Ситуація з мобілізацією: вивернуті навиворіт податки

Нагадаю, що податки у здоровій системі - це інвестиція суспільства у функціонування спільного громадського простору, інституцій, та державного апарату.

Податки є способом розподілу цього фінансового навантаження відносно рівномірно на всіх, хто збирається споживати вказані блага.

Простою мовою: ми всі скидаємося на те, щоб найняти людей, які би прибирали вулиці, слідкували за порядком, і так далі.

І всім сторіччями, по всьому цивілізованому глобусу, виглядає норм і логічно, що якщо ти претендуєш на те, аби їздити по дорозі - ти платиш за неї. Якщо хочеш зручний цнап з електронною чергою та кондиціонером - ти платиш за це.

Це наш спільний суспільний договір: разом користуємося, значить разом платимо.

А вот якби наша мобілізація була податками, то це виглядало би наступним чином: одна рандомна частина населення, якій вистачило совісті не тікати і не давати хабар, платить 100% своїх активів.

А решта - 0%.

І верещить, що дороги не такі, держ.сервіс не такий, і мало стягують з тієї першої групи.

Спрощуючи метафору, наша мобілізація - це абсолютний податок з однієї групи населення, з якого живуть і вони, і решта суспільства.

Без зворотного зобов'язання включатися і "скидатися", мінятися ролями.

Без рівномірного розподілу навантаження на всіх споживачів.

Більшість суспільства споживає блага, за які нічим не платить.

І не збирається.

І вважає, що так правильно.

Бо російське іпсо і внутрішні самопальні методики-індульгенції наріду забезпечують багато тез, якими можна прикритися.

Яке благо?

Благо не валятися на вулиці свого міста з зав'язаними за спиною руками і простреленою головою.

Благо жити звичайне життя з мінорними у порівнянні з ціною, яку платять військові, незручностями.

Не висіти за зап'ястя у сирому підвалі, з електродами на геніталіях.

Благо не бути окупованими.

Не бути замореними голодом.

Питання мобілізації, демобілізації та ротації - найбільший сором українського суспільства у цій війні.

Бо суспільство кинуло одну частину своїх громадян бути безправним щитом для всіх інших.

Обслуговувати мир та комфорт, абсолютно не маючи права на повернення в оплачений собою і своїм життям у цей мир і комфорт. Якщо тільки не в мішку чи - якщо "повезло" - не через каліцтво.

І рівень цинізму зашкалює.

Простого повсякденного цинізму, який толерується на усіх рівнях та в усіх ячейках соціуму. Від хабарів за бронювання своїх працівників до культу ухілєсів у тредсі. Від державної політики та омбудсмана, який не бачив і не чув, що когось не влаштовують терміни служби - і до арущіх тьоток, які пробують відбити мальчіків від рук ветеранів, які служать в тцк.

Ми толеруємо вбивства військових на вулицях тилових міст, які ці військові захистили від руйнації та захоплення.

"З вас - усе, з нас - нічого. Чому? Бо пішли нахуй, вот чому".

Отакі вони, податки воюючої країни з людей, яким вона завдячує самим існуванням.