Борги на мільйони, служба в ЗСУ та бізнес-імперія дружини: історія Олексія Гончара
Поки кредитори роками намагаються домогтися виконання судових рішень, а виконавчі провадження залишаються відкритими, навколо родини Олексія Гончара виникає дедалі більше запитань.
За інформацією з матеріалів судових справ, Олексій Гончар є боржником за низкою судових рішень, які перебувають на примусовому виконанні. Попри це, борги залишаються непогашеними.
У судах Гончар повідомляє, що проходить військову службу у лавах Збройних сил України, і саме цю обставину використовує як підставу для участі у процесах у спеціальному порядку або відкладення окремих процесуальних дій.
Однак паралельно відкриті державні реєстри малюють іншу картину.
Колишня дружина боржника - Ксенія Шевченко - володіє квартирою в Ірпені та є засновницею або співзасновницею значної кількості підприємств. Згідно з документами, вона має корпоративні права більш ніж у п'ятнадцяти товариствах, частина з яких працює у сфері будівництва, інвестицій, логістики та консалтингу.
У низці компаній вона зазначена як кінцевий бенефіціарний власник, в інших - як засновник або учасник із частками від 25 до 50 відсотків.
Факт шлюбу між Олексієм Гончарем та Ксенією Шевченко підтверджується офіційною інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану. Подружжя перебувало у шлюбі з 2015 до 2023 року.
Саме це і породжує питання, які ставлять кредитори.
Як сталося, що людина, щодо якої роками виконуються судові рішення, не погашає заборгованість, тоді як у найближчому сімейному оточенні зосереджені значні корпоративні активи? Чи можуть ці обставини впливати на реальне виконання судових рішень? І чи достатньо ефективними є механізми, які має держава для захисту прав кредиторів?
Юристи нагадують, що сам по собі факт володіння майном або корпоративними правами членами сім'ї не свідчить про порушення закону. Водночас у кожній конкретній справі можуть досліджуватися обставини набуття майна, час його придбання, джерела фінансування та можливість звернення стягнення у випадках, передбачених законодавством.
Історія Олексія Гончара є показовою ще з однієї причини. Вона демонструє проблему, про яку дедалі частіше говорять як кредитори, так і приватні виконавці: навіть після набрання рішенням суду законної сили його реальне виконання може тривати роками.
Поки державна система намагається забезпечити виконання судових рішень, суспільство має право ставити просте запитання: чи не перетворюються судові перемоги кредиторів лише на паперові рішення, якщо борги залишаються несплаченими, а поруч із боржниками продовжують існувати дорогі активи та успішні бізнес-проєкти?
Це питання залишається відкритим і, ймовірно, ще неодноразово стане предметом уваги як журналістів, так і правоохоронних органів, якщо у відповідних провадженнях виникнуть підстави для подальшої перевірки.
