13528 відвідувачів онлайн
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.

Де ви були, коли ми виборювали гідність?

Де ви були, коли ми виборювали гідність?

Сьогодні День Гідності та Свободи.

І я, мабуть, не писала б цього допису, якби не натрапила на урочисте вшанування пам’яті Небесної Сотні від поки що, сподіваюся, міністра у справах ветеранів Кіма.

А потім дивлюся — президент теж вітає з Днем Гідності. Міністри, народні депутати — усі надзвичайно перейнялися гідністю.

І мене просто розриває. Панове, а де ви всі були у 2013–2014 роках, коли ми цю гідність виборювали?

Я добре пам’ятаю той час. Пам’ятаю, як тільки з’являєшся на Майдані, тобі на телефон приходить повідомлення від СБУ, що ти є учасником масових заворушень, із посиланням на статтю Кримінального кодексу України.

Ось така була державна програма підтримки громадянської активності. З кримінальною перспективою. Пам’ятаю лікарні, куди привозили побитих людей. Пам’ятаю, як горів Будинок профспілок. Пам’ятаю, як на Майдані свистіли кулі.

А люди стояли. І продовжували стояти. Навіть коли розуміли, що наступна куля може бути їхньою.

Я особисто пам’ятаю Червоний Хутір. Як ми живим ланцюгом стояли перед автозаком, блокуючи його виїзд. Навпроти нас — озброєні беркутівці. Вони намагалися розблокувати автозак. А ми стояли, дивилися їм в очі й казали: "Стріляйте".

Оце була гідність. Не у святкових дописах, а перед озброєними людьми, які будь-якої миті могли відкрити вогонь. А тепер давайте згадаємо, чим у той час займався наш майбутній президент.

Його "Квартал 95" жартував про побиття майданівців "Беркутом". Пам’ятаєте той неймовірно інтелектуальний гумор про ебонітові палички для беркутівців і вовняний одяг для протестувальників? Щоб під час побиття електрику виробляти.

Просто вершина гумористичного мистецтва.
Одних б’ють кийками, інші під це розважають публіку. А у 2014 році, вже після початку російської агресії, майбутній президент продовжував їздити до Росії.

І тепер він нам розповідає про гідність. Його міністри розповідають. Верховна Рада розповідає. Я хочу запитати: а яке ви всі маєте відношення до Революції Гідності?

Хто з вас стояв там, коли свистіли кулі? Хто бачив, як горить Будинок профспілок? Хто стояв навпроти озброєного "Беркуту", розуміючи, що додому можна вже не повернутися?

Бо я пам’ятаю тих людей. І багато з них потім пішли захищати Україну зі зброєю в руках. Багато хто вже ніколи не повернеться.

А сьогодні нам урочисто розповідають про гідність люди, які опинилися на найвищих державних посадах. Знаєте, складається враження, що в Україні гідність тепер видають разом із посвідченням державного службовця.

Президенту — президентську гідність. Міністру — міністерську. Народному депутату — парламентську. Бажано одразу з фотографією біля меморіалу Небесної Сотні.

І все. Можна розповідати країні про цінності Майдану. Але є одна маленька проблема.

Гідність не передається разом із посадою. Її не можна отримати указом президента, затвердити постановою Кабміну чи проголосувати у Верховній Раді.

І я зовсім не проти того, щоб кожен українець вшановував пам’ять Небесної Сотні. Я проти того, щоб чужий подвиг перетворювали на декорацію для власної політичної біографії.

Тому що для когось Революція Гідності — це сьогодні гарний текст від пресслужби.

А для когось — пам’ять про побитих друзів, палаючий Будинок профспілок, кулі над головою і людей, які продовжували стояти.

Тож, панове президенте, міністри, народні депутати, перш ніж урочисто розповідати нам про гідність, дайте відповідь на одне запитання:

ДЕ ВИ БУЛИ, КОЛИ МИ ЇЇ ВИБОРЮВАЛИ?

Бо покладати квіти до пам’ятника значно простіше, ніж стояти перед автоматами.

А пам’ять про Революцію Гідності належить не тим, хто сьогодні при владі. Вона належить насамперед тим, хто тоді стояв. І тим, хто за це заплатив життям.

Завантаження...