15474 відвідувача онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.

Медична реформа з середини

Медична реформа з середини

Нам стільки років розповідали, як добре буде після медичної реформи, що вже час оцінити її за простим критерієм: чи може хвора людина отримати необхідне лікування. Особливо якщо вона не має грошей на приватну клініку, мешкає далеко від обласного центру й мусить їхати до лікаря за десятки кілометрів. Саме така людина найбільше залежить від того, чи виконає держава свої обіцянки.

Опитування ВООЗ у 2024 та 2026 роках показують, що доступна медицина для багатьох досі є обіцянкою. У жовтні 2024 року 68% тих, хто звертався по медичну допомогу, скаржаться на проблеми, зокрема, дорогі ліки та неофіційні платежі. У березні–квітні 2026 року 67% тих, хто потребував первинної допомоги й звернувся по неї, також мали перешкоди. А 36% людей, яким були потрібні ліки, не мали грошей щоб їх купити. Ось що має стояти перед очима в тих, хто звітує про успіхи реформування. Люди не можуть отримати медичну допомогу.

Я працюю в стаціонарі. Ми з колегами бачимо, чим закінчується історія, коли хворий вчасно не потрапив до лікаря, не пройшов обстеження, не отримав лікування. Його привозять уже тяжким. І тоді доводиться робити все можливе, щоб урятувати. Тільки можливості медицини теж мають межі. Втрачений час не завжди можна надолужити навіть у найкращій реанімації.

Нам пояснювали: лікарні закриватимуть і об’єднуватимуть, зате в тих, що залишаться, лікуватимуть краще. Будуть прекрасні лікарні, сучасне обладнання, сильні реанімаційні відділення. Але якщо людині вже стало складніше дістатися до лікування, а обіцяного забезпечення немає, то її просто обманули. Забрали те, чим вона могла скористатися, і пообіцяли те, чого вона досі не отримала.

Особливо це відчувається в регіонах. У Києві ще можна знайти іншого спеціаліста, звернутися до іншого закладу, заплатити за консультацію. Якщо є чим платити, звичайно. А що робити літній людині в селі, коли потрібний лікар тепер приймає в іншому місті? Хто її туди відвезе і привезе додому назад? Їй же потрібно ще й жити за щось після цього лікування.

Перш ніж звітувати про успіхи медичної реформи, чиновникам варто пройти разом із хворим увесь шлях до отримання допомоги. Тільки без службової машини й попередньо організованого прийому. Тоді, можливо, стане зрозуміліше, чому люди відкладають звернення по допомогу.

Але й дістатися до лікарні — ще не означає отримати все необхідне. Далі лікар повинен лікувати за тарифом, який йому визначили. І якщо цей тариф не покриває витрат, то хто має доплачувати?

У червні 2026 року Офіс омбудсмана оприлюднив результати перевірки Київської лікарні швидкої медичної допомоги. Зокрема, повідомив, що оплата комп’ютерної томографії з контрастом приблизно у 2,5 раза нижча за фактичну вартість процедури. А тривале лікування тяжких поранень, яке може тривати місяцями, оплачується як один випадок із доплатою 10% за пролонговану госпіталізацію.

Я вже писала про цю ситуацію. Хоч зараз зрозуміло, у якій пастці опиняється стаціонар? Пацієнт потребує подальшого лікування. Йому потрібні препарати, обстеження, догляд. Щодня. Його організм не знає, яку суму на нього передбачили і на скільки днів її повинно вистачити. І лікар не може припинити допомогу тільки тому, що фінансовий розрахунок із реальною хворобою не збігся.

Лікарні шукають додаткові кошти, звертаються до місцевої влади, до благодійників. Медики витрачають сили на безкінечне вирішення питань, без яких не можуть лікувати. А людям продовжують говорити, що держава все гарантувала. Вибачте, але спочатку треба забезпечити те, що ви гарантуєте.

І це вже давно потребує серйозної розмови про самі тарифи. У лютому 2026 року голова Рахункової палати нагадала про висновки попереднього аудиту: тарифи й коефіцієнти на первинну допомогу встановлювали без належних економічних розрахунків, без чіткого розуміння собівартості. Після цього методику переглядали. Добре, що переглядали. Але чому спочатку можна запустити фінансування без належних розрахунків, а потім роками пояснювати медикам, як їм правильно працювати в цих умовах?

У 2026 році на Програму медичних гарантій передбачили 191,6 млрд гривень. Тому недостатньо просто сказати, що в державі немає грошей. Треба показати, чому при такому фінансуванні залишаються потреби, які лікарня не може покрити. Які послуги реально забезпечені, а де заклад змушений шукати гроші сам. І відповідати за ці розрахунки так само, як лікар відповідає за свої рішення біля хворого.

Далі — наші ліжка, які так люблять скорочувати. Скільки разів уже можна пояснювати: ліжко в лікарні — це не предмет меблів. Це можливість прийняти й лікувати людину. Це лікарі, медичні сестри, лабораторія, обладнання, кисень. Якщо після реорганізації все це збереглося і допомога стала кращою — покажіть. А якщо відділення залишилося лише на папері, то не треба переконувати людей, що вони нічого не втратили.

Ми живемо під час війни. Після одного обстрілу можуть одночасно знадобитися місця для багатьох постраждалих. Під час спалаху інфекції — для багатьох хворих. Їх не можна попросити зачекати, поки ми знайдемо персонал і розгорнемо відділення. Лікаря потрібно підготувати, медичну сестру — навчити. Самих ліжок, навіть якщо ви швидко їх звідкись привезете, недостатньо.

Невже пандемія коронавірусу цього не показала? Тоді перепрофільовували лікарні, шукали місця, а хворі з іншими захворюваннями теж потребували допомоги. Чому цей досвід забувається так швидко, щойно знову починають рахувати, що ще можна скоротити?

Як інфекціоніст я особливо гостро це відчуваю. Зараз руйнуються водогони, люди залишаються без нормальних умов для гігієни, без можливості безпечно зберігати продукти. Ми попереджаємо про ризики інфекцій. А інфекційна служба при цьому теж повинна доводити, що вона достатньо "заробляє".

На соціально значущих хворобах ви ніколи не заробите так, як вам хотілося б. Але лікувати цих людей держава зобов’язана. І мати готові відділення на випадок спалаху теж зобов’язана. Інакше потім доведеться витрачати значно більше, тільки частину людей уже не повернеш.

Так само й екстрена допомога. Наші бригади піднімаються з тяжким обладнанням на високі поверхи, коли стоять ліфти. Їдуть рятувати під час обстрілів. Я вдячна кожному, хто виконує цю роботу. Але люди добрі, не можна ж безкінечно користуватися їхньою совістю замість того, щоб нормально забезпечити службу! Вони теж втомлюються, хворіють, мають родини. І заслуговують на належну оплату, оснащення та захист.

Я не кажу, що в медицині всі ангели. Є проблеми з професіоналізмом, є з людяністю, є зловживання. За це треба відповідати. Але відповідальність повинна бути й у тих, хто встановлює правила, за якими працює вся країна. Не можна постійно шукати винного біля ліжка хворого й не помічати помилок у рішеннях МОЗ та НСЗУ.

Почніть нарешті рахувати вартість лікування разом із тими, хто лікує. Перед скороченням відділення забезпечте людям реальну можливість отримати допомогу в іншому місці. Платіть за готовність екстрених та інфекційних служб, бо вони потрібні ще до того, як трапилося лихо. І перевіряйте, що сталося з пацієнтом після ваших реформ.

Якщо після чергового "покращення" хворий довше чекає, далі їде і більше платить, то визнайте помилку та виправте її. Якщо грошей на обіцяну заміну немає — не чіпайте те, що ще працює, дуже часто на ентузіазмі людей. Під час війни ціна таких експериментів надто висока, щоб і далі вдавати, ніби все йде за планом.

Завантаження...