився на глибокій паузі. Вимоги сторін є несумісними, а військово-стратегічна ситуація не спонукає агресора до компромісів. У цих умовах саме вага міжнародних посередників стає визначальною на розвиток ситуації. Насамперед ідеться про залучення Індії, Туреччини, Катару, ключових держав Глобального Півдня до пошуку локальних або секторальних форматів деескалації.

Є передумови вважати, що знизити рівень ескалації і створити передумови для ширшого діалогу з московським диктатором могла би тактика розділення війни на ізольовані треки – морський, енергетичний та сухопутний. Водночас аналіз воєнної прагматики, ситуації у світовій економіці та інфраструктурні реалії свідчать, що імовірність реалізації цих форматів різна.

Морський трек: Боротьба за економічне "вікно"

Із трьох потенційних напрямків часткового перемир'я найбільш імовірним виглядає саме морське. Ідеться про взаємне припинення ударів по цивільних суднах, портовій інфраструктурі, елеваторах та зернових терміналах.

Те, що цей напрямок є найбільш життєздатним, підтверджують публічні заяви очільника української держави. Зеленський днями заявив про наявність деталізованих варіантів розблокування Чорного моря та відновлення безпечного морського експорту продовольства, які запропонували Індія разом із Туреччиною та Єгиптом. Залучення цієї трійки є очікуваним. Туреччина виступає традиційним модератором чорноморської навігації, а Єгипет та Індія критично залежні від стабільності постачань агропродукції та світових цін на продовольство.

Дієвість чорноморської навігації забезпечують безпекові, політичні та економічні чинники. Ключова загроза для експорту полягає навіть не у фізичному закритті акваторії, а в доступності механізмів страхування воєнних ризиків.

Схема працює автоматично: як тільки інтенсивність ударів по портах та суднах перетинає критичну межу, приватні міжнародні страховики (насамперед синдикати Lloyd's) припиняють видачу нових полісів покриття воєнних ризиків. Без такого поліса жодне іноземне судно не вийде в рейс. Тобто море може бути відкритим юридично, але недоступним через економічні чинники. Очевидно, саме ці аспекти пропонують вирішити міжнародні посередники.

Російський чинник та перенаправлення експорту на Північ

Ставлення Москви до сценарію морського мораторію невизначене. З одного боку удари українських безпілотників по портовій інфраструктурі та суднах у Чорному й Азовському морях паралізували роботу терміналів в Новоросійську та на Азові. До закриття моря через цей напрям проходило близько 80-90% усього морського експорту російського збіжжя.

Москва потрапила у системну логістичну кризу і змушена екстрено перепрофільовувати північну логістику. Тож там природньо зацікавлені у відновленні надійного шляху аграрного експорту.

Але з іншого боку в РФ розраховують вибудувати власні альтернативні маршрути, усвідомлюючи, що можливості України у цьому напрямі обмежені. Тому там не поспішають давати згоду на пропозиції посередників.

(не)спроможність портів Балтики та Арктики для РФ

Наразі РФ намагається направити свій агроекспорт через північні порти. Термінали Балтійського вузла (Усть-Луга та Санкт-Петербург), що спеціалізуються на вугіллі та мінеральних добривах, терміново переобладнуються під зерно. Приватний термінал Ultramar в Усть-Лузі вже адаптовано для відвантажень одного з приватних трейдерів. У вересні залізничні заявки на доставку сюди збіжжя для Єгипту та Саудівської Аравії сягнули 260 тис. тонн.

У жовтні 2026 року Мурманський порт уперше в своїй історії починає приймати партії зерна (узгоджено 40 тис. тонн зі Ставропілля). Там спроможні приймати великотоннажні судна класу Panamax, однак їх використання ускладнює плече доставки з півдня, що перевищує 2700-3000 км.

Але виглядає, що цей маневр глобально не вирішить питання. Попри найвищий залізничний пріоритет та держсубсидії російського уряду, сукупна потужність терміналів північного-заходу РФ становить 2-7 млн тонн на рік проти понад 60 млн тонн на Півдні. Логістичний розрив виглядає катастрофічним. Серпневий та вересневий експорт зерна з РФ вже обвалився до 16-річного мінімуму, скоротившись порівняно з минулим роком удвічі. Це штовхає світові ціни вгору та змушує ключових імпортерів переорієнтовуватися на Аргентину й Австралію.

Відтак Москва на роздоріжжі. З одного боку, ситуація спонукає шукати "зернову розрядку" в Чорному морі, аби розблокувати власні південні ворота. З іншого – вона може спонукати Кремль затягувати угоду, сподіваючись адаптувати північну логістику, завдати критичних збитків Україні і згодом використати відновлення чорноморського судноплавства як важіль для зняття санкційного тиску.

Стеля сухопутної альтернативи для України

Ілюзія про те, що Україна може спрямувати агроекспорт суходолом чи через Дунай, розбиває жорстка інфраструктурна логіка.

Порти Великої Одеси історично забезпечували понад 90% відвантажень зернових та олійних культур. Сукупна спроможність залізничних прикордонних переходів, автотранспорту та Дунайських портів (Ізмаїл, Рені) за найкращих умов покриває не більше ніж 45-50% від необхідного обсягу експорту.

Сухопутна та дунайська логістика є відчутно дорожчою. Доставка тонни зерна через західні кордони або дунайське плече додає до собівартості додаткові 50-70 євро за тонну. При поточних світових цінах на пшеницю та кукурудзу така логістика з'їдає прибуток аграріїв, заганяючи сектор у системні збитки.

Західний сухопутний коридор опинився в лещатах внутрішньої політики сусідніх країн, насамперед Польщі. Аргумент наших друзів тепер трансформувався: від побоювань щодо "осідання" українського зерна на внутрішньому ринку вони перейшли до захисту своїх фермерів від витіснення з експортних ринків ЄС. Тож розширення транзиту через польські порти блокується політично, а коридор через Молдову на румунську Констанцу має суворі фізичні ліміти пропускної здатності колії.

Соняшникова олія як стратегічний важіль

Якщо світові баланси пшениці та кукурудзи є профіцитними (ринки Єгипту, Алжиру чи Іспанії можуть тимчасово переорієнтуватися на зерно з США, Аргентини чи Австралії), то в секторі соняшникової олії Україна тримає близько третини світового ринку.

Тривалий зрив у постачаннях цієї позиції викличе дефіцит та стрибок цін для кінцевого споживача в країнах ЄС, Індії та Китаї. Саме цей фактор робить розблокування одеських портів предметом жорсткого прагматичного інтересу зовнішніх гравців.

Експерти називають два шляхи подолання кризи: через реалізацію письмових пропозицій турецько-індійської групи щодо мораторію, або через створення державами ЄС спеціального єдиного державного фонду гарантування воєнних ризиків, який заступить приватний страховий ринок.

Енергетичний трек: Чому Росія імовірно відмовиться від угоди

Перспектива енергетичного перемир'я виглядає менш реалістичною. Для московського керівництва систематичні удари по українській цивільній інфраструктурі є ключовим інструментом стратегічного тиску на суспільство, економіку та міське господарство в холодну пору року.

Аналізуючи загрози для енергетики, важливо розділяти цілі противника за ступенем критичності.

Подальші удари по об'єктах генерації (ТЕС, ГЕС, ТЕЦ) створює дефіцит електричної потужності в системі. Це важка проблема, але вона залишає можливість перерозподіляти електроенергію за рахунок імпорту з ЄС та збереженої атомної генерації.

Більш небезпечним сценарієм є масовані ураження вузлових підстанцій і автотрансформаторів. Ураження високовольтних вузлів розриває єдину енергосистему країни на окремі ізольовані "острови".

Особливість високовольтного автотрансформаторного обладнання полягає в тому, що це унікальні масивні машини. Строк їх виготовлення, доставки та монтажу за умов світового дефіциту вимірюється місяцями або роками. Знеструмлення вузлових підстанцій великого мегаполісу взимку зупиняє насоси тепло- та водопостачання і водовідведення. А це – передумова гуманітарної катастрофи. І саме вона, цілком імовірно, є метою ворога.

Відмовитися від важеля дестабілізації в межах "секторального перемир'я" для агресора означає добровільно позбутися головного інструменту внутрішнього тиску. Тому ймовірність прийняття такого мораторію залишається вкрай низькою.

Сухопутний трек: Найменш реалістичний сценарій

Найменш вірогідним із трьох форматів є зупинка бойових дій по лінії зіткнення ("заморозка сухопутного фронту").

Такий крок позбавляє Кремль єдиної умовної переваги – здатності вести тривалу війну на виснаження, використовуючи перевагу в живій силі та артилерійському вогні на окремих ділянках фронту. Для Москви погодитися на зупинку сухопутного просування без виконання глобальних політичних вимог означатиме фіксацію глухого кута без досягнення стратегічних цілей війни.

Тому найбільш імовірним варіантом на осінь-зиму 2026 року є інерційний сценарій. За таких умов повномасштабні бойові дії на суходолі триватимуть із високою інтенсивністю, а повітряні удари по енергетичній та комунальній інфраструктурі посиляться з настанням морозів.

У цих умовах найбільш дієвим дипломатичним фокусом України має стати концентрація на морському треку. Повноцінне відновлення судноплавства через порти Великої Одеси – не просто питання прибутків аграрного бізнесу. Це повернення мільярдів доларів валютної виручки, захист макрофінансової стабільності та збереження економічного фундаменту держави напередодні найважчої в історії зимової кампанії.