Чому світ слухає нахалів?
(Погляд пересічного обивателя)
Чи то йдеться на зустрічах лідерів так званої нормандської четвірки, чи на Мінських перемовинах, Росія, як один із учасників, всюди висуває свої умови. Складається дивна ситуація: країна-агресор диктує іншим, як належить поводитися українській стороні. Вимагає проводити вибори на окупованій частині Донбасу, де діють озброєні до зубів регулярні війська Росії і вимагають амністії терористам, на совісті яких тисячі жертв, вимагають зміни до Конституції України, ніби мають на це право, тобто розпоряджаються як у власній кошарі овець, вимагають особливого статусу для Донбасу, де терористи, яких вони підтримують, мали б право вето на всі закони, що приймаються у Верховній Раді. Вони хочуть маніпулювати Україною через бандформування, які породила та виплекала Росія.
З іншого боку Росія нахабно заявляє, що вона не є учасником військових подій на Сході України. Мовляв, там громадянська війна, а ми ні при чому.
Представники цивілізованого світу кліпають, слухаючи цих нахалюг і чомусь не бажали заявити, що ви, шановні пани, нахабно брешете в очі і відверто глузуєте з нас.
Заберіть з території України свої війська, танки, ракетні установки залпового вогню, гармати, міномети, дайте, нарешті, доступ до державного кордону між обома країнами. І без усяких умов.
Не треба скочуватися до умовлянь агресора. Від цього він тільки нахабніє. Згадайте Мюнхен-38.
Не слід також забувати про Крим. Щодо Донбасу, там майже повністю знищена промисловість, багато заводів демонтовано і перевезено до Росії. До Росії, яка ніби ні при чому.
А хто буде все те відновлювати? За чий рахунок? Наламали дрів - і вони з боку.
Уявімо елементарну ситуацію. Якийсь п’яний хам уривається до вашої квартири, забирає гаманець із грошима, все трощить, б’є, дає стусанів господарю, а потів ставить якісь вимоги, ще й із здивованим виглядом запевняє, що він тут ні при чому.
Така сама ситуація й тут, тільки вже на міждержавному рівні.
То ж пригадаймо, з чого все почалося.
Казна розграбована вщент- поплічники Януковича не соромилися у своїх діях: за вірність босу вони безперешкодно і безкарно хапають все, що можна вхопити. Правило одне – не перейти дорогу більш впливовим хижакам і завжди їх підтримувати.
В умовах наступаючого економічного колапсу уряд Азарова гарячково вишукує можливості запозичення коштів за кордоном.
Міжнародний валютний фонд мало влаштовує Януковича, бо ця організація готова надати позику, але водночас вимагає проведення реформ. Та оточення Януковича і реформи – речі несумісні: не здатна провладна банда перекрити собі підхід до корита. У кожного члена зграї на меті одне: збагатитися особисто, награбувавши якнайбільше.
Янукович із надією їде за позичкою до Китаю. Але результати плачевні: там обіцяють щось непевне і то не відразу. Китай, як завжди, розігрує власну карту. Останні надії зійшли нанівець. Пручайся, не пручайся, а треба сунути голову в лапи перидактилю. Дорога з Китаю до Києва пролягала через Сочі, де на той час, готуючись до зимової олімпіади, перебував Путін. Думається, Янукович не мав особливо розових сподівань щодо джентльменських намірів тамтешнього господаря.
Адже на той час Україна пройшла всі круги пекла дружби з Росією: то й вимоги віддати їм «газову трубу», то й острів Тузла, то й регулярні перепони українським товарам на ринки Росії, то перекриття газу до України на Новий рік у 20-ти градусний мороз, то й ціна того ж газу більша удвічі для України, ніж до Європи, то й планування будівництва газогонів в обхід України, щоб насолити по саме нікуди.
Особливою статтею стоїть інформаційна диверсія Кремля з самого початку незалежності України: ганебна, брутальна, нахабна брехня, як почалася із 1991 року, так ніколи й не вщухала. Хіба, може, подвоїлася і потроїлася з моменту агресії.
Офіційні результати зустрічі відомі: Росія надає кредит 15 млрд. доларів, і ціна на газ скорочується вдвічі: тепер уже 250 доларів на 1000 кубів.
До чого все це привело – відомо. Янукович і його уряд, до цього вже не витримуючи економічного тиску Росії, узяли напрям до Євросоюзу. З самого верху і до самого низу тільки й розмов про це. Йде підготовка і в нас, і в Євросоюзі про надання статусу Україні асоційованого члена. Тут численні дипломатичні поїздки, погодження, компроміси, запевнення… Більше року вже вариться каша. Україна на повній швидкості мчить до Євросоюзу і от… Різке, неочікуване гальмування на повному скоку.
Суспільство отримує шок: Янукович не підписує у Вільнюсі вже узгоджені протоколи. Шок для українців, шок для європейської дипломатії… Але не для Путіна… це він свідомо загнав Януковича у глухий кут.
Можна з великою точністю припустити, про що неофіційно розмовляли Путін і Янукович.
Цілком можливо, що господар Кремля з усією притаманною йому нахабністю залякував Януковича, що здійснить агресію проти України, коли той підпише угоду у Вільнюсі. На даний момент був стимулюючий фактор- олімпіада у Сочі. Путіну бойкот не потрібний. А згодом!.. То ж ціна підпису – це вторгнення з усіма наслідками. І ніхто вам не допоможе: приклади – Придністров’я, Абхазія і Південна Осетія- говорять самі за себе. А за кордоном погаласують, пограються у справедливість і демократію… і врешті-решт на той же самий зад і сядуть. Хто наважиться піти проти Росії з її ядерними боєголовками?
І Янукович злякався: він же природжений боягуз.
А щоб він не так тяжко переживав приниження, йому надається кредит і нова ціна на газ. І найголовніше: Путін обіцяє особисту підтримку в усьому, з якої випливає довічне президенство, необмежена влада в Україні, безборонне казкове збагачення сім’ї. Та за все це – всього нічого- покірно слідувати мудрим вказівкам Кремля. Не випадково Янукович на другий день своєї втечі волав до Путіна: «Знаючи ваш характер, Володимире Володимировичу, не розуміємо, чому ви не дієте?» Це буде трохи пізніше.
А поки запротестували студенти- їх жорстоко побили. На це обурилася всі країна. Почалося жорстоке протистояння народу із злочинною владою. Переобтяжений убивствами на Майдані та в грабунком країни, Янукович злякався відповідальності і з своєю шакалячою зграєю втік до Росії.
У Путіна з’явився привід до агресії: бачте злочинна кліка скинула законні владу. Правдолюбець і миротворець Путін цього не може залишити просто так…
Як відомо, абсолютна влада розбещує абсолютно. Ця хвороба не оминула теперішнього господаря Кремля. Від вседозволеності «їде криша». Вигадавши зовнішнього ворога, він сам починає в нього вірити і переконує тих, хто охоче йде назустріч таким вигадкам.
У Росії наполегливо демонізується особистість Путіна… З мороку випливає шеренга тіней…Гітлер, Сталін, Муссоліні… Меншого масштабу, але не менш одіозні Чаушеску, розстріляний під тином, Туркмен-баша, що за життя встановив собі золотий пам’ятник, корейські Кіми, що на землі заміняли й замінюють бога, Пол-Пот, що знищив більшу частину власного народу. Що вони принесли, а дехто продовжує нести світу?
Не треба про це забувати. І де їхня велич? Хто їх згадує добрим словом?
Путіна, врешті-решт, в майбутньому чекає погана слава.
Інша справа- скільки протягнеться це божевілля і якого лиха воно може накоїти- передбачити важко.
Тепер про «високий рейтинг» Путіна в Росії.
По-перше, це результат постійної, часом істеричної, пропаганди, що несеться лавиною з усіх засобів масової інформації. Звеличення і демонізація Путіна і безсоромне оббріхування наміченої жертви. Населення Росії, якому недоступна альтернативна інформація, мусить споживати те, що йому підноситься щоденно і нав’язливо.
Шо ж! Організатори цього шабашу в основному досягли цього. Народ повірив, як раніше вірив Гітлеру, Сталіну, Чаушеску… Це масове, стадне безумство, яке притаманне, можливо, кожному народу, якщо йому добряче промити мізки.
Та чомусь це найчастіше трапляється з населенням Росії: то вона фетишизує Леніна, який на крові побудував свій лад, то обожнює Сталіна, який, як ніхто з часів Івана Грозного, не мордував народ. То славить дорогого Леоніда Ілліча… А ось через короткий відрізок часу вже вклоняється Путіну.
Що ж це? Особливість народу, який упевнений, коли Росія на щось зазіхає, то вже воно російське. Ще й з приставкою «исконно».
А як же бути із свободою і незалежністю країн, на яких накинула око Росія? А кого це хвилює? На думку Путіна і його зграї, всі мають пожертвувати всім, навіть власним існуванням, аби Росія поширила свої кордони. Нехай голодна і очевидно відстала від стандартів життя цивілізованого світу, але з великими територіями. Саме у них вона вбачає свою велич. Їм знову мариться тюрма народів, де б Росія посідала панівне місце й диктувала іншим свої смаки і поняття.
Люди, які роками не чують нічого, окрім брехні, поневолі тупіють і зомбуються, адаптуючись до вигаданих цінностей. Це задавнена хронічна хвороба, яка їм же й вилізе боком. Процес одужання буде тривалим і болісним… На все свій час.
Тепер, по-друге, Путіна, як на підбір, оточують його «обожнювателі», «толпою рабскою стоящие у трона, свободы, гения и славы палачи!» Вони йому лижуть, і вони його надихають.
Нагадаємо кілька з них, бо перелічувати усіх надто довга справа.
Жириновський- самовдоволений, невихований, абсолютно нестерпний тип.
Біснуватий Охлобистін, якому «відкрилося», що Путіна треба обрати імператором.
Елегантний інтелігент Михалков, який нічим не відрізняється від такого собі глибокого провінційного обивателя Росії, що «лаптем щи хлебает» і мислить задавити Україну «великой Россией».
Підлий Кобзон, для якого не існують бандерівці і націоналісти. Бачте, під його головним черепком сконцентрувалася вся вселенська мудрість: він не визнає цілий народ! І крапка! Хто шанує Україну, хто хоче їй добра - для нього це українські націоналісти. При цьому слово «націоналісти» для нього лайливе. Його шокує, що він націоналіст зі свого боку, тим більше «шовініст».
Безумний оракул Кисельов, який сповіщає, що Росія здатна перетворити США на радіаційний попіл. Ніби після цього від Росії щось залишиться?
Їх багато таких, що слугують своєму фюреру. Але, щоб дізнатися про свою долю, нехай згадають поплічників тих, що ганебно падали з вершини у багно. Таким, як вони, не доходить до мізків, чим їхній ватажок Путін, так як і корейський Кім Ір, збирається ощасливити підкорені народи. Бідністю, безправ’ям? Рабською покірністю самовдоволеному безумцю?
У Путіна зародилася маніакальна ідея відновити імперію. Якихось привабливих сторін для цієї ідеї немає. Від неї усі сахаються. Тому Путін вирішив піти з хорошими намірами на хороших танках. І, звісно, визволяти! Вони ж споконвічні «визволителі»! То Фінляндія-39, то Польща-39 (це вже на пару з Гітлером), то Прибалтика – 40, то Угорщина- 56, то Чехословаччина-68, то Афганістан-79. Ще де багато «визволяти»?
А тепер дійшла черга до раніше складових імперії. Потренувалися у Придністров’ї, Грузії. Світ осудив, покивав символічно пальчиком – і все…
Тепер, сподіваючись на безкарність, узялися до України. Бо без неї яка там російська імперія. А якщо вдасться з Україною, то решту вже під різними приводами перелущать, як горішки.
Так думалося. Та цього разу цивілізований світ вже не міг стояти осторонь: відчули запах смаленого і там. Тому Росія отримала санкції, а Україна- міжнародну підтримку.
Путін, Кім Ір, їм подібні після свого зникнення у святі не попадуть: підручні сатани ніяк не можуть на це розраховувати. Та весь світ повинен бути насторожі, щоб не дати їм накоїти великого лиха.
Росія сама по собі велика держава, із своїми традиціями і досягненнями в минулому заслуговує на повагу. Але путінська Росія - агресивна, вкрай брехлива, підступна, кровожерна, нахабна, бундючна - не викликає ні поваги, ні підтримки. І ніхто їй у цьому не винен, крім самої себе.
Григорій Сковорода-молодший
