Ізвольтє вирішити долю країни
"Ізвольтє", - сказав мені чоловік, пропускаючи вперед на сходах берлінської багатоповерхівки. Судячи з вимови, він не був росіянцем.
"Звідки Ви?"
"З колишньої Югославії"
Вот фак, чому він згадує про Югославію, коли її вже 35 років не існує? Чому така самоідентифікація? Де він застряг у просторі?
Виявилось, що він - серб. Ще краще, починаю згадувати всі зв'язки Сербії з РФ. Вже хочеться надиктувати голосовий другові з Республіки Косово "Уяви собі, тут у мене в під'зді серби...."
Але ні, я згадую, що прямо зараз росіяни знищують Київ, і ми мовчки за цим спостерігаємо.
Київ, в який я планую повернутись за місяць, але страшно уявити, яким він буде на той час.
За п'ять років ми накопичили той критичний максимум, коли колапс справді настав.
Але ми не здамось, бо я не хочу як той чувак казати:
"Я з колишньої України".