Проза про війну
Я не предам свою страну или Как умирают русские солдаты
Лариса подивилася новини.
Мабуть, зараз усі люди України дивляться щодня новини.
І роблять це з однією метою.
Дізнатися, коли закінчиться війна.
Лариса подивилася новини.
Зараз Ютуб став пропонувати такі коротенькі відео.
Рілз називаються.
Це коли одна-дві хвилини відео.
І там можна побачити саму суть питання.
Кажуть, що навіть з'явилися спеціалісти, які вміють робити ці рілзи.
І кажуть, що тепер людей, які безкінечно листають ті рілзи стали називати окремим словом.
Вірніше, їх мислення.
Кліпове мислення.
- Так воно тепер називається, - нагадала сама собі Лариса.
В одному із таких відео жінка побачила двох російських дівчат, які говорили з українцем.
Чат-рулетка.
- Тепер є і така штука, - спробувала запам'ятати Лариса.
Вона сама ніколи таким не користувалася.
Але якось так пояснила це собі.
Люди зараз мають дуже великий дефіцит у спілкуванні.
От і шукають співрозмовника в інтернеті.
А хтось придумав зробити із цього програмний продукт.
Зараз Лариса вже менше розбиралася в перипетіях програмування.
Але мала освіту у цій області.
Отже, Чат-рулетка.
Дві дівчини з країни, що ввела війська в Україну, спілкувалися із чоловіком з України.
- Там така система у тому чаті, - здогадувалася Лариса, - що можна говорити будь-кому із будь-ким.
І продовжувала:
- От і випадають такі дивні збіги.
Судячи із того, що ці відео попадають в інтернет, там є можливість запису.
- Буває навіть дуже цікаво послухати такі розмови, - зауважила сама собі жінка.
І от вчора в одному із таких відео Лариса почула фразу.
Суть розмови, звичайно ж, була про те, чому росіяни напали на Україну.
Це питання задавав наш український блогер.
- Ще одне нове слово, - посміхнулася сама до себе жінка.
Скільки їх тепер з'являється.
Хоч словник складай окремий.
То Чат-рулетка.
Український блогер намагався добитися від російських дівчат визнання провини за дії їхніх військових в Україні.
Дівчата спочатку взагалі відкидали саму думку, що є якась там провина.
Лариса уважно згадувала те відео.
Дві дуже симпатичні дівчини років по п'ятнадцять-шістнадцять.
Гарно виглядають.
Доглянута шкіра.
Гарно укладене волосся.
Дівчата спокійно та впевнено наполягали на тому, що у них хороша країна.
Що їхні солдати добрі та сміливі.
Та мужні.
І герої.
Які захищають свою країну.
Від ворога.
А українці тепер бомблять російські міста.
І заслуговують те, що мають зараз.
Українець зайшов з іншої сторони.
Він навів дівчатам уявний приклад про те, що їх рідний улюблений брат скоїв тяжкий злочин.
- Як ви тепер будете до нього відноситися? - запитав він дівчат.
На той момент одна із співрозмовниць вже якось затихла і не брала участі у розмові.
А інша, більш смілива, впевнено відповіла:
- Я все одно буду його любити. - І додала: - Бо він моя кровиночка.
Чоловік із розумінням поставився до її слів.
І запитав наступне:
- Але при цьому Ваш брат скоїв злочин та повинен нести покарання. Так?
Дівчина помовчала та відповіла:
- Я все одно буду його любити і носити йому вкусняшки у колонію. - І додала: - Бо він мій брат.
Українець задав ще якесь питання.
Але Лариса запам'ятала саме кінець розмови.
Більш смілива російська дівчина через якийсь час такого спілкування сказала українцю:
- Я понимаю, к чему Вы клоните. - І додала: - Я не предам свою страну.
Лариса додивилася відео та повторила ту фразу:
- Я не предам свою страну.
Дівчину нібито й можна зрозуміти.
Це навіть дуже гарно виглядає.
Бути відданій своїй Батьківщині.
Тільки що таке Батьківщина?
І що означають ці слова.
Бути відданим своїй Батьківщині.
Чомусь саме зараз Лариса згадала оповідання Льва Толстого «Как умирают русские солдаты».
Вона читала його вже в дорослому віці.
Мабуть, буквально кілька років тому.
В Україні на той момент вже йшла війна на Сході.
- В дитинстві все сприймалося зовсім інакше, - зауважила собі жінка.
Тоді всі вчили російську вилікую літературу та захоплювалися нею.
«Как умирают русские солдаты».
«Хотят ли русские войны?»
«Война и мир».
А коли Лариса кілька років тому перечитала те оповідання Толстого вона раптом запитала автора ніби живого:
- А що взагалі робити ті русскіє солдати там на Кавказі?!
Тоді ця фраза була кинута у простір і ніби була забута.
- Можливо тому, що війна не прийшла у мою домівку особисто? - із сумом дорікнула собі жінка.
А зараз Лариса знову відкрила той епічний твір вєлікого русского пісатєля.
І перечитала.
І знову задала собі те саме запитання.
Але тепер все було інакше.
Жінка пішла у всезнаючий великий та могутній інтернет та прочитала про Ту війну.
І дізналася, що тоді війна на Кавказі продовжувалася із 1817 по 1864 рік.
47 років!!!
47 років Кавказ боровся за свою незалежність та свободу.
47 років люди не складали зброю.
Але вони програли.
Та війна мала своїх героїв.
Імам Шаміль.
Лариса дивилася на портрет чоловіка, який так довго боровся за свою країну.
І почала згадувати про Ту війну все нове та нове.
Пушкіна відправляли на Ту війну.
Царський уряд «своя страна» намагалася таким чином знищити власного генія.
Мабуть, дуже надіялися, що там він тихенько так загине.
Лєрмонтова там відправили та Ту війну.
І він там загинув.
У 26 років.
На дуелі.
Так як Пушкін.
- Цікаво, - подумала собі Лариса, - а чи добре знають сучасні росіяни, чому саме загинув їх вєлікій Пушкін?
Адже його було вбито на дуелі.
І тільки лінивий не знав, що та дуель була відкритою розправою над нєугодним поетом.
- Інакше, напряму його знищити боявся навіть цар, - з усміхом сказала собі жінка.
А потім так само розправилися із його прямим послідовником - Лєрмонтовим.
- А як загинув Грібоєдов? - продовжила згадувати Лариса.
Його вбили та розтерзали труп в Тегерані.
Чоловіку тоді було всього 34 роки.
Можна сказати, що випадковість.
Але за смерть великого письменника російський уряд нікого не покарав.
Тільки прийняв у дар замість його життя великий алмаз Шах.
Потім вони так і зберігалися поруч.
Великий алмаз Шах та маленький портрет Грибоєдова.
Лариса знову почала згадувати.
У книзі «Спутник мой незримый» про Грибоєдова на Кавказі описуються звірства російських солдат там.
Як одну молоду місцеву жінку прив'язали до коня і потягнули.
Разом із маленькою донькою на руках.
Її чоловік із місцевих так і знайшов їх.
Спочатку труп доньки.
Потім труп дружини.
- Как умирают русские солдаты, - повторила собі Лариса.
А потім додала:
- «Я не предам свою страну».
Лариса подивилася у вікно на будинок навпроти і сказала про себе:
- Треба прочитати «Хаджи-Мурата» Толстого.
І знову додала:
- До речі, Льва Толстого за його критику «страни» навіть відлучили від церкви.
