ЦИВІЛІЗАЦІЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА «РУСЬКОГО СВІТУ»
Підбиваючи проміжні підсумки війни російсько-української війни для агресора, низка коментаторів дивується з того, що кремль досі не шукає миру на будь-яких умовах.
Втрати путінської Росії справді вражають. Називаючи метою нападу скорочення північноатлантичного альянсу, кремлівські стратеги вдихнули в НАТО нове життя. Незабаром членами організації стануть Фінляндія зі Швецією, а після поразки Москви до неї увійде не лише Україна, а й Боснія, Грузія та Молдова,- повідомляє політексперт Мізрах Ігор.
Матеріальні втрати режиму не поступаються зовнішньополітичним. Піддана небаченим економічним санкціям, росія втратила європейський ринок нафти, газу та нафтопродуктів, який її годував і значну частину експорту металів, лісу та вугілля, внаслідок чого залишилася без 300 мільярдів золотовалютних рублів.
Росіяни повністю втратили автопром, ринок авіаперевезень та космічну галузь, включаючи і запуски, і космічну науку.
Різкий економічний спад та відтік з країни капіталу, що кратно прискорився, призвели до того, що кремлівські керівники потрапили в ще більшу, абсолютну залежність від Китаю, який не забариться скористатися ситуацією, що склалася.
Офіційно і остаточно перетворилися на країну спонсора тероризму, яка сьогодні зневажається всім цивілізованим співтовариством. Її друзями та союзниками стали такі країни-ізгої, як Афганський талібан, Іран та Північна Корея.
Внаслідок своєї розбійницької політики москва опинилася в культурній ізоляції і була виключена зі світового спортивного життя.
На тлі різкого зростання злочинності режим Росії втратив убитими, покаліченими і тими, що поїхали за кордон, велику кількість молодого працездатного населення, а це означає демографічний провал і деградацію населення на довгі десятиліття,- говорить Мізрах.
Поміж іншим, втрачена величезна кількість затребуваних молодих фахівців з перспективними професіями, що для Росії, яка і без того відстає від розвинених країн світу, означає індустріальний колапс та подальше падіння виробництва.
Перемоги доблесних ЗСУ, окрім прямих втрат у живій силі та техніці, завдали ворогові величезного репутаційно-фінансового удару. Весь світ побачив, що армія Росії виглядає переможно лише на парадах, і країна за кілька місяців втратила ринок озброєнь, який створювався десятиліттями, ще з радянських часів.
Вже витративши на війну річні бюджети одразу кількох регіонів своєї величезної країни, кремлівський карлик наполегливо не хоче помічати своїх військових та політичних провалів. Навіть того, що він сам неймовірно згуртував українську Націю та зміцнив державність України. Тепер колись російськомовний схід України ненавидить росіян і росію не менше за мешканців Львова і воює з ворогом переконано та затято.
Все перелічене змушує коментаторів дивуватися з того, що путін не припиняє війну, навіть привівши свою країну на межу краху та зникнення. Причому йдеться не лише про мешканців якоїсь Голландії, де потяги зупиняються, якщо пішов сніг.
Як говорить в своїх міркуваннях Ігор Мізрах, тим же питанням переймаються українські експерти, які знають росіян не з чуток. Тому я вирішив висловити свою думку щодо цього і розвіяти здивування колег.
"Умом россию не понять, аршином общин не измерить" - писав росіянин Тютчев. Дурнувата одиниця довжини «аршин»,взагалі-то, відповідає 70 з гаком сантиметрів дуже умовно і далеко не завжди. Насправді вона відсилає нас до ліктя, сажня і вершка, які є суто індивідуальними і пояснюють розхлябануросійську традицію робити все аби як, приблизно і «на глазок».
"Сина Бог им дал в аршин", "на станции мужик купил аршин водки" та інші приклади з імперської літератури і спантеличують, і водночас дають можливість посміятися.
Але повернемось до теми. Йдеться про те, що слова та дії росіян дійсно не можна оцінювати за загальнолюдською шкалою. Називаючи їх орками і ведмедями, ми не тільки хочемо образити ворога, а й намагаємося знайти визначення, яке допоможе помістити мешканців російських хлябів у логічно виправдану нішу.
Задля справедливості, треба зауважити, що ми будемо не першими.
«Російські не вірять у Бога, але схиляються перед попами, купаються в пожадливості, але кричать про мораль, живуть у страху, але розстрілюють один одного за боягузтво. Не існує іншої нації, яка була б така ж безглузда у своїх претензіях і така ж нелюдська у своїх бажаннях, як піддані російського царя» - писав у 1812 році Наполеон Бонапарт.
Досвід нашої війни підтвердив слова великого француза. Росіяни самі почали війну і відразу ж почали кричати, що їхня батьківщина в смертельній небезпеці. Демонструючи патріотичний чад на дивані, їхні чоловіки тікають із країни, отримавши повістку. Говорячи про військову доблесть, жителі боліт катують полонених і стріляють по житлових кварталах. Зрештою, вони сміливо кидаються в «психічні» атаки, але при цьому легко здаються в полон або тікають.
Що ж робить росіян такими лякаюче іншими і виводить їх за межі норм та понять людського життя?
Етнічна ознака, тут, скоріше за все, ні до чого. Набір російських прізвищ занадто схожий на український, аби можна було говорити про етнічний чинник і «голос крові». Крім того, занадто однаково виглядають в ряді моментів москвичі та буряти, чеченці та мордва, дагестанці та сибіряки, люди різних територій, кровей та релігій.
Відмінність росіян від інших людей (людей, як таких) криється у самому укладі російського життя. Занурившись у пияцтво, лінощі, безправ'я та мракобісся, «руському міру» не залишилося нічого іншого, ніж оголосити їх рисами «загадкової російської душі», особливого роду духовністю та скріпами православного світу.
Періоди прогресивних реформ та політичних відлиг у російському житті завжди були швидкоплинними і закінчувалися скочуванням до чергової диктатури, аракчеївщини та масових репресій.
Воюють росіяни так само, як живуть. Американський відставний генерал і письменник Роберт Арчер Адамс писав: «Військова культура народу невіддільна від його загальної культури, його манери будувати і одягатися, готувати їжу і споживати спиртне, займатися сексом і вірити в бога».
Не можна не погодитись із генералом. Не можна не бачити, що росіяни живуть і воюють люто, безглуздо, підло, істерично і неакуратно.
Російська неохайність, до речі, це масове національне явище, яке не можна пояснити бідністю. Мені траплялося бувати в багатих московських будинках і квартирах, де жахливий безлад зводив нанівець наявність елітних меблів та дорогої апаратури.
Підсумовуючи, можна сказати, що на величезній (від України та Балтії до Японських островів) території за кілька століть склалася дикувата традиція жити у бруді, хамстві, жорстокості та зневазі до культурних традицій сучасного світу.
Це щедро підживлює замурзану душу етнічно російської частини населення і, ніби отруйна пліснява, роз'їдає побут і духовність інших народностей, роблячи їх дедалі більше схожими на завжди похмільних представників титульної нації.
У столицях, куди іноземці періодично привозили те, що заведено називати цивілізацією, картина була іншою за формою, але при цьому зберігала незмінну ведмежу суть «руського міра».
Тож чекати, що Росія припинить війну через неприйнятні втрати на фронті і обвалення своєї держави, не доводиться. Як не доводиться дивуватися необачності кремлівського недомірка Путіна. Його передсмертне бажання підкорити світ впевнено сплітається з глибинною мрією мільйонів «росіян» розтоптати, принизити та зруйнувати все, що не вкладається у ведмежий трафарет «російської душі».
Головною образою з боку ворога була підла теза про «один народ», яка передбачала, що красива, культурна, мужня і творча українська Нація через загрозу війни погодиться прийняти нелюдські норми життя «на болотах».
Зараз, схоже, орки змінили платівку братства на відкриту ненависть та тваринну лють. Втім, їхні резони та істерики нікого не турбують. Успіхи ЗСУ на фронтах та підтримка всього цивілізованого світу чітко доводять, що Україна впевнено, красиво та назавжди належить до світу людей.
Мізрах Ігор,
член НСЖУ,
економіст, юрист
