Про манію величі Путіна і інші особливості війни
Я трохи віддалився від політ-аналізу останній час, бо я розчарувався в Україні як країні, що може чогось досягти з того, чого я хотів би в ній бачити. Персонально я на форумах прогнозував війну з Росією року з 2015-го. Аналогію можу привести дуже просту. Якщо у вас горить одна кімната у квартирі, як то горить Донбас, то ви не врятуєтесь від пожарища у квартирі, просто закривши ту кімнату дверями. Згодом спалахне усе, особливо якщо є кому підкидати дрова у вогонь. Тому я був за наступ на Донбасі, однак більшість кричали про великі втрати такого визвольного наступу. Ну то я вас поздоровляю. Тепер палає вже більша частина країни, і втрати значно більші.
Взагалі ж, відомий Гиркін місяць тому у своєму інтерв'ю про можливість війни Росії з Україною передбачив більшість з того, що відбудеться зараз. А більшість нормальних людей з нормальним розумом розглядали варіант глобального нападу Росії на Україну, але не могли повірити, що такий досвідчений і старий правитель як Путін може розв'язати дике побоїще, яке достойне середньовіччя чи історично недорозвинутих країн, а тому цей кривавий варіант відпадав як малоймовірний
Однак хтось зі старістю мудріє, а хтось дуріє. І тим і славна справжня демократія, бо вона дозволяє відсіювати дурнів, у крайньому випадку тих, хто зовсім звихнувся. Україна не є справжньою демократією, тому це не про Україну, не спокушайтеся. Вже те, що за президентства Порошенка на політичному подіумі України ніхто з дійсно потрібних країні не виріс, але раптово впав як шишка на голову тільки комік Зеленський, а за президентства Зеленського - взагалі ніхто з нормальних не виріс, - показник того, що з Україною точно щось не те. Правильно сказати, влада є узурпованою обмеженими олігархічними кланами і грунту для політичного росту з метою прогресивного альтернативного розвитку України не існує. Так от, коли незворотні зміни вікового здуріння трапляють диктатора (а разом з ним деградує і його команда, яку він мав час ретельно підібрати під свій звих впродовж тривалого терміну царювання), то постраждати може не тільки одна країна, а й увесь світ.
Бачите, за версією Путіна, напад на Україну має за мету денацифікацію й демілітаризацію. От для того треба визнати квазідержавки - області, які за військової підтримки Росії й виникли на території України, й увести війська на територію України, перед тим завдавши ракетного удару по ряду військових об'єктів в Україні. Д.Трамп назвав це «геніальною» ідеєю, таким чином саркастично оцінивши її низький інтелектуальний рівень. Навіть якщо це є захист примарного руського світу в межах цих двох областей, то майже вся Україна має незламний намір приєднатися до європейського світу, і ніякий Путін не має ніякого права стояти на тому шляху. Кому як не Путіну, як президенту багатонаціональної федерації, не знати, що народ не може бути однорідним повністю. І це значить, що якщо десь там в Криму чи на Донбасі виникла якась особлива тяга-любов до Росії - то це не привід відтяпати цю частину і приєднати до Росії. І вже зовсім не значить, що весь український народ має таке ж бажання. Тим більше, що неосвічене сліпе стадо часто взагалі не бачить, що біжить у прірву і натовпом несе у ту ж прірву меншість, які ту прірву бачать і кричить про неї. Може Путін вважав, що його тут з караваями вийдуть зустрічати? То Путін ще й великий романтик до всього.
Без сумніву, щоб бути кривавим завойовником, а тим більше таким великим миротворцем як Путін і його команда, які ще до України прославились тим, що понищили не одну тисячу мирних людей з різних країн, у т.ч. своєї, потрібно бути неабияк звихнутим. Усі великі завойовники були охоплені манією прославити себе й свою країну, чули в голові голоси, вважали себе богами й воліли влади над усім світом, без роздуму знищуючи тисячі й мільйони ради такої інтелектуальної мети. І, хоча на вулиці стартувала космічна ера і Росія дуже тісно інтегрована в глобальну економіку - Росія нарешті породила світу чергового маніяка, який розв'язав чималу криваву війну в центрі Європи. І мета її, скоріше, звичайне завоювання для прославлення Путіна завдяки приєднання нових територій до федерації чи конфедерації, а не якийсь хитровикривлений глобальний план з дуже віддаленими і чітко не окресленими цілями, які стосуються руського світу і того факту, що за останні 30 років в Україні, окрім великого крадівництва, нічого не процвітає.
Звичайно, манія величі - це психічна хвороба, її лікують у психлікарнях, і про неї ви можете дізнатися з інтернету. Проте, без лікування маніяка аж ніяк неможливо зупинити, якщо це лише не сезонні психічні атаки. Альтернативою є гамівна сорочка.
Наш маніяк уже далеко не в тому віці, щоб організувати та виграти війну, тим більше щоб виграти її швидко, навіть з такою частково проросійськи налаштованою країною, як Україна. Наприклад, увесь світ (див. BBC news) дивується, що Україна не знищує незахищені російські конвої. Вторгнення захлинулося б, якщо б артилерія розстріляла ці конвої ще на момент вторгнення безпосередньо на кордонах. Чому конвої потрібно знищувати у містах, а не на підступах до них? А чому треба з міст робити барикади, а не організовувати лінії оборони? Приводяться різні версії - наприклад, недостача боєприпасів чи озброєння. Але, скоріше, це наслідок змови, тобто діяльності російської агентури в українських державних і військових структурах, яка звела нанівець обороноздатність держави. Є ще багато «чому» щодо війни в Україні, які не є наслідком здорового глузду. Проте, незважаючи на це, Україна досить вдало обороняється. Очевидно, що у нашого маніяка відсутнє тверезе мислення і команда вмілих військових, без яких великим завойовником старому дідугану стати дуже важко. Манія величі, пишуть, веде до недоумства і депресій. І, як наслідок, війна не вміла. Те, що видавалось у рожевих мріях простим і ідеальним, насправді виявилось нереальним. Караваїв ніхто не виносить, і, закономірно, чим далі - тим війна кривавіша, бо маніакальний міраж все далі й далі, й від того маніяк панікує й усе більше скаженіє. Проте наш маніяк володіє достатніми військовими ресурсами, щоб зруйнувати півсвіту і хто знає, чим то все може закінчитися для України чи й Європи.
