Що після війни ……
Рубікон відбудови: хто відновлюватиме Україну?
Хочу порушити питання, яке не можна відкладати до закінчення війни: хто відбудовуватиме Україну?
Ми не знаємо, скільки ще триватиме війна і якими будуть обставини її завершення. Сьогодні необхідно захищати країну, бити ворога й повертати своє. Але вже зараз потрібно прораховувати, як Україна житиме й працюватиме далі.
Чи не чекаємо ми якогось умовного Рубікону - підписання договору, припинення бойових дій, офіційного оголошення миру, - після якого нібито самі собою запустяться економічні та соціальні процеси?
Жоден підпис не підготує інженера, лікаря, вчителя, будівельника чи науковця. На це потрібні роки. Навіть якщо з'являться гроші, обладнання й матеріали, потрібні люди, які вміють із ними працювати та відповідати за результат.
Мене особливо непокоїть освіта: від школи й професійного навчання до університетів і наукових установ. Чи отримують учні та студенти справжні знання й практичні навички? Як перевіряється результат дистанційного навчання? Як підтримати викладачів і забезпечити практику там, де війна зруйнувала звичні умови роботи?
Причини проблем різні: небезпека, вимушені переїзди, втрата навчальної бази, виснаження. Але війна не повинна бути виправданням для формалізму, показових звітів або корупції. Якщо виділяються кошти, суспільство має бачити, на що вони витрачені й що реально змінилося. За красивою звітністю можуть залишитися порожні аудиторії та дипломи без достатніх знань.
Є й питання здоров'я. Люди повертаються з війни з пораненнями, переживають втрати, хворіють і виснажуються. Майбутня відбудова потребує вже сьогодні доступного лікування, реабілітації та можливостей опанувати нову професію. Не можна розраховувати, що після війни всі просто встануть і підуть працювати.
Тому хочу запитати:
- Чи знаємо ми, скільки й яких фахівців буде потрібно Україні та її регіонам?
- Хто вже зараз готує цих людей і як перевіряється якість підготовки?
- Як допомогти ветеранам, переселенцям і людям, які втратили роботу, знайти своє місце у відбудові?
- Які рішення можна впроваджувати вже під час війни?
Особливо хотілося б почути вчителів, лікарів, інженерів, робітників, підприємців і ветеранів: яких спеціалістів бракує у вашій сфері та що потрібно змінити насамперед?
Відбудова починається і з людини, яка завтра зможе відновити електромережу, звести будинок, лікувати дітей чи навчати наступне покоління. Готувати й підтримувати цю людину потрібно вже сьогодні.
Юридична дорожня карта відбудови: правила мають працювати на людей
До питання «Хто відбудовуватиме Україну?» потрібно додати ще одне: за якими правилами відбуватиметься ця відбудова?
Підготовка фахівців, відновлення освіти, лікування й реабілітація людей, будівництво житла та запуск підприємств потребують чіткої правової основи. Закони, підзаконні акти, державні програми й рішення місцевої влади мають бути узгоджені. Людина повинна розуміти свої права, порядок отримання допомоги та спосіб захистити себе, якщо їй відмовляють.
Коли одна норма суперечить іншій, процедура допускає довільне тлумачення, а відповідальність розчиняється між установами, виникає простір для зловживань. Людина ходить по колу, чиновники переводять стрілки, а справа стоїть.
Тому Україні потрібна юридична дорожня карта відбудови: які рішення необхідно ухвалити, хто відповідає за їх виконання, у які строки, з яким фінансуванням і під яким контролем. Важливо також визначити, як оскаржити порушення та хто зобов'язаний його виправити.
Але навіть добре написаний закон залишиться на папері, якщо за ним немає реальних можливостей.
Можна оголосити, що громаді потрібні лікарі й учителі. Та як залучити фахівця, якщо його зарплати не вистачає на оренду житла, комунальні послуги та повсякденні потреби? Особливо коли це переселенець, який утратив дім і починає життя заново.
Отже, кадрова політика має включати розраховані механізми оплати праці, житлової підтримки, перекваліфікації та соціального захисту. Їх потрібно узгоджувати з можливостями бюджету, визначати джерела коштів і відкрито пояснювати пріоритети. Обіцянка без фінансування не допоможе людині повернутися до професії.
Цю роботу вже зараз мають спільно виконувати юристи, економісти, освітяни, медики, представники громад, підприємці та ветерани. Ті, хто щодня стикається з проблемами, повинні брати участь у створенні правил їх розв'язання.
Варто вивчати й досвід післявоєнного відновлення демократичних країн Європи. Наприклад, План Маршалла спирався на законодавче рішення, спеціальні органи управління допомогою та координацію між країнами. Для нас це привід досліджувати, як організовували фінансування, розподіляли повноваження й забезпечували виконання програм, та які рішення придатні для українських умов. (https://history.state.gov/milestones/1945-1952/marshall-plan?utm_source=chatgpt.com history.state.gov , https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1947v03/d140?utm_source=chatgpt.com history.state.gov , https://www.archives.gov/research/foreign-policy/related-records/rg-469?utm_source=chatgpt.com archives.gov )
Необхідність узгоджувати законодавство, усувати дублювання та чітко розподіляти відповідальність у відбудові України підкреслює й ОЕСР. Отже, це конкретне завдання державного управління, яке вже потребує роботи. (https://www.oecd.org/en/publications/rebuilding-ukraine-by-reinforcing-regional-and-municipal-governance_63a6b479-en.html?utm_source=chatgpt.com oecd.org )
Пропоную обговорити: які правові перепони вже сьогодні заважають людям працювати, навчатися, відновлювати житло й відкривати справу? Які норми потрібно змінити першими? Як забезпечити, щоб виділені кошти доходили до своєї мети?
Людина має знати: за її працею стоять зрозумілі правила, реальна підтримка та можливість захистити свої права. На такій основі можна будувати довіру й довгострокове відновлення України
