Така дипломатія більше не працює

Днями в мене було інтервʼю з експертом з арабо-українських стосунків. Слухала й офігівала. Ви навіть не уявляєте, скільки разів ми наклали на голови саудівцям… І це попри те, що вони системно допомагають нам, наприклад, повертати наших викрадених дітей!

А вже сьогодні Південна Корея відкликає свого посла. Додайте напружені стосунки з Польщею та Угорщиною…

І ми можемо тисячу разів не погоджуватися з претензіями чи критикою, можемо наполягати, що ми жертви і нам усі винні, але, як бачимо, така дипломатія більше не працює.

Ми пирхали, коли британці вказували нам на нашу невдячність. У нас вічна розпальцовка, коли європейці кажуть нам, що вони не банкомат з безкоштовним кешем, а ми все думаємо, що пропетляємо і так. Що старі методи комунікації спрацюють. А вони очікувано дають збій.

Нам конче треба шукати гроші і треба шукати зброю, адже вічних партнерів просто не існує.

Я з жахом думаю, що нас чекатиме наступного року після виборів у Франції, що буде з нашими стосунками з німцями. І замість того, щоб розширювати мапу дипломатії, представники держави Україна плюють на тих, хто готовий нам допомагати.

Дипломатичний трек - це ахіллесова пʼята України. І ні, не через поганого міністра, а тому, що дипломатією займаються всі одразу і ніхто конкретно.

Ми сподіваємося на Китай, але з Китаєм не працюємо. Сподіваємося, що Індія перестане купувати російську нафту, але нічого не пропонуємо натомість.

У нас чомусь є тільки два центри тяжіння: Брюссель і Вашингтон. Тільки, на жаль, ці центри чим далі, тим менше тяжіють до нас.