Вірші про війну
Біль залишається болем
Біль залишається болем
Вчора, сьогодні, завжди.
Йдеш замороженим полем,
Чорні лишаєш сліди.
Брат ось упав на планету,
Кров іще тепла стіка,
Морок згасив цю комету,
Зглинула смерті ріка.
Кроками кулі рахуєш:
Перша, четверта, до ста.
Кажуть, свою не почуєш.
Ще один день пролистав.
Вижив, пройшов крізь безодню,
Не усвідомивши як.
Військо волає Господнє:
- Мав же рости тут буряк!
От і кидаєш ти душі:
Світлі і чорні, усі.
Зрошуєш клаптики суші
Кров'ю святої Русі.
Знаєш, що світлі на небо
Хлопці поринуть ураз.
Більшого нам і не треба.
Знову до бою нам час.
Тут же люди жили
Тут же люди жили.
Тут же квітло село.
Тут же бджоли гули.
Рай! Дзвінке джерело!
Хитрий підлий ножака
Садибу розтяв.
Сатани посіпака
Лілею украв.
Ми зігріємо серцем
Скалічений край.
Вирвем з пазурів смерті
Скривавлений рай.
Крок за кроком гриземо,
Мов зранений дик.
Вожаками стаємо,
Карбуємо рик.
Той, хто голову гордо
До зірки підняв,
Знищить риб'ячі морди
Й обтрусить рукав.
Не забудемо, не пробачимо
Не забудемо, не пробачимо
Жоден крок по святій землі,
Не зупинимось, що побачити,
Як ви згините у ріллі.
Кожен пагорб над тілом згубленим,
Кожен болісний рідний зойк,
Вам повернемо плач порубаний
Й кожен зламаний колосок.
Ми відновимо, відбудуємо
Кожну хату та кожен дім.
З насолодою покуштуємо
Над ворожим ужинком грім.
Ми до сонця серця звертаємо,
Щоб підтримати впертий жар,
До зірок вольових сягаємо
І співаємо щастя дар.
Не варто опускати руки
Не варто опускати руки,
Хвилини радості плету.
А хмиз вагання та розпуки
У пломінь пошуків кладу.
Я відкриваю крок за кроком
Новий великий чистий світ,
Бо довжелезним чорним роком
Я протягнула голий дріт
Через усі свої надії,
Через усе своє життя.
Він спонукав мене до дії,
Перемоловши майбуття.
Я ніби заново родилась,
Відкривши стрічку із новин,
Бо мирний світ тоді закрили
Сирени - кришки домовин.
Тепер усе роблю спочатку,
Все починаю із нуля.
Але я не мале дівчатко,
Бо рідна матінка-земля
Мене підтримує і править
Моїми кроками щодня.
Я Батьківщину буду славить,
Бо це моя рясна рідня.
Я сію зерна із любові,
З історії моїх дідів,
І всім кажу, що краплі крові
Не перервуть мій ніжний спів.
Моя країна, рідна ненька,
Ти завжди квітнеш у мені.
Я пронесу у серці-жменьці
Те, що не гине у вогні -
Мою любов до Батьківщини,
Мою закоханість у Край,
Де я зростала із зернини
Й життя пізнала, наче гай.
Де соловей співає в травні,
Де дзюркотять малі струмки
Де очерет, качки та плавні,
Де ластівок політ стрімкий,
Де айстри, мальви, де піони
Буяють в кожному дворі -
Це найсильніші батальйони,
Що кажуть знову дітворі:
Твоя земля - то рідна матір,
Найкраща мама у житті,
Її наснаги завжди хватить,
Щоб щовесни у цій ріллі
Вставали нові покоління
Зелених паростків-дітей,
Бо це святе живе коріння
Твоїх калинових ідей.
Війна ця точно закінчиться
Війна ця точно закінчиться,
Як привид згине у імлі,
І світло в душах заіскриться,
Як колосочки по ріллі.
Ми йдем до світла крок за кроком,
Женемо морок від зорі
І чавлять біль кривавим соком
Із нас лелеки й кобзарі.
Ми кожен сантриметр карбуєм
У вишиванці й на землі
І спільний стуг у скронях чуєм,
Бо ліс пульсує у смолі.
Женем біду од наших діток,
Жахаєм ворога в пітьмі
І повертаєм в душі літо
Й квітки даруємо весні
І буде ніч, і буде ранок
І буде ніч, і буде ранок,
І серед смутку та страждань
Хтось вийде на бузковий ганок
Й відкриє вирій сподівань,
Де посміхаються ласкаво,
Де дотик рідної руки,
Де разом зранку п'ється кава
Й гудуть над вишнями бджілки,
Де йдуть у школу мирно діти,
Де пекар випікає хліб,
Де вітер колихає віти
І безкінечність вільних діб.
