Міжнародна допомога не триватиме вічно

Міжнародна допомога не триватиме вічно. Я та багато інших говорили про це ще кілька років тому — щоб Україна мала час підготуватися.

Дональд Трамп із його "Make America Great Again" став найпомітнішим уособленням цієї політики. За ним можуть прийти аналогічні циклони з аналогічними гаслами в Німеччині, Франції, Чехії, Польщі. У країнах, де зростає популярність крайніх правих або крайніх лівих сил, дедалі голосніше звучить: (назва країни) - передусім.

Прихильники скорочення допомоги Україні недооцінюють небезпеку для себе. Успіх агресії відкриває скриньку Пандори й заохочує інші держави силою реалізовувати свої загарбницькі плани. Особливо небезпечно це для Європи, яка сама є об’єктом хижацьких інтересів путінської Росії.

Ми мали розуміти: може настати час, коли доведеться значно більше покладатися на власні сили. Отже, потрібно було провести ревізію ресурсів, витрат і можливостей держави.

Проте значна частина громадян продовжувала довіряти Зеленському, а чимало блогерів досі радісно змальовують його як єдину надію України. Але чи є він надією? Чи використав зосереджені у своїх руках мегаповноваження вожнного стану, які не снились жодному іншому президенту, щоб підготувати країну до можливого скорочення допомоги?

Почнімо з довіри партнерів. Виборці, до яких апелюють противники допомоги Україні, ставлять прості запитання: як витрачають наші гроші та чи не розкрадають їх?

І тут виникає проблема. І українське суспільство, і громадяни країн-донорів бачать численні корупційні скандали. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо коштів партнерів, політичним противникам допомоги легко використати їх у своїй агітації: "Ми даємо гроші, а там крадуть". Для виборця, який не заглиблюється в деталі, цього простого твердження достатньо.

Окреме питання — витрати з бюджету, куди йдуть кошти донорів. Програма кешбеку, "Вовині тисячі" та інші піарні виплати допомагають владі подобатися громадянам — читай, виборцям. Наступного року планують збільшити дорожній фонд на 26 мільярдів гривень. Дежавю з 2022. Але чи виправдані такі витрати для держави, яка воює й залежить від зовнішнього фінансування?

За моїми оцінками, скорочення непотрібних видатків могло б вивільнити до 15 млрд гривень щороку, я не кажу вже про збільшення дурнотратства.

Ще близько 125 млрд гривень, за достатньо скромними підрахунками, держава втрачає через контрабанду та сірий імпорт. Натомість вигоду отримують ділки й ті представники влади, які їх прикривають.

Говорити, що держава не має можливості боротися з цими схемами, непереконливо. Правоохоронні та контролюючі органи мають для цього значні повноваження. Якби їх спрямовували на боротьбу з контрабандою, а не на тиск на бізнес, стеження за журналістами й опозицією, бюджет міг би отримати суттєві додаткові надходження.

Є й інші резерви, про які я вже писав: Дроблення великого бізнесу на ФОПи - 25 мільярдів

Обнальні схеми - до 28 мільярдів

Податкові скрутки - до 15 мільярдів

Нелегальна торгівля підакцизними товарами - до 40 мільярдів втрат

На офшорних схемах втрати до 14 мільярдів

На схематозі з оподаткування землі та нерухомості - до 17 мільярдів

Один ігорний бізнес може давати податками 30 мільярдів гривень відносно безболісно для себе. Загалом, за моїми оцінками, завдяки скороченню непріоритетних витрат і додатковим надходженням можна було б отримати близько 300 млрд гривень. Для цього потрібна політична воля.

Натомість і ми, і виборці в країнах-партнерах бачимо корупційні справи щодо людей з оточення президента. Репутаційні наслідки цих скандалів несе вся Україна, а використовують їх, зокрема, політичні сили, які виступають за скорочення допомоги.

Водночас Зеленський продовжує вимагати підтримки від партнерів. Але ці вимоги мають супроводжуватися виконанням власних зобов’язань з реформування правоохоронної і судової чистити, належним контролем за коштам та переконливими результатами боротьби з корупцією.

Тому, коли я чую, що Зеленський — наша єдина надія, бачу протилежне: його політика заважає Україні підготуватися до скорочення зовнішньої допомоги й увійти в цей період із міцнішою власною ресурсною базою. Його політика спрямована на конфліктність і сваволю замість кооперативності.

Країна, яка у війні критично залежить від зовнішніх ресурсів і недостатньо розвиває власні, стає заручницею чужих політичних рішень. Ми не контролюємо вибори та зміну урядів у державах-партнерах. Але влада повинна шукати гроші не тільки в порожніх кишенях громадян, а і заховати присоски своїх щупалець ю, контролювати витрати і планувати їх зрозуміло та ефективно, а головне - не хамити партнерам, а давати повний доступ до державної бухгалтерії для аудиту і контролю.

Саме за цим і варто оцінювати владу: чи зміцнює вона спроможність України продовжувати боротьбу, коли зовнішня під загрозою.