“В центрі уваги Людина”
Оксана Кизимчук в п’ятницю ввечері представила свою книгу “Дитинство під дубом”.
Українка Оксана Кизимчук в п’ятницю о 17 годині в культурному центрі Туттлінгена представила свою книгу “Дитинство під дубом”, а разом з тим фільм та пісню.
Пані Кизимчук, німці знають Україну, в основному через політичну напруженість у відносинах з Росією. Ви вже протягом одинадцяти років живете в Німеччині. Яку країну Ви вважаєте Батьківщиною?
Україна – це моя Батьківщина і завжди буде моїм рідним домом. Там моє коріння, моя сім’я досі живе в Західній Україні.
Під час однієї з поїздок в Глинне, що на Західній Україні на кордоні з Білоруссю, Ви зробили фотографії для книги «Дитинство під дубом”. Як ви потрапили в це село?
Коли я їду в батьківський будинок, то не планую маршрут. Я завжди користуюсь громадським транспортом. Стукаю в двері людей, розпитую… тож знаю саме життя. Глинне мені приглянулось, тому що там живе дуже багато дітей. Це щось живе.
А що знаходиться в центрі уваги на ваших фотографіях?
Люди! Люди завжди в центрі моєї роботи. Це дитинство і старіння, народження і смерть, радість і печаль.
Ви були в Глинному в 2013 та 2016 роках. Що змінилося за цей час?
Діти виросли. Оксана, одна з моїх головних героїв, стала зовсім іншою. Під час мого першого візиту вона була жвавою, тепер – дуже сором’язливою. Цікаво було подивитися, як виросли діти.
Що в дітях вас найбільше вразило?
Те як вони ставляться до смерті та не бояться її. В Німеччині це просто немислимо. Таке буває тільки там. Я не бачила жодної дитини, яка страждала б від депресії. Вони ростуть серед природи і сприймають все свідомо. Звичайно, вони знають, що таке фізична праця. Це частина їх життя. Їхнє дитинство проходить так, як і моє з моєю бабусею: вони проводять час на озері і в лісі. Батьки не мають грошей, щоб їх купити їм багато іграшок. Тому вони живуть повним життям, радіють маленьким речам і щасливі від цього.
І як подорож вплинула на Вас?
Я змінилася. Я почала співати і знімати фільми. Моя друга поїздка в Глинне була задумана спеціально для фільму. Мій відеоасистент Карл Смілевський допомагав мені знімати.
Чого Ви очікували від публіки, які показали свою роботу?
Здивування. Я хотіла, щоб вони отримали насолоду від усіх своїх почуттів.
Вхід вільний, але можна залишити пожертви
