Феномен Гончаренко
Зараз висловлювання народного депутата України Олексія Гончаренко прям підняло хвилю обурення в країні що до можливих мирних перемовин з агресором. Але є моменти, які кидаються в очі і питання виникають не до Гончаренка. В першу чергу хочеться звернути увагу на те, що цькувати нардепа почали ті, хто навіть не знає що таке ЛБЗ і що зараз відбувається в зоні активних бойових дій. Хлопці, які воюють по справжньому, а не з теплих студій і зручних диванів звісно також згодні з тезою, що москві не можна довіряти і будь-який мирний договір може закінчитись після того, як ворог більш ретельно підготується до чергової атаки. Але хлопці тверезо оцінюють наші можливості і чітко розуміють, що ні технічного, ні людського ресурсу зараз не вистачає. І саме серед бойових частин я неодноразово чув "ті хто там хоче кордонів 1991 року щось не дуже спішать нам в цьому допомогти". І це факт, з яким не посперечаєшся. І в чому Гончаренко неправий в тезі що ми точно не виграємо зараз у війні?
По-друге, Гончаренко чітко поставив питання про фінансове забезпечення війни. Росіяни системно нищать бізнес і це відображається на податках, а власне на фінансуванні армії в тому числі. Західні партнери вже не так активно фінансують нас і цей потік точно не буде збільшуватись навіть на фоні російської загрози для Європи. А прихід до влади в європейських країнах лояльних до росії партій точно погіршить фінансування України за рахунок європейських бюджетів. Якщо хтось думає, що на порятунок прийдуть донати, то українці без зарплати і роботи навряд чи будуть приносити донати. Запитайте у хлопців на фронті, скільки із своєї зарплати їм доводиться витрачати на ремонт автівок і обладнання і що вони докупають власним коштом. Ви будете м’яко кажучи шоковані.
Питання територій дуже болюче. Але на сьогодні є факти, з якими сперечатися дуже важко. З окупованих територій росія не вийде і світова спільнота не буде на неї тиснути. Російська нафта, деревина і корисні копалини для основних гравців світової економіки значно важливіші ніж наші території. Але і в цій історії є "але". В Європі і США не згодні із тезою "визнання територій", тому там прогнозують повернення до тематики захоплених територій після падіння режиму Путіна. І якщо хтось буде наполягати на тому, що підписання мирного договору на умовах росії це вже точка неповернення, то хочеться нагадати про сто-п’ятсот попередніх папірців підписаних з росією, які виявились нікчемними, то чому ми маємо дотримуватись мирної угоди з агресором?
Ну і заява Гончаренка виникла не на пустому місці. Поки хтось "штілерманів" і "профедорів" наш оборонний бюджет, російська оборонка зробила конкретний крок вперед і тепер ми м’яко кажучи трохи не встигаємо за реактивним лайном ворога. І це не проблема, це величезна проблема, яку ми поки намагаємось вирішувати, а агресор вже нам готує новий "сюрприз". То може давайте в нашому диванному війську трьох українців серед яких як мінімум два гетьмани перестати полювати на відьом, а почнемо реально оцінювати свої можливості і навіть в безблоковому статусі зробимо вибір не на користь безпорадного "Будапештського меморандуму", а заради реальної гарантії безпеки…
Ну а феномен Олексія Гончаренко в тому, що він не боїться озвучувати на загал ті ідеї, які потім стають мейнстрімом. Хто не зрозумів цього меседжу хай порівняє виступи Олексія із тим, що відбувається у нас в країні і світі і який вплив це несе на нас.
