Політичне шарлатанство під виглядом закликів миру

Ігор Терехов, політичний спадкоємець Кернеса, приятель Фукса, прихильник Жукова й Пушкіна, має справжній бекграунд асистента футбольного арбітра.

Тож уявімо матч. До нього підбігає умовний гравець В. В. Хуйло з умовної команди "Обісрані білі ведмеді", ламає йому дві руки й дві ноги та починає сцяти на обличчя.

А арбітр забув про свисток і червону картку. Починає скиглити: зараз важкі часи, треба якось домовлятися, аби вболівальники не постраждали. У цій футбольній карикатурі він не кричить "Хуйло — чемпіон", але й категоричність береже до появи команди "Косатки".

Його вигаданий монолог — сатирична суміш знайомих інтонацій, а не дослівна цитата — звучав би приблизно так:

"Возникла ситуация, и надо договариваться. Мы с вами переживаем тяжелые времена. Администрация стадиона мочу и кал медведей уберет. Бригада арбитров работает в обычном режиме. Да, мы переживаем тяжелые времена. Но мы выдержим. Никто из болельщиков не ожидал такого от обосранных медведей. А когда Косатки дадут им пизды, я готов снова выйти на поле. Медведи предлагали присудить им победу. Я не реагирую на это".

Тепер сива моська дістала свисток і взялася судити Залужного.

Як би хто не ставився до Залужного, за військовою освітою, бойовим досвідом і масштабом відповідальності між ним і цим каналізаційно-лавочним пиздаболом — дистанція від генерала до моськи, яка переплутала роздуми мислителя про екзистенційні речі із власним бажанням залишитися біля корита. Політична вата завжди солодка: всім вищі зарплати, безплатний транспорт, дітям — життя без шкільних клопотів та іспитів. Це карикатура на торгівлю побажаннями: виборцю — все приємне, політику — оплески, питання про наслідки — потім.

Судження Залужного про війну можна й треба обговорювати. Але для цього доведеться прочитати трохи більше, ніж один вирваний абзац.

Бо поки один говорить про те, як змінюється війна, другий урочисто повідомляє, що люди хочуть миру.

Та невже, блядь. А головнокомандувач, мабуть, думав, що харків’яни захопилися пожежами й руйнуваннями.

Нешановний, свисток ми почули. Тепер поясни, як саме ти збираєшся присудити нічию В. В. Хуйлу, який на твій свисток срати хотів?

Усі ці Гончаренки, Гетьманцеви, Терехови та інша малокаліберна шелупонь не стають "партією миру" від самого повторення слова "мир". Коли замість умов і гарантій нам продають саму готовність домовлятися, це політичне шарлатанство. Така риторика працює на користь агресора, якщо переконує нас шукати причину продовження обстрілів у власній непоступливості.

Ілюзія чарівної кнопки, яка зупинить скаженого підполковника і кровожерливу навалу, — дешева приманка для людей, виснажених обстрілами й страхом за дітей.

Між "я хочу, щоб моя дитина вижила" і "я підтримую конкретні умови Хуйла" — величезна відстань. І жоден пиздабол не має права оголошувати, що ми її вже пройшли.

Ми втомилися від тривоги. Але звідки взялося, що ці "миротворці" знають, як її вимкнути? Де їхня кнопка? Хто дав гарантію, що вона працює?

Хто з них візьме на себе відповідальність, якщо агресору згодують Краматорськ, а він після цього полізе ковтати Запоріжжя та Харків? Хто пояснить людям, чому поступки зроблено, а ракети знову летять? Чи почуємо чергове "ми хотіли як краще" і пропозицію віддати ще щось, аби нарешті домовитися?

Немає підстав обіцяти, що поступка наситить агресора. Особливо якщо після неї захищатися стане важче. Припинення вогню, після якого наше життя залежатиме лише від наступного рішення Кремля, — кепська відповідь на страх за дітей.

Обстрілами нас можна довести до відчаю. Саме тому так небезпечно продавати людям думку, що порятунок залежить тільки від нашої готовності поступитися. Наче рішення стріляти ухвалюють у Краматорську, а не в москві.

Тому хай вся ця Гончаренківсько-Терехівська братва спочатку пояснить, що саме вона називає миром і чим він буде забезпечений.

Ви пропонуєте юридично визнати Крим та інші окуповані території російськими?

Ви пропонуєте звільнити росію від відповідальності за війну та руйнування? Закликати світ зняти санкції за агресію?

Ви пропонуєте розпустити військо або погодитися на обмеження, після яких воно не зможе нас захистити?

Ми самі обиратимемо владу — чи погоджуватимемо кандидатів із Кремлем на території, яку нам люб’язно дозволять залишити?

І головне: якщо росія порушить угоду, хто і чим її зупинить?

Ось на це відповідайте. По пунктах. Без "люди втомилися", без дітей замість аргументів і без свистка.

Тоді буде зрозуміло, що ви пропонуєте і якою ціною. За політичне шарлатанство — втрата довіри й влади. Якщо є докази злочину — розслідування і суд. А продавати нам невідомі умови під виглядом гарантованого порятунку — йдіть нахуй.