Пугачовщина ( про можливі зміни державної влади в росії)
Велика війна випустила на волю всіх болотних демонів російської душі. Похмура підлість, яка раніше виривалася назовні лише час від часу, набула права на свободу і стала знаковим шевроном російського воїнства, пише на своєму сайті Мізрах Ігор.
Розбійник живе в кожній російській душі. «Ботани», які штурмом взяли Верхній Ларс, відрізняються від зеків Мордовії та гопників Челябінська лише хисткістю духу і тіла, і їхня втеча це не виклик нелюдському московському режиму, а звичайне прагнення боягуза спостерігати криваву бійку звіддаля.
Ті, кому доводилося жити в одному готелі з росіянами в Еміратах чи Туреччині, бачили, як нестримно рветься назовні з жителів норильсків, нальчиків і нижніх тагілів безглузда і нещадна російська «хвацькість», бажання побити сусіда по поверху, наблювати в басейн та поснути на сходах у купі власних фекалій.
Кому і за що століттями мститься немита російська душа, це окрема тема для дисертацій, гідна уваги істориків та соціопсихологів. Ми розглянемо практичний аспект цього явища.
Пограбування, тортури та зґвалтування, які орки принесли на святу українську землю, показали справжню ціну наративів про російського солдата-визволителя.
Знаменитий «Альоша», що заслонив собою болгарське небо, і людина з ножем, яка вкрала дитину в Трептоф-парку, більше не зможуть впливати на історичну пам'ять мільйонів людей.
Заколисана Європа жахнулася і згадала, як насправді входили до її охайного затишку сталінські орди. З того часу нічого не змінилося. Росіяни живуть, як біснуваті урки, і так само воюють, людьми їх кожен вважає на свій страх і ризик.
Особливе місце у відверто кримінальній російській парадигмі посідає постать отамана, ватажка, пахана. Ведмежі серця болотних жителів люблять стискатися від солодкого жаху перед всевладдям пана не менше, ніж катувати полонених та палити міста, повідомляє Ігор Мізрах.
Коли ж розбійницька вольниця прикривається імперським міфом, явище сягає свого апогею. У цьому вся сенсі Омелян Пугачов, котрий оголосив себе государем Петром III Федоровичем, був кримінальним генієм. Лють і раболіпство, злиті в один флакон, дарують російській душі непідробне та величезне, як Сибір, відчуття щастя.
Цар-розбійник - це ключова російська «скрєпа», яка відповідає «думам і чаяніям» розкиданого по Євразії народу-мутанта. Поєднати імперську покору зі злочинною вольницею означає здобути любов і відданість сотень мільйонів орків, стати «батьком народів» та православною іконою.
Московські вожді 20 століття це добре розуміли. Сталін тримався стримано, але здатність вбивати непокірних (і тих,що не встигли заховатись) сотнями тисяч впевнено давала зрозуміти, хто справжній пахан радянської зони. Недаремно росіяни досі ставлять йому пам'ятники на майданах своїх похмурих райцентрів.
Хрущов бив черевиком по трибуні ООН і крив матюкамипрацівників мистецтва, але це йому не допомогло. "Відлига", крім іншого, створювала ілюзію напівсвободи, а в Росії таке не пробачають.
Єльцин, звичайно, був розбійником, але добрим і колишнім, бо спився, а тому в народному коханні йому було відмовлено. А от путін, який прийшов йому на зміну, добре розумів природу і суть народонаселення, що йому дісталося.
Розмови про «входження до сім'ї європейських народів», звісно, напружили «руських людей», але тривало це недовго. Заклики «мочити в сортирі» та готовність топити власні підводні човни разом із екіпажем впевнено видавали у кремлівському малюку гопника, і орки радісно розслабились.
Епоха путіна, що поєднав російський розбійницький оскал із привезеною з-за кордону цивілізацією, відбулася. Населення болотної Євразії звикло їздити на пристойних машинах, з гріхом навпіл освоїло смартфони та навчилося купувати настоянку глоду («бояришника») у вуличних автоматах.
Але провалений в Україні бліц-криг породив нову реальність і в надрах російського світу почала визрівати потреба в більш «народному» вожді, геть відвертому злочинці, новому Пугачові, аналізує Мізрах Ігор.
Якоюсь мірою цьому образу відповідає глава Чечні Кадиров, тупа тварюка в жіночих кросівках. Його «мені Польщу, дон, взяти цікаво» та ультиматум, датований 31 лютим, це вірні ознаки народного вождя.
Але кадиров, як то кажуть, «неруський», і тому ставлення до нього завжди буде половинчастим і настороженим. Крім того, росіяни відверто бояться чеченців і на фронті, і на вулицях своїх міст. Діти гір зневажають їх, принижують і, вбуквальному значенні слова, ґвалтують просто на фронті, остаточно перетворюючи театр воєнних дій на зоопарк.
Крім того, ставлення до нього громадян Ічкерії є неоднозначним, і це, крім іншого, доводять два героїчні чеченські батальйони, що воюють у складі ЗСУ.
Зовсім інша річ громадянин Пригожин. Кухар путіна, чи то ображений на зоні, чи просто вирощений нею, це ідеальний Ємєлька Пугачов зразка 2022-2023 років.
Він великим паном літає по російських острогах, обіцяючи волю і шану будь-якому хвацькому каторжанину, і його з однаковим завмиранням серця слухають і вбивця, ікишеньковий злодій, і «смотрящій», і «пєтух».
Пригожин не на словах, а на ділі руйнує догми колишнього світу, ногою відкривши двері до нової російської дійсності. До тієї реальності, де ординська готовність вбивати є головною чеснотою та відкупним ярликом, що дає право на всевладдя, повагу та багатство.
Обіцянка Пригожина впливати на губернаторів та ректорів вишів це не інформаційна деза. Першу партію зеків, які пережили український фронт, вже показово відпущено у «велике та світле» життя з обіцянкою грошей, дипломів та всенародної шани.
Побажання «пити в міру і баб не ґвалтувати, а лише по любові та за гроші» звучить, як царський маніфест, і у своїй впевненій простоті є справді гідним липового Петра ІІІ Федоровича, який майже взяв Оренбург.
Російські опозиційні експерти, що зверхньо називали Пригожина маріонеткою путіна, яку спецслужби присплять за першим сигналом з кремля, поквапилися з висновками.
Поки що кримінальний кухар дарує арештантам свободу на свій розсуд, і йому байдуже, що з цього приводу думають всі три телевізійні путіни.
Критика пригожинської авантюри випарувалася так само швидко, як виникла. «Обирайте, чи воюють мої зеки, чи ваші діти розкидають кишки українськими ланами» - простодушно відреагував господар ПВК, і музейні працівниці Пітера злякано замовкли. В умовах великої та невдалої війни країні росії нема чого протиставити розбійницькій «правді» Пригожина.
Російський коментатор на прізвище П'яних дуже переконливо описав, як колишній кухар йтиме до абсолютної влади в росії. На його думку, людина, яка переодягнула каторжан у облізлі російські мундири і пообіцяла їм хижу «волю», має більше шансів на московський трон, ніж будь-хто інший.
Добре це чи погано для нас? Швидше, погано. По-перше, хоч би як Європа прикидалася, історія з кувалдою шокувала її. Країни, в яких заборонено чинити опір вуличним грабіжникам, не можуть не боятися російського хулігана з тюремним минулим.
По-друге, російський розбійник сильніший за російського солдата. Задля того, щоб послати армію Суворова на упокорення пугачовського війська, Катерина Друга поспіхом уклала ганебний мир із Туреччиною. А в сьогоднішньої Росії немає навіть Суворова, клінічний ідіот Суровікін скидається на нього лише прізвищем.
Російській спільноті, що залишилася без «Опелів», гамбургерів і жіночих прокладок, доводиться терміново, на ходу, змінювати пріоритети, і можна не сумніватися, що на доленосному історичному роздоріжжі вона обере життєву модель, засновану на простих для розуміння тюремних поняттях, законах «общака» і беззаконні кривавої війни, пише Мізрах Ігор.
Пугачовщина здатна згуртувати «руський мір» набагато впевненіше, ніж будь-яка інша державна система, і якщо Пригожину судилося закінчити своє життя в клітці, то на ній стоятиме не тавро «Уралвагонзаводу», а знак одного з українських оборонних підприємств.
Мізрах Ігор, член НСЖУ, юрист,
адвокат, політичний експерт.
