Все заради того, щоб пташка злетіла з твоїх рук

Ранні підйоми, пізні відбої.

Очікування дзвінків по кілька днів.

Мінуса на рахунках.

Спокій, відключений за несплату.

Не помічені весни, спізнені літа, не випиті чарки, недообмнімані красиві, десь загублені красиві. Поля битв, на котрі запізнюєшся. Війна, що проходить повз. Перетворення з людини на висохлу мрію. На стрілу, що вже не може зупинитися, бо зупинка – смерть.

Все ради того, щоб тисячу раз уявлена пташка раз – і перестала бути уявою, здивувала своєю справжністю небо і землю, злетіла з твоїх рук і полетіла, наповнена силою. Щоб така простота, як двічі два – і все ж таким страшенним дивом дивувала, нарешті побачена очима.

Пташка летить, вражаючи вселенні, дивуючи всесвіти, летить впевнено, на всі простори розсилаючи горде "я тут".

А ти, маленький і знесилений її творець, єдиний, хто вірив, одинокий до болю в своїй вірі, хто прокладав нитку надії крізь завірюхи, насмішки і отупілу рутину – сидиш стомлений, розсипаний по запиленій землі, озираєшся на осінь навколо.

Ти вже не людина, а оболонка – а твоє єство летить з цією пташкою, оперене заслуженим, справедливим щастям.

Політ пташки віддається лунаю в тисячах потаємних сфер, і тисячі очей озираються. Нарешті у космічній історії сталася подія, нарешті щось змінилося в суцільних повторах.

Щоб чесно здобута кров ворога – наповнила чашу і була піднесена з вдячністю вгору.

Хтось безкінечно сильний і безкінечно добрий на секунду відкрив згори завісу цілого світу і поцілував тебе.