Як корупційний скандал в ОГП впливає на розслідування воєнних злочинів
Гучний корупційний скандал та втеча за кордон ексгенпрокурора Руслана Кравченка занурили Офіс Генерального прокурора у глибоку кризу. Поки у верхівці тривають розслідування та кадрові перестановки, рядові прокурори та слідчі продовжують займатись справами пов’язаними з російською агресією. Проте події останнього місяця вплинули і на їхню роботу.
Втеча генерального прокурора
Офіс генерального прокурора України проводить внутрішнє розслідування щодо закордонного відрядження екс-генпрокурора Руслана Кравченка, – повідомила речниця ОГП Мар'яна Гайовська. За її словами, зокрема перевіряється дотримання порядку оформлення документів для поїздки. Кравченко виїхав з України 14 вересня нібито у відрядження до Франції. Наступного дня президент України Володимир Зеленський відсторонив його від виконання обов'язків і направив подання до парламенту про його звільнення. Депутати Верховної Ради підтримали рішення. З відрядження у встановлені дати Кравченко так і не повернувся.
Скандал навколо офісу Генерального прокурора почався на початку вересня. Антикорупційні органи НАБУ і САП провели спецоперацію, яку назвали "Карфаген". Слідчі підозрюють, що всередині Офісу генпрокурора діяло злочинне угрупування, яке очолював підлеглий Кравченка – прокурор Сергій Кропива. Його підозрюють у покриванні шахрайських кол-центрів, які дзвонять людям і виманюють у них гроші, та легалізації незаконно отриманих коштів на загальну суму близько 90 мільйонів гривень.
За версією слідства між Кравченком та Кропивою склалися неформальні стосунки. Зокрема, він займався ремонтом будинку в якому проживав на той час генпрокурор, організацією відпочинку під час службового відрядження до Іспанії та оформленням американської візи для дружини Кравченка. Проте офіційних звинувачень на адресу екс-генпрокурора висунуто не було. Кравченко оприлюднену інформацію назвав просто розмовами і відкинув усі підозри в причетності до діяльності шахрайських кол-центрів. Перед тим як покинути Україну він записав відео в якому звинуватив директора НАБУ Семена Кривоноса та керівництво САП у політичному замовленні. Керівники антикорупційних органів усі звинувачення відкинули.
Де зараз знаходиться Кравченко достеменно невідомо. Згідно з розслідуванням видання "Українська правда", колишній генпрокурор разом із дружиною Олександрою офіційно зареєстрували місце прожививання в історичному центрі Відня. Проте як з'ясували журналісти, адреса вказана Кравченком не є житловим будинком, а офісом компанії, яка надає послуги з реєстрації. Джерела видання повідомляють, що саме в Австрії колишній генпрокурор намагається отримати політичний притулок.
Попри те, що Кравченко знаходиться за кордоном і вірогідно повертатись в Україну не збирається, він отримав за вересень рекордну зарплату – майже 340 тисяч гривень, повідомило видання NV. Журналісти отримали відповідь Офісу генерального прокурора на запит в якому йдеться, що зарплата Кравченка щомісяця становила трохи більше 125 тисяч гривень, а така велика сума у вересні обумовлена тим, що йому держава виплатила ще й гроші за невикористану відпустку, яка складала більше двох місяців.
Відсутність лідерства гальмує справи проти РФ
Зараз обов'язки генерального прокурора виконує Антон Кавальський. Він був керівником Хмельницької обласної прокуратури, а до цього очолював прокуратуру Чернівецької області. Володимир Зеленський не поспішає подавати його кандидатуру до Верховної ради на затвердження. "Щодо кандидатів на посаду генерального прокурора України я ще жодної зустрічі, жодного спілкування не проводив", – повідомив президент України 25 вересня під час спілкування з журналістами.i
Відповідно до статті 131-1 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру", Генеральний прокурор призначається на посаду строком на 6 років. Однак за час президентства Володимира Зеленського з травня 2019 року цю посаду обіймали вже чотири повноцінно призначених керівники: Руслан Рябошапка, Ірина Венедіктова, Андрій Костін та Руслан Кравченко. Така плинність кадрів та останні корупційні скандали можуть вплинути на важливі кримінальні провадження, у тому числі і щодо воєнних злочинів вчинених російськими військовими, вважає юристка Центру протидії корупції Тетяна Шевчук.
"Робота прокурорів, які працюють зі злочинами Російської Федерації, з воєнними злочинами вона досить автономна всередині Генеральної прокуратури, але потрібно розуміти що події, які відбуваються мають загалом деморалізуючий фактор в середині прокуратури, що показує глибину розкладання корупційних і управлінських процесів", – каже Шевчук.
На думку юристки ЦПК, також великою проблемою у розслідуванні воєнних злочинів є відсутність лідерства. "Наприклад, відомо Андрій Костін велику увагу приділяв воєнним злочинам. Були скарги, що він не виконує інші функції, які покладені на генерального прокурора. Після нього настав інший період. Руслан Кравченко займався іншими справами, у нього були інші пріоритети, він займався питаннями захисту дітей. По закону у нас прокурори нібито автономні, всі працюють, але відсутність лідерства у темах воєнних злочинів має охолоджуючий ефект", – вважає Шевчук.
В ситуації нинішньої кризи ця відносна автономність є важливим фактором стійкості. Вона дозволяє певною мірою захистити щоденну професійну роботу від турбулентності на рівні вищого керівництва, каже керівниця JustGroup Василина Яворська. Ця українська громадська організація досліджує кримінальну юстицію на принципах доказовості та розробляє рішення для її трансформації.
"Водночас було б не правильно стверджувати, що репутаційна криза взагалі не впливає на прокурорів. Вона впливає на сприйняття професії, на професійну самооцінку людей всередині системи. У когось це може породжувати демотивацію, відчуття знецінення професії, внутрішні питання: чи правильно я роблю, чи хочу залишатися в цій системі? І вже через це ситуативно може страждати проактивність, готовність брати на себе відповідальність, а в окремих випадках — і якість професійних рішень", – вважає Яворська.
Проте загальна криза не означає автоматичного руйнування цієї роботи. Департамент протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту за роки роботи накопичив спеціалізовані знання, сформував команди та налагодив міжнародні зв'язки, каже Яворська. "Тут особливо важливо бачити роль керівників середньої ланки. Стійкість інституції визначається не тільки тим, хто перебуває на її вершині. Величезне значення мають керівники підрозділів, які роками формують професійні команди, утримують стандарти роботи та інституційну пам’ять. Саме цей рівень управління часто і створює реальну сталість системи", – підкреслює Яворська.
Рішення України домагатися притягнення до відповідальності прямо під час гарячої фази війни є унікальним, але воно ставить колосальне навантаження на національну систему, каже керівник відділу з правових питань щодо міжнародних злочинів Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС) в Україні Томас Кернер.
"Українські правоохоронні органи мають високу мотивацію та компетентність. Однак масштаб завдання є колосальним. Будь-яка система правосуддя опинилася б під колосальним навантаженням, якби їй довелося розслідувати та притягати до відповідальності за тисячі потенційних міжнародних злочинів у той час, коли країна перебуває у стані війни", – каже Кернер. Він наголошує, що українські інституції знають свою правову систему, мову та соціальний контекст і роль міжнародних інституцій полягає у тому, щоб підтримувати розслідування міжнародних злочинів.
"Міжнародне кримінальне право – це дисципліна для оптимістів. Ніхто не може гарантувати результату в окремій справі, однак історія показує, що політичні обставини здатні змінюватися. Лідери, яких колись вважали недосяжними для правосуддя, згодом поставали перед міжнародними судами", – каже Кернер.
Виклики для прокурорів
Українські правоохоронці працюють в умовах колосального навантаження. Загальна кількість злочинів, спричинених російською агресією, уже перетнула позначку у 265 тисяч, із яких щонайменше 239 тисяч – це саме воєнні злочини. При цьому всю цю гігантську юридичну роботу по всій державі виконує обмежена група у 700–800 фахівців з органів досудового розслідування та органів прокуратури. Саме масштабність роботи, а не репутаційні кризи, спричинені корупційними скандалами, є головним викликом для прокуратури, каже голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик. Експертка вважає, що навіть найбільш розвинена правова система, найбільш мотивована все одно не може справитися з такою великою кількістю кримінальних проваджень. Через те, що ресурси правоохоронної системи залишаються обмеженими слідчі та прокурори вимушені визначати пріорітетні справи та напрямки роботи.
Новим фундаментальним викликом для української системи юстиції стало розслідування злочинів проти людяності – кваліфікації, яка з’явилася в Кримінальному кодексі України завдяки ратифікації Римського статуту МКС. Цей склад злочину вимагає від Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту доказування масштабного та систематичного характеру дій Росії, а також викриття повного ланцюга командування – від безпосередніх виконавців до організаторів репресивної політики. За словами правозахисників, створення стійкої слідчої практики у цих провадженнях є критично важливим іспитом для всієї правоохоронної системи, яка має вистояти попри будь-які внутрішньовідомчі кризи.
В Україні безпосередньо за статтею про злочини проти людяності наразі розслідується 9 кримінальних проваджень. "Навесні наша організація подала до Прокуратури АР Крим заяву про злочин проти людяності щодо позбавлення права на справедливий суд, що супроводжується затриманнями й катуваннями. На півострові побудована ціла система переслідувань, до якої причетні не лише слідчі, прокурори чи працівники ФСБ, а й судді, які виносять незаконні вироки. Для нас важливо, щоб Офіс Генерального прокурора напрацював практику розслідування таких злочинів і довів справи до суду. Сподіваємося, що всі шторми та репутаційні скандали навколо керівництва ОГП чи окремих недоброчесних працівників не впливатимуть на розбудову цієї експертизи", – каже Печончик.
Українська система юстиції поступово виходить за межі класичних схем притягнення до відповідальності, коли підозри висувалися лише рядовим виконавцям. Практика досудового розслідування та судових розглядів стає глибшою: прокурори все частіше застосовують складні інструменти міжнародного кримінального права — від доказування відповідальності командної ланки за віддання наказів до концепції спільної участі у злочині. Водночас суттєво зросли вимоги й до верифікації осіб, яких судять заочно, що безпосередньо підвищує якість судових рішень, вважає адвокат, експерт із міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв.
"Якщо раніше ми бачили вироки, де засуджували за фотографією і було мало приділено уваги ідентифікації особи, то зараз прокурори намагаються різними засобами довести, що саме ця особа вчинила злочин: встановити її зв'язки, життєвий шлях, щоб не притягнути когось іншого в умовах заочних процесів. Починають з'являтися ознаки відповідальності командирів, притягнення за віддання наказу чи за принципом співвиконання злочину, коли вся група мала єдиний намір катувати чи вбивати, а участь обвинуваченого була значною. Видно як прокурори починають з'ясовувати масштаб злочину, а не просто факт його вчинення. Це ще не масова тенденція, але як вектор вона вже помітна", – зазначає Яковлєв.
Проте навіть найякісніший вирок, ухвалений в умовах спеціального судового провадження (in absentia), залишатиметься не виконаним, якщо не буде створено дієвого механізму його фактичного виконання. Для того щоб судові рішення в українських справах мали реальний стримувальний ефект для російських воєнних злочинців, Україна мусить розбудовувати спільну міжнародну інфраструктуру примусового виконання вироків разом із партнерами з ЄС та Ради Європи, вважає Яковлєв.
"Головне – це забезпечити реальність виконання вироку. І це завдання не лише прокуратури, а й всієї держави. Зараз якийсь російський командир думає, що його засудили, але в Україну він не поїде, а в Європі чи Казахстані його не шукатимуть. Але як тільки ми забезпечимо ширшу виконуваність і людина зрозуміє, що ймовірність бути спійманою суттєво зросла, вона буде змушена з цим рахуватися та змінювати свою поведінку. Це може серйозно вплинути та рішення – вчиняти нові воєнні злочини чи ні", – наголошує Яковлєв.
Матеріал написаний за підтримки IWPR
