Як суд одним вироком ударив по майбутньому антикорупційної системи України
26 жовтня, за інформацією, наданою редакції, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду має розглядати справу Костянтина Захаренка. Факт Що ж відбулося з державними земельними активами Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення хто ухвалював рішення щодо них і чи встановлено всіх, хто міг отримати вигоду від земельних операцій?
Пояснимо суть справи, ця історія почалось с того що колишній мер Києва Леонід Черновецький без будь-яких правових підстав раздерибанив землю КРРТ в Биківні загальною площею 195,6 гектар на житомирських студентів https://surl.li/orbcem https://surl.li/meihtb Антикор.
СХЕМА: "Благодійник" Черновецькій віддав державні землі концерну РРТ https://www.rrt.ua/ "житомирським студентам"
Понад 1000 земельних ділянок, що належали Концерну РРТ було фактично вкрадено в держави і передано – топ чиновникам, представникам прокуратури та іншим наближеним особам.
Але основною була схема, коли після землевідведення на підставних осіб, наприклад студентів, масово ділянки скуповувалися однією особою. Фактично це було земельне рейдерське захоплення за потурання та очевидно сприяння правоохоронних структур.
Натомість Керівник Концерну РРТ Костянтин Захаренко встановив вищевказане таке потурання українського законодавства. Далі він, маючи на меті захист інтересів держави, почав діяти. Він зібрав всі правовстановлюючі чинні документи на цю землю (державний акт на право користування цією земельною ділянкою 1963 року) і замовив у землевпорядної організації технічну документацію на цю земельну ділянку, після виготовлення якої подав її на реєстрацію в Київське міське управління Держземкадастру. З приводу цього питання відбулося декілька нарад з його керівництвом.
Фахівці КРРТ розуміли, що Дерржземкадастр має відмовити в реєстрації, адже більша частина землі незаконними рішеннями Київради вже розподілена між Житомирськими студентами. Це одразу надавало підстави для оскарження відмови та разом з нею незаконних рішень Київради в Адміністративному суді.
Але Костянтин Захаренко був усунутий від посади та не встиг завершити цю справу, відмову Держземкадастр так і не надав, а документи загубились. Нове керівництво КРРТ умисно зупинило цю роботу, маючи на меті власні корисні мотиви, які варті нового розслідування.
Дніпровське РУ ГУ МВД в м. Києві відкрило провадження № 12016100030000544 від 15.01.2016 року про зловживання посадовими особами Киівради цією земельною ділянкою (за номером на сайті Судова влада є ухвали суду по цій справі).
Через три місяці після цього НАБУ під контролем САП відкриває провадження проти Захаренка, який намагався повернути державну землю державі, за "розтрату 326 тис.грн." на виготовлення технічної документації для реєстрації цієї земельної ділянки (при ціні $ 10000 за сотку цієї землі!!!).
Аргументація безглузда не тільки юридичної та й навіть з точки зору здорового глузду! Підприємство із складу Концерну, що розташовувалось на цій землі, ліквідовано за словами САП "без визначення правонаступника", тому за логікою САП його майно може забирати будь хто!
За Цивільним кодексом та Законом "Про підприємства" поняття "правонаступник" при ліквідації в усіх формах не застосовується, а все майно після розрахунків з кредиторами повертається власнику, тобто державі. Правонаступництво виникає тільки при реорганізації підприємств, але в університеті пари по цивільному праву прокурори САП видно прогуляли!
5 червня 2026 року ВАКС оголосив обвинувальний вирок трьом особам у справі Концерну РРТ. За офіційним повідомленням суду, колишнього директора підприємства, колишнього начальника сектора з контролю за використанням державної власності та керівника приватного товариства визнали винуватими у кримінальних правопорушеннях, пов’язаних із розтратою майна та службовим підробленням.
(Службовим підробленням судді ВАКС визнали реально виконану роботу з виготовлення землевпорядної документації прийняту згідно акту приймання передачі робіт)
Колишньому директору призначили 7 років і 6 місяців позбавлення волі, двом іншим фігурантам — по 7 років за відповідними епізодами. Вирок передбачав також конфіскацію визначеного майна.
Офіційне повідомлення ВАКС про вирок від 5 червня 2026 року.
ОТЖЕ обвинувальний вирок — ЦЕ ТІЛЬКИ ПОЧАТОК журналістського розслідування!!!
Це привід дослідити документи, історію земельних ділянок, рішення органів влади та всі обставини, які могли вплинути на долю державного майна.
Де справжні фігуранти? Кому вигідно звести земельну аферу до Справи Захаренка?
Ключовою є версія про системне мафіозне прикриття встановлених земельних зловживань. САП, НАБУ, суди та інші органи повинні бути під перевіркою в першу чергу так само, як і будь-які інші топ чиновники чи політики.
Найбільший парадокс цієї історії полягає в тому, що Захаренко — не фігурант розкрадання державної землі, а людина, яка повертала її державі. Проте замість того, щоб з’ясувати обставини незаконного відчуження землі та встановити відповідальних за це осіб, переслідують того, хто домагався її поверненути.
Головні питання залишаються відкритими:
- Кому насправді невигідне повернення державної власності?
- Чи встановлено всіх відповідальних за злочинні рішення щодо державної землі?
- Хто реальні беніфіціари та виконавці злочинної схеми?
Відповідь мають дати не політичні заяви й не припущення, а документи, перевірені факти та незалежне розслідування.
Хто керує земельною мафією?
Ключове питання цієї історії — хто насправді стояв за земельними оборудками та хто міг бути їхнім політичним покровителем? Яка роль у цьому прокурорів САП?
Тож суспільство має право вимагати відповіді: Чи перевірено роль усіх можливих організаторів і вигодонабувачів у справі земель Концерну РРТ? Хто реальний беніфіціар цієї схеми? Як просувається розслідування ДБР у справі № 62024000000000997 від 08.11.2024 року щодо того, що колишній перший заступник керівника САП Максим Грищук отримав на підставних осіб 5 земельних ділянок у Биківні? Чому залишилися за межами судового розгляду ті, хто отримав реальну вигоду від цього, але не опинився на лаві підсудних?
МИ обов’язково будемо досліджувати це у наступних частинах нашого розслідування!
Адреса: м. Київ, вул. Радистів, 73 (Биківня). Земля Концерну РРТ?
Один із напрямів, який потребує окремого розслідування, — земельна ділянка на вулиці Радистів, 73 у Києві. У матеріалах, підготовлених стороною захисту, Костянтин Захаренко стверджував, що рішення про припинення права користування землею не були прийняті, а відповідні проєкти рішень Київради не були ухвалені.
Крім того, з 2004 року Київрада взагалі не мала права розпоряджатись державною землею, бо після вступу в силу Закону України "Про розмежувань земель державної та комунальної власності" ці повноваження відійшли до місцевих державних адміністрацій.
В матеріалах судової справи є ціла папка під назвою "Справа про припинення землекористування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Радистів 73 Концерном РРТ". В цій папці 3 проекту рішення Київради про припинення користування землею Концерном РРТ. Але жоден з них не тільки не був прийнятий, але й навіть не був винесений на сесію, що безапеляційно підтверджує те, що ця земля залишилась в користуванні Концерну РРТ.
Як видно із вироку, суд не надав цьому жодної оцінки, та й взагалі складається враження, що всіма силами намагався відмазати київських посадовців.
А судді ХТО?
Суддя Строгий елемент корупційної системи?
https://nasha-versiya.com.ua/ihor-strohyi-judicial-assembly-line-land-issues-political-connections/
Справу Захаренка розглядав суддя Строгий – земляк Петра Порошенка з Вінничини.
Встановлено два офіційні кадрові рішення Петра Порошенка щодо Ігоря Строгого.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 128/2019 від 11 квітня 2019 року
Нагадаємо, що Ігор Строгий був призначений на посаду судді Вищого антикорупційного
Перед цим він працював юрисконсультом на підприємстві, а з 2012 року був суддею Шаргородського районного суду Вінницької області.
Але це тема окремого журналістського розслідування, до якої ми обов’язково повернемось.
Вирок, побудований на доказі, який сам суд визнав недопустимим
У цій кримінальній справі виникла ситуація, яка ставить під фундаментальний сумнів законність та обґрунтованість обвинувального вироку. У пункті 740 вироку суд сам визнав недопустимим доказом матеріали ревізії Державної фінансової інспекції України. Однак найцікавіше починається далі: саме ці матеріали стали відправною точкою всього кримінального переслідування. Як встановлено тим самим судом у пунктах 781–782, детектив НАБУ Токар Є.А. саме на підставі акта ревізії вніс до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України. На цій основі було сформовано початкову кваліфікацію злочину та розпочато розслідування. Більше того, призначена згодом судово-економічна експертиза від 13.10.2016 № 13459/16-45 мала лише одне завдання — підтвердити висновки тієї самої Державної фінансової інспекції. Тобто експерт не встановлював обставини з нуля, а перевіряв висновки документа, який згодом сам суд визнав недопустимим доказом. Виникає закономірне запитання: як висновок експертизи може залишатися переконливим доказом, якщо його вихідна основа визнана недопустимою? Саме для таких ситуацій у праві існує доктрина "плодів отруєного дерева", яка за визначених законом умов поширює недопустимість первинного доказу на інформацію, отриману завдяки йому. Проте суд, визнавши проблему з первинним доказом, не продемонстрував належного аналізу її наслідків для експертизи, доведення збитків та інших ключових елементів обвинувачення. І хоча недопустимість акта ревізії сама по собі не робить автоматично незаконним початок розслідування, вона ставить принципове питання про надійність доказового фундаменту, на якому побудовано вирок.
Висновок
Суть ситуації — у разючій суперечності судового рішення: суд визнає непридатним доказ, з якого почалося кримінальне переслідування, але не дає переконливої відповіді, що після цього залишається від доказової конструкції обвинувачення. Висновок експертизи ґрунтувався виключно на недопустимих матеріалах ревізії, а незалежних доказів збитків та умисного заволодіння майном немає, виникають серйозні підстави сумніватися не лише в окремих висновках суду, а й у доведеності самого обвинувачення. Адже обвинувальний вирок не може триматися на доказовому фундаменті, непридатність якого встановив сам суд, не пояснивши, чим саме цей фундамент був замінений.
САП, попередні розслідування та версія про земельні інтереси
У попередніх публікаціях про київські земельні конфлікти висувалися твердження про можливі зв’язки між земельними рішеннями, діями посадовців та роботою правоохоронних органів. Зокрема, у матеріалі Antikor порушувалася тема ролі САП у земельній історії, пов’язаній із Києвом.
Запитання, на які має відповісти апеляція та подальше розслідування
Справа Концерну РРТ вимагає не гучних ярликів, а конкретних відповідей.
До суду: чи отримали всі істотні докази та аргументи належну оцінку? Які саме обставини доводять інкриміновані правопорушення?
До САП і НАБУ: які земельні епізоди перевірялися в межах провадження, а які — за наявності підстав — потребують окремої правової оцінки? Чи перевірялися можливі дії всіх посадових осіб, які ухвалювали рішення щодо державного майна?
До органів, відповідальних за земельні активи: який правовий статус мали ділянки на Радистів, 73, у Биківні та в Миколаївській області у відповідні періоди? Які рішення змінювали цей статус і хто був їхнім ініціатором?
До керівництва Концерну РРТ: які документи підтверджують майнові права підприємства, фактичне виконання робіт за спірними договорами та вжиті заходи із захисту державних активів?
До сторони захисту: які первинні документи підтверджують твердження про мету робіт як захист державної землі та які конкретні положення вироку оскаржуються в апеляції? Редакція має запросити відповіді в усіх сторін і включити їх до матеріалу, щоб читач міг зіставити позиції з документами.
Апеляція повинна дати чітку відповідь на ключові доводи сторін, бо правосуддя без мотивованих відповідей втрачає суспільну довіру!
Висновок: державна земля не повинна губитися за межами кримінальної справи
Історія Концерну РРТ — це не лише справа про витрати на землевпорядну документацію. Це перевірка того, чи здатна держава захистити власну землю й забезпечити вирок, який витримує прискіпливу перевірку доказів. Обвинувальний вирок є юридичним фактом, однак він не може підмінити відповіді щодо долі земельних активів. Необхідно встановити, на підставі яких рішень змінювався статус ділянок, хто їх ініціював, хто отримав вигоду і чи були належно перевірені всі обставини. Так само апеляція має дати предметну оцінку доводам про допустимість доказів, обґрунтованість експертизи та доведеність збитків і умислу.
Найнебезпечніше в цій історії — можливість того, що гучний обвинувальний вирок стане ширмою для питань, на які суспільство так і не отримало відповідей. Якщо державна земля вибувала з-під контролю незаконно, відповідальність мають нести всі причетні, незалежно від посад і політичного впливу. Якщо ж обвинувачення спирається на докази, допустимість і достатність яких обґрунтовано оспорюють, суд зобов’язаний дати чітку, вичерпну і переконливу відповідь — не деклараціями, а мотивами рішення.
ОТЖЕ! НЕ МОЖНА НАЗИВАТИ ПРАВОСУДДЯМ СИТУАЦІЮ, В ЯКІЙ ДОЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ЗЕМЛІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В ТІНІ, А КРИТИЧНІ СУПЕРЕЧНОСТІ В ДОКАЗАХ — БЕЗ ВІДПОВІДІ.
