Як у Чернівцях формується «закрита вертикаль»
Історія, що розгортається навколо Чернівецької міської ради, давно вийшла за межі окремого журналістського розслідування. Вона демонструє типову для частини українських міст модель управління, де поєднання бізнесу, влади і лояльного управлінського апарату створює середовище з мінімальною підзвітністю та максимальними ризиками для громади.
Міський голова Чернівців Роман Клічук (@Роман Клічук) прийшов у владу з бізнесу. Це не є ані злочином, ані проблемою саме по собі. Навпаки, у мирний час це могло б бути перевагою. Але в умовах війни, мільярдних бюджетів і ослабленого громадського контролю такий бекграунд вимагає подвійної відкритості. І саме цього Чернівці не побачили.
Родина міського голови володіє корпоративними правами у кількох компаніях із задекларованою вартістю понад 77 мільйонів гривень. Частина з них є найбільшими платниками податків у місті. Формально бізнес передано в управління, але сам Клічук залишається кінцевим бенефіціаром. Це означає - потенційний вплив, контроль і зацікавленість.
На цьому фоні у деклараціях фігурують значні готівкові заощадження у гривні, доларах і євро, люксові автомобілі, нерухомість площею понад 500 квадратних метрів, дорогі аксесуари. Окремі активи з'являються у деклараціях, а потім зникають. Пояснень - немає. Комунікації - також.
Але ще серйознішим є не особисте майно мера, а те, як працює його команда. Саме тут простежується системна проблема. Підлеглі міського голови - керівники департаментів і комунальних підприємств - фігурують у кримінальних провадженнях щодо розтрати бюджетних коштів, завищених цін у тендерах, конфлікту інтересів та незадекларованого майна.
Ключовий момент: більшість із них залишаються на посадах. Формально - до рішення суду. Фактично - без управлінських рішень, службових перевірок або бодай публічної оцінки.
Особливо показовою є історія з Департаментом інфраструктури та благоустрою. За кілька років обсяги закупівель зросли з 9 мільйонів гривень до майже 2 мільярдів. Це колосальні кошти для тилового міста. Саме в цей період правоохоронці фіксують переплати, підозри у зловживаннях і кримінальні провадження. Але замість внутрішнього аудиту - мовчання. Замість відповідальності - перекладання на «пресслужбу» або «роботодавця».
Комунальні підприємства, підконтрольні міській раді, стають окремим центром ризику. Директори - з підозрами. Закупівлі - за завищеними цінами. Майно - не завжди задеклароване. Але система продовжує працювати так, ніби нічого не відбувається.
На цьому тлі особливо контрастно виглядає комунікація міської влади з суспільством. Журналістам відмовляють у коментарях, посилаючись на відсутність бажання мера спілкуватися. Звучать заяви, що «закон не зобов'язує давати коментарі». Формально - так. Але фактично це означає відмову від принципу підзвітності, який і є основою місцевого самоврядування.
У результаті Чернівці отримують не просто кризу довіри. Вони отримують управлінську модель, де влада ізольована від громади, а контроль за мільярдними бюджетами відбувається вже після того, як втручаються правоохоронні органи. І це - найбільший ризик.
