Я думаю про Краматорськ

Вийшов з позицій після дуже важкої зміни.

Перевдягнувся в цивільне, поперся в Краматорськ, порушив декілька заборон, знайшов кафешку, яка ще досі працює, останній день.

Замовив те що було в меню, останню страву краматорського кафе, що закривається.

Мені не сказали, яка ж це страва, тому я вгадував, що саме все ще є в меню до сьогоднішнього вечора.

- Лате?

- Американо. Молока нема.

- Салат з лососем?

- Нема салатів і лосося.

- Пательня з телятиною?

- Є з куркою і свининою. Це наша остання страва. Відзавтра ми вже не працюємо.

- Підходить.

Довкола люди в шортах і куртках, з автоматами через плече, а я в білих кроксах намагаюсь радіти осені.

Дивно, але виходить радіти гарячому стакану в руках, і листю, що шуршить під ногами.

Плями крові на тротуарах і сходах, палаючі авто і падаючі на місто КАБи цього не змінять.

Я все одно радітиму осені, і поки буде можливо, поки відкрите хоча б одне кафе, питиму каву під антидроновими сітками.

[і закликатиму мобілізувати всіх і все кхєрам]

- А що ви думаєте про Кличко? - питає мене жіночка в цьому кафе.

- Я про нього не думаю. Я думаю про Краматорськ.

Бо я люблю Краматорськ.