"Право крові" чи "право землі"
Нещодавно відбувся з‘їзд Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". Було, зокрема, внесено зміни до "Програми захисту українців", яка по суті є політичним маніфестом партії.
У розділі IV "Громадянство і міграція. Право на Батьківщину та захист життєвого простору", говориться: "Ухвалити новий Закон про громадянство, згідно з яким громадянство надаватиметься тільки тим особам, що народилися в Україні або є етнічними українцями, які повернулися з-за кордону для постійного проживання і роботи в Україні". До цього пункту додано: "Дозволити особам, народженим в Україні від іноземців або осіб без громадянства, набувати українське громадянство після досягнення повноліття лише за умови вільного володіння українською мовою, знання української історії та змісту Конституції України".
Хотів би зупинитися на цій зміні детальніше.
Є два різні підходи при наданні громадянства – "право крові", точніше, "батьківської крові" (латинською "ius sanguinis"), і "право землі" або право території (латинською "ius soli").
Практика надання громадянства країни, де народився, тобто "права території", поширена у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, тобто в країнах, населення яких складалось з іммігрантів.
В європейських країнах, таких як Франція, Німеччина, Італія переважно використовується принцип "батьківської крові".
Наприклад, якщо в Італії дитина народилася від батьків-іммігрантів (негромадян Італії), то вона отримує громадянство своїх батьків і до 18 років вважається в країні іноземцем. При досягненні повноліття протягом року вона має право на отримання італійського громадянства і відмову від попереднього. Однак набуття громадянства Італії не є автоматичним, бо слід документально підтвердити постійне проживання в країні упродовж 18 років і легальне перебування батьків.
Останнім часом у зв'язку з економічними та соціальними проблемами, які спричиняє масова імміграція, в країнах Європи і в США загострюються дискусії на цю тему.
Американські сенатори-республіканці наполягають на перегляді 14 поправки до Конституції США, що дає право громадянства будь-кому, хто народився на території країни…
Ініціатива відображає незадоволення консервативних американців потоками мігрантів, зокрема нелегалів, чиї діти за чинним законом стають повноправними громадянами США.
"Не знаю, про що думали автори поправки, але навряд чи про те, щоб будь-хто міг прилетіти з Бразилії, народити дитину, а потім повернутися з цією дитиною додому, зробивши цю дитину назавжди громадянином США", – заявив конгресмен-республіканець.
В Італії наприкінці минулого року розгорілась жвава дискусія на цю тему, коли Президент Італії Джорджо Наполітано закликав парламентарів змінити чинний закон про громадянство і надавати італійське громадянство дітям іноземців з моменту народження
Але рішучий спротив з боку консервативних і націоналістичних партій поховав цю ідею.
Націоналісти з "Північної ліги" закликали розв‘язувати економічні проблеми країни, а не проблеми іммігрантів. "Ці розмови про надання громадянства дітям іноземців, народженим в Італії, починаються з тією метою, щоби потім надати право голосу на виборах іммігрантам, і таким чином вплинути на результат політичних виборів", – зазначив Марко Раґуццоні.
А ось в Україні все навпаки. Закон України "Про громадянство України " прямо говорить:
"Особа, яка народилося на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства одного з батьків, є громадянином України.
Особа, яка має право на набуття громадянства за народженням, є громадянином України з моменту народження".
Причому, якщо до 2005 року цим правом користувалися лише іноземці, які постійно проживають в Україні (тобто майбутні громадяни України), то з 16 червня 2005 року ця норма закону стала поширюватися також на всіх іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах.
Це такі категорії іноземців:
- студенти, які тимчасово перебувають Україні з метою навчання,
- особи, які мають дозвіл на тимчасове працевлаштування,
- особи, які є біженцями та шукачами притулку в Україні,
- громадяни СНД, які користуються правом безвізового в'їзду до України.
Цією нормою широко користуються іноземні студенти, які здобувають в Україні освіту. Це переважно громадяни Китаю та В'єтнаму. За останні роки в країні відбувся справжній вибух народжуваності серед цих спільнот.
Точні цифри щодо частки іммігрантів в загальній кількості новонароджених невідомі, бо в РАГСах діти від іноземців і від українських громадян обліковуються не окремо, а спільно. Міністерство юстиції роз'яснює: "…не передбачено окремих статистичних даних щодо кількості народжених від іноземних громадян та осіб без громадянства".
Чому іноземці прагнуть отримати для своєї дитини громадянство України? Тому що, відповідно до Закону України "Про імміграцію", право на імміграцію до України поза квотою (тобто першочергово, за спрощеною системою), мають батьки новонародженого громадянина України. Та й це ще не все – право на імміграцію (правда, в межах квот) мають близькі родичі громадянина України: дід та баба, брати і сестри. Таким чинам, за два-три роки одна дитина здатна "перетягнути" до України від двох до десяти нових іммігрантів.
З вищевикладеного виходить, що підхід націоналістів до проблеми надання громадянства має ґрунтуватись виключно на "праві крові". Тобто дитина має наслідувати громадянство своїх батьків.
