УКР
3413 відвідувачів онлайн
У португальському місті Брага визнали Голодомор геноцидом українського народу
Серед питань, які розглянули депутати муніципалітету португальського міста Брага, була трагічна тема України.
Як пише Цензор.НЕТ із посиланням на Голос України, більшістю голосів депутати визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.
Офіційні результати щодо позицій місцевих партійних осередків опублікують пізніше, але вже відомо, що місцеві комуністи проголосували проти.
Нагадаємо, Український інститут національної пам'яті відновив Всеукраїнську акцію "Людяність у нелюдяний час", яку засновано в 2009 році. Її метою є збір свідчень про тих, хто рятував людей в роки Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Топ коментарі
ПЕРЕСТАНЬТЕ здесь ПЫЖЫТЬСЯ !!
.
И что то доказывать !!1
.
Просто посмотрите на историю..
и ПРАВДЕ В ГЛАЗА !!!
.
Вашу россию НУЖНО ЛЕЧИТЬ !!!
,
После всех МАСССОВЫХ УБИЙСТВ--- императоров комунистов путинистов ...
.
...
Да за один ВААЛААМ -- ??????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
.
А голодовки , ПРЕСТУПЛЕНИЯ В ГРАЖДАНССКОЙ ,,!!
.
Массовые рапрессии НАЦЫОНАЛЬНЫХ МЕНШИСТВ ??!!
.
.
СОТРУДНИЧЕСТВО С ФАШИСТАМИ,,,
.
Да исчасс---ХИМИЧЕССКИЕ АТАКИ В СИРИИ ??
,
.
БОМБЕЖКИ НА ВОСТОКЕ ДОНЕЦКОЙ обл УКРАИНЫ ???!!!
,
https://uploads.disquscdn.com/images/438*************************************************************.jpg
.
геноцидом погоджуються з тим, що - голод в Україні та інших частинах СРСР було
породжено свавільним вилученням у селян вирощеного ними врожаю та інших
сільськогосподарських продуктів на основі надмірних хлібозаготівельних планів,
встановлюваних державою за рішеннями вищих партійних органів. Реалізація таких
планів неминуче прирікала село на голодну смерть. Отже, планування надмірного вилучення в селян виробленої ними
сільгосппродукції є рівнозначним плануванню Голодомору. Таким чином, можна
стверджувати: план винищення українських селян був замаскований під надмірні
плани хлібозаготівель.
Усі надмірні плани
хлібозаготівель виконували злочинні функції, але лише хлібозаготівельні плани
1932 і 1933 років стали планами геноцидного винищення українського селянства.
У 1926 році - останньому році вільних
продажу-закупівлі сільськогосподарської продукції - держава заготувала в
Україні 3,3 млн. т зерна. Після запровадження централізованого і керованого з
Москви планування хлібозаготівель квота для України на 1928 рік становила 4,4
млн. т зерна, а для всього Союзу - 10,5 млн. т. Планові квоти хлібозаготівель
1930 р. було збільшено майже вдвічі: для України вони становили 7,7 млн. т, а
для всього Союзу - 20 млн. т.
Радикальне підвищення
квот хлібопоставок відбулося в умовах, коли внаслідок політики розкуркулення і
насильницької колективізації стару традиційну систему землеробства було
зруйновано, а нової ще не було створено. Першого колгоспного року Україна
виконала хлібозаготівельний план завдяки сприятливим погодним умовам у 1930 р.
і надзвичайно високому врожаю, який сягнув 23 млн. т зерна. Втім, виконання
плану супроводжувалося великими втратами зерна, а головне - селян було
позбавлено звичайних запасів, які традиційно робилися ними для забезпечення
своєї життєдіяльності.
Ігноруючи потреби селян, кремлівське
керівництво, хибно переконане, що успішна реалізація плану хлібозаготівель у
1930 р. була досягнута завдяки «перевагам колгоспного ладу», затвердило новий
надмірний план хлібозаготівель і на наступний, 1931 рік. Відповідно до цього
плану, Україна мала знову поставити 7,7 млн. т зерна, а решта республік Союзу -
21,4 млн. т.
Виконання в Україні хлібозаготівельного плану
1931 року відбувалося з великим напруженням і супроводжувалося вилученням
максимально можливих обсягів збіжжя як у колгоспів, так і в одноосібників,
оскільки врожай зернових був значно нижчим за торішній і становив 18,3 млн. т.
Україна не виконала повністю плану
хлібозаготівель (замість запланованих 7,7 млн. т зерна було зібрано 7 млн. т),
але з села знову було вивезено великі обсяги збіжжя, внаслідок чого вже у 1931
р. в багатьох місцевостях України через нестачу харчів почалося голодування і
були навіть випадки голоду .
У звіті секретно-політичного відділу ОДПУ, що
стосувався кінця 1931 р. - початку 1932 р., констатувалося таке: « В низці
населених пунктів (Харківської, Київської, Одеської, Дніпропетровської,
Вінницької областей) УСРР спостерігаються продускладнення та випадки голодування
колгоспних сімейств». У тогочасних офіційних документах немає згадок
про голод. Натомість використовуються евфемізми «продускладнення» та
«голодування».
Плануючи і здійснюючи
хлібозаготівлі 1930-1931 рр., більшовицьке керівництво, найвірогідніше, ще не
мало наміру викликати голод. Його
мета полягала тоді не у знищенні українських селян та селян в інших регіонах
СРСР, а у створенні великих централізованих запасів збіжжя й інших
сільгосппродуктів, необхідних для отримання валютних надходжень і використання
їх для індустріалізації СРСР, створення потужного військово-промислового
комплексу, модернізації і озброєння Червоної Армії як знаряддя майбутніх
визвольних походів та силового поширення комунізму в світі.
Голодування і голод,
перші ознаки якого з'явилися ще наприкінці 1931 р. і який став поширюватись в
Україні та інших регіонах СРСР на початку 1932 р., слід кваліфікувати як
результат злочинної недбалості комуністичного керівництва. Його дії мали ознаки
злочину, оскільки воно могло і мусило передбачати небезпечні наслідки
реалізації надмірних хлібозаготівель.
Водночас не викликає сумніву той факт, що більшовицьке керівництво
не могло не усвідомлювати: систематичне продовження свавільної грабіжницької
практики хлібозаготівель через запровадження надмірних планів хлібозаготівель
викличе широкомасштабний голод і прирече мільйони селян на голодну смерть.
Порівняно з 1930-1931 рр., хлібозаготівельні плани для України на
1932 і 1933 роки передбачали трохи нижчу квоту поставок - 5,8 млн. тонн
щорічно. Проте вони виявилися непосильними, оскільки в попередні роки потенціал
села було істотно підірвано. Їх затвердження стало рівнозначним затвердженню
планів винищення українських селян.
Отже, початком
спланованого сталінським режимом Голодомору в Україні слід вважати початок
реалізації плану хлібозаготівель на 1932 рік. У світлі викладеного помилковим є
твердження, що Голодомор, який набув ознак геноциду, розпочався в Україні в
1933 році. Очевидно, підставою для такого твердження є презумпція наявності певного
кількісного порогу числа жертв геноциду. Така презумпція - хибна, оскільки
Конвенція 1948 р. не визначає кількісних параметрів злочину. Адже гіпотетично
неважко уявити випадки, коли кількість жертв геноциду може бути досить
обмеженою й налічувати навіть не тисячі, а сотні людей, наприклад при знищенні
невеликого племені або народності.
Вбивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р.,
так і в 1933 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932
р. голодом було замордовано приблизно 150 тис. людей, то в 1933 р. лік ішов на
мільйони. Однак і в 1932, му і в 1933 р. в Україні й на Кубані, на
відміну від інших регіонів СРСР , де голодом було також виморено чимало людей,
голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти
української нації як такої.
У критичній ситуації,
що склалася в Україні, цивілізована альтернатива виходу з кризи полягала в
кардинальному перегляді надмірних планів хлібозаготівель, припиненні
варварського визиску села, оголошенні голодуючих районів зонами гуманітарного
лиха та наданні їм термінової широкомасштабної допомоги.
Натомість сталінський тоталітарний режим не лише не відмовився від
реалізації надмірних планів хлібозаготівель, а й застосував щодо українського
села безпрецедентні репресії, спрямовані на забезпечення їх виконання та
позбавлення селян продуктів харчування.
Відповідно до наказів і настанов кремлівського керівництва, Постановами
ЦК ВКП(б)У від 18 листопада 1932 р. та РНК УСРР від 20 листопада 1932 р. за
незадовільне виконання графіків хлібозаготівель, неправильне використання хліба
та його розкрадання, створені у колгоспах натуральні фонди перераховувались у
фонди хлібозаготівель, заборонялося видавати натураванси, вилучалися
натураванси хліба на трудодні, встановлювалися натуральні штрафи розміром 15
місячних норм здавання колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби
колгоспників.
Розширене тлумачення цих постанов
виконавцями давал
виконавцями давало можливість не обмежуватися запровадженням лише м'ясних
натуральних штрафів, а й вилучати інші продукти харчування (картоплю, квасолю,
цибулю, капусту тощо) під приводом боротьби за виконання планів
хлібозаготівель.
Постановою РНК УСРР і ЦК К(б) від 6 грудня
1932 р. затверджувалося занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують
хлібозаготівлі. Режим покарання занесених на «чорну дошку» сіл включав:
припинення довозу до таких сіл товарів і вивезення з відповідних кооперативних
та державних крамниць усіх наявних товарів; повне припинення кооперативної і
державної торгівлі на місцях; цілковиту заборону колгоспної торгівлі як для
колгоспників, так і для одноосібників; припинення всілякого кредитування і
дочасне стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань; репресії проти
всіляких чужих, ворожих і контрреволюційних елементів.
На підставі цієї та інших подібних постанов
на «чорну дошку» було занесено сотні українських сіл. І навіть суцільні райони.
Їх мешканці опинялись у своєрідних «гетто», позбавлялись елементарних предметів
повсякденного побуту, ставали жертвами спеціальних фінансових санкцій та
вибіркових політичних репресій. Після виконання хлібозаготівельних планів
1930-1931 рр. в українському селі не залишилося запасів зерна, і це
підтверджували результати численних обшуків та рейдів, під час яких вилучалися
мізерні, з погляду планових державних квот, обсяги зерна. Незважаючи на це,
Сталін 1 січня 1933 р. телеграмою за власним підписом направляє українському
керівництву постанову ЦК ВКП(б), яка була своєрідним сигналом до продовження
масових обшуків і застосування репресій щодо українських колгоспів,
колгоспників та одноосібників.
Широке
застосування надзвичайно жорстких і жорстоких методів виконання надмірних
планів хлібозаготівель і свавільне позбавлення селян усіх запасів продовольства
є переконливим доказом наміру тоталітарної влади викликати голод в Україні і
використати його як знаряддя для знищення українського селянства.
Аналіз поведінки комуністичного керівництва
свідчить і про наявність низки непрямих доказів, які переконливо підтверджують
його намір використати штучно організований ним голод для винищення українських
селян.
По-перше, у розпал Голодомору українським
селянам було заборонено виїздити поза межі України. Заборона забезпечувалась
розміщенням на кордонах УСРР та на залізничних станціях військових частин і
підрозділів ГПУ. Відповідно до Постанови Політбюро ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 22
січня 1933 р., органи влади були зобов'язані «не допускати масового виїзду
селян із Північного Кавказу в інші краї та в'їзд до меж краю з України», а
також «масового виїзду з України в інші краї та в'їзд на Україну з Північного
Кавказу». Ця заборона свідомо позбавляла голодуючих селян можливості придбати
необхідні для порятунку продукти харчування поза межами ураженої голодом
території України, прирікаючи їх на голодну смерть.
По-друге, систематичні і жорстокі репресивні
заходи вживалися до тих партійних і радянських керівників усіх рівнів, які
висловлювали незгоду з надмірними планами хлібозаготівель і прагнули допомогти
голодуючим селянам шляхом виділення їм продуктів харчування із колгоспних
фондів.
По-третє, у державних резервах Непорушного і Мобілізаційного фондів
було нагромаджено досить великі обсяги збіжжя, але цей ресурс не було
використано для надання допомоги голодуючій Україні. В обох фондах на 1 січня 1932 року
зберігалося 2,033 млн. т збіжжя, а на 1 січня 1933 р. - 3,034 млн. т. Цієї
кількості зерна цілком вистачило б для забезпечення хлібним раціоном (при
денній нормі 1 кг) до нового врожаю 10 млн. осіб у 1932 р. і 15 млн. осіб у
1933 р.
По-четверте, величезні обсяги збіжжя та інших продуктів харчування,
вироблених в Україні , експортувалися за її межі - в інші регіони СРСР і за
кордон, тоді як мільйони українських селян були позбавлені їжі і вмирали
голодною смертю. З Радянського Союзу було експортовано 5,8 млн. т
збіжжя у 1930 р., 4,8 млн. т у 1931 р., 1,6 млн. т у 1932 р. та 1,8 млн. т у
1933 р.
Не викликає сумніву,
що обмеження зернового експорту в 1931 р., наприкінці якого в Україні вже
виникли серйозні продовольчі ускладнення , поширювалося голодування й навіть
з'явилися перші ознаки голоду, та його припинення у 1932-1933 рр. могли б
запобігти виникненню голоду. Причому такий крок не був критичним для реалізації
планів радянської індустріалізації. Річ у тому, що в цей період упали світові
ціни на пшеницю і, відповідно, зменшилися валютні надходження від її експорту.
У 1932-1933 рр. вартість експортованого хліба становила лише 369 млн. крб. Тоді
як від експорту лісоматеріалів і нафтопродуктів було одержано майже 1 млрд. 570
млн. крб.
По-п'яте, сталінський тоталітарний режим проголосив голод в Україні
неіснуючим явищем і на цій підставі відмовлявся від допомоги, яку пропонували
численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади, і
отримання якої сприяло б якщо не відверненню трагедії, то істотному зменшенню
її масштабів. Політика заперечення Голодомору і відмова від міжнародної
гуманітарної допомоги є переконливим додатковим свідченням наміру режиму
використати голод як знаряддя знищення українського селянства.
Отже, комуністична влада мала вдосталь
ресурсів і можливостей для запобігання Голодомору і в Україні, і в інших
регіонах СРСР. Однак ці ресурси не було використано. Натомість в Україні було
свідомо задіяно продуману систему репресивних заходів для позбавлення селян їжі
та припинення їх доступу до їжі, оскільки кремлівське керівництво мало намір
використати штучний голод для знищення українського селянства.
Підтвердженням штучного характеру Голодомору 1932-1933 рр. і
навмисного використання його як інструменту вимордовування українських селян є
продемонстрована сталінським тоталітарним режимом спроможність «контролювати
голод». Із середини 1933 р. смертність від голоду в Україні почала
знижуватись, і він припинився наступного року, хоча врожай 1934 р. становив
лише 12,3 млн. т і був набагато нижчим, ніж врожаї 1932-1933 рр., які сумарно
дорівнювали 36,9 млн. т.
Першим кроком у напрямі припинення
репресивного вилучення продовольства в селян стала таємна директива-інструкція
від 8 травня 1933 р. за підписами Сталіна і Молотова, адресована «всім
партійно-радянським працівникам, органам ОГПУ, суду і прокуратурі». Цей
документ орієнтував на припинення масових репресій: «Настав момент, коли ми вже
не маємо потреби у масових репресіях, які, як відомо, торкаються не лише
куркулів, а й одноосібників і частини колгоспників». Оскільки знесилені голодом
та ізольовані у своїх селах селяни вже не становили загрози режимові, директива
передбачала припинення масових виселень, «упорядкування» арештів та
«розвантаження» місць ув'язнення.
У другій половині 1933 р. - на початку 1934 р.
ЦК ВКП(б) та РНК СРСР ухвалили низку постанов, спрямованих на поліпшення умов
праці і життя в колгоспах. Ці акти, зокрема, передбачали відмову від
нереалістичних квот хлібозаготівель та свавільних методів вилучення зерна,
встановлення нового порядку видачі авансів за участь у збиральних роботах (10
червня 1933 р.), нормативне закріплення права колгоспників мати корову, дрібну
худобу та птицю (20 червня 1933р.), заборону додаткових зустрічних планів
колгоспам, які виконали встановлені планові завдання (2 серпня 1933р.), надання
допомоги безкорівним колгоспникам у придбанні корів (10 серпня 1933 р.) тощо.
h
.
Что бы вы здессь не писали и не показывали...
ВАМ НИКТО НЕ ВЕРИТ !
..
После вашей 300 летней истории , истории крови ЛЖИ и воровства !
.
и счасс за 4 года==КОКС МЕЛЬДОНИЙ ПОЛОНИЙ РУТЭНИЙ новачок и ИХТАМНЭТОВССКИХ отпустников...
..
и далее по списку...
.
https://uploads.disquscdn.com/images/99bfe727d87e9afdf8180538b514d5d3268062313fba91b35b844fe2ac289204.jpg
.
.
найбільш небезпечною для її існування. На початку ХХ ст. стало очевидно, що
політика російського царату щодо асиміляції українців зазнала краху. Укра-
їнське населення швидко зростало, за швидкістю зростання населення України
на початку ХХ ст. часто порівнювали з Китаєм.
Сільське населення України мало чіткі ознаки етнічної ідентичності, на-
самперед мову. Ці ознаки почали набирати виразного політичного характеру.
Особливо це проявилося під час Визвольних змагань 1917-1923 рр. Тоді, по-
збавлені еліти, елементарної організації та зв'язку, українські повстанці, за
визнанням більшовицького вождя Л. Троцького, відтягнули на себе втричі
більше сил більшовиків, ніж уся Антанта.
Саме існування України серйозно підважує імперську ідентичність Росії.
Виникає питання: якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі - од-
вічно українські, то що тоді Росія?
Попри інтенсивну переселенську політику, станом на 1926 р. частка ро-
сіян в УСРР складала 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із Західною,
то частка росіян серед населення не перевищувала 7%.
Війна з більшовиками тривала в Україні набагато довше, ніж в інших ре-
гіонах СРСР. Ще в 1920 р. більшовики в Україні не контролювали більшості
повітових міст, а лише губернські. Антибільшовицькі повстання в Україні по-
чали вщухати лише після того, як В. Ленін зрозумів небезпеку таких повстань
в умовах загрози зовнішньої інтервенції і санкціонував запровадження «нової
економічної політики» (НЕПу) й українізації.
Тому після утвердження радянської влади головний удар керівництво
СРСР спрямувало проти українців.
З усього СРСР в 1932-1933 рр. лише в Україні, а також лише в населених
українцями районах Кубані застосовувалися військові операції з огородження,
з тим, щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті. Цілі області
України, населені пункти, а також сам кордон УСРР в 1932-1933 рр. були
оточені військовими загонами, які не випускали людей до інших регіонів
VI. Спроби відновлення незалежності
504 VI. Спроби відновлення незалежності
СРСР, а також із сіл і містечок у великі міста України. Нічого цього ані в
Поволжі, ані в інших регіонах СРСР не було. Технологія хлібозаготівель на
Поволжі та інших територіях СРСР, де відчувалася нестача харчів, була
принципово іншою - без застосування огороджень голодуючих районів
військами.
Саме тому голод охопив усю територію тодішньої УРСР, але не зачепив
сусідніх областей Росії й Білорусі. По всьому периметру кордону України
від Житомирщини до Луганщини розташовані численні українські села, в
яких від голодної смерті вимирали сотнями й тисячами, а натомість за
кілька кілометрів за кордоном України населення інших республік - Росії
та Білорусії - не відчувало погіршення ситуації. Саме щодо населення Ук-
раїни було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення у селян не лише
зерна, а й усіх без винятку харчових запасів. Восени 1932 р. в усій Україні
було централізовано створено спеціальні загони з представників каральних
органів та маргінальних елементів. Без будь-якого дозволу вони вдиралися
до обійсть і забирали все, що можна було забрати з харчових припасів, а те,
що не могли вивезти, знищували. В інших районах СРСР таких заходів за-
діяно не було.
На вулицях міст і сіл України лежали загиблі від голоду, яких щодня
підбирали й закопували спеціальні служби. Прагнучи врятувати хоча б
дітей, селяни масово везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на
вулицях.
В умовах наростаючого масового голоду в Україні 27 грудня 1932 р. в СРСР
було прийнято постанову про запровадження паспортної системи для всіх гро-
мадян, за винятком селян. Менш ніж за місяць після запровадження паспор-
тної системи, 22 січня 1933 р., радянські керівники Сталін і Молотов
направили партійним, радянським і каральним органам низки районів країни
безпрецедентну директиву, у якій спеціально відзначалося, що на Кубані і в
Україні почався масовий виїзд селян у Центрально-Чорноземний район Росії,
на Волгу, в Московську і Західну області, в Білорусію. Органам влади наказу-
вали не допускати масового виїзду селян з України в інші райони, а «тих, хто
пробрався на північ» - негайно заарештовувати і після виявлення «контрре-
волюційних елементів» висилати в місця попереднього проживання. У резуль-
таті цього в селах люди помирали від голоду, не маючи можливості
врятуватися з районів проведення Голодомору на законних підставах. Ще до
початку 1933 р., за даними ОГПУ, за межами України було затримано 219,5
тисяч вихідців з України, з яких 186,6 тисяч були повернуті, а інші притяг-
нуті до судової відповідальності. 17 березня 1933 р., в розпал Голодомору, ЦВК
і РНК СРСР прийняли постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався
тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили.
Крім цього, постійно застосовувалися й методи поліцейського характеру: те-
риторії, на яких організовувався голод, оточувалися військовими кордонами,
а населення не випускалося за їхні межі.
505 VI. Спроби відновлення незалежності
Від січня 1933 р. Сталін призначив секретаря ЦК ВКП (б) П. Постишева
емісаром в Україну на час проведення Голодомору. Постишев отримав необме-
жені права від Сталіна, який називав його «главгол», тобто «головнокоман-
дуючим голодом».
Голодомор проводився паралельно з масовим винищенням української
інтелігенції. У 1932-1933 р. різко збільшилася кількість репресованих. З
Кубані до Сибіру було силоміць виселено мешканців цілих станиць, насе-
лених переважно українцями. Переселення станиці Полтавської та інших
стало першим випадком застосування геноцидної практики тотальних пере-
селень мешканців окремих регіонів в СРСР. У хати кубанських українців з
виселених станиць заселили червоноармійців з інших регіонів Росії. Під час
Голодомору на Кубані ці прибульці та їхні родини централізовано забез-
печувалися харчами, у той час як корінні кубанці масово вимирали
з голоду.
14 грудня 1932 р. під головуванням Сталіна у Москві пройшла оперативна
нарада, на яку викликали членів ЦК КП(б)У, крайкому Північного Кавказу
та обкому Західної (Смоленської) області. У постанові ЦК ВКП(б) та РНК СРСР
про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та у Західній області участь
Західної області обмежена простою вказівкою закінчити план заготівлі зерно-
вих до 1 січня 1933 р. Фактичне вістря цієї постанови спрямоване навіть не на
організацію хлібозаготівель, а на організацію під прикриттям хлібозаготівель
знищення всіх форм економічного, політичного та культурного відродження
України, найяскравішим виявом якої була українізація. У постанові давалася
однозначна вказівка припинити українізацію: «ЦК і РНК відзначають, що за-
мість правильного більшовицького проведення національної політики в низці
районів України, українізація проводилася механістично, без урахування конк-
ретних особливостей кожного району, без ретельного підбору більшовицьких
українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам,
петлюрівцям та ін. створення своїх легальних прикриттів, своїх контрреволю-
ційних осередків і організацій». Після цієї постанови було посилено антиук-
раїнський терор.
Голод у Поволжі у 1921 р. і післявоєнний голод в Україні та СРСР завжди
визнавалися в СРСР. Радянська влада організовувала голодуючим Поволжя
міжнародну допомогу.
Натомість жодної допомоги з боку влади у зв'язку з голодом в Україні
1932-1933 рр. не було, попри те, що голод в Україні був неспівмірно масові-
шим, аніж у Поволжі в 1921-1922 рр.
Якби хтось за часів СРСР, навіть через кілька десятиліть після Голодо-
мору, сказав би слово «голод» щодо України, і про це дізналася б влада, така
людина неодмінно потрапила б до в'язниці, попри те, що про Голодомор
пам'ятало все доросле населення України.
Докази навмисності організації Голодомору в Україні очевидні.
506 VI. Спроби відновлення незалежності
В Україні не могла статися масова загибель людей від недороду в ХХ ст.,
коли голоду з випадками канібалізму не фіксували дані за всю історію
країни, в тому числі середньовічну. Про роки неврожаїв, які траплялися в
нашій історії, стародавні літописи повідомляли виключно в контексті зрос-
тання цін на хліб, і ніколи - як про роки голодної смерті людей, тим
більше - масової.
Іншим регіоном, крім України, де в 1932-1933 рр. були застосовані вій-
ськові сили для оточування територій після вилучення харчів у населення,
стала Кубань - єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало
українське населення.
У голодні для України 1932-1933 рр. СРСР масово експортував зерно та
інші харчові товари за кордон. У той час, коли голод охоплював дедалі ширші
території, повним ходом йшло відвантаження зерна на експорт. Численні факти
на підтвердження цього зафіксовані у відкритій біржевій та урядовій статис-
тиці.
Голодомор в Україні не може бути пояснений «перегинами» місцевих ке-
рівників або непоінформованістю вищого начальства. Подібні аргументи аб-
сурдні для такої країни, як СРСР, де над суспільством було встановлено
цілковитий контроль каральних органів. Цим органам та партійному керів-
ництву були відомі подробиці приватного життя окремих людей, не те що факт
смерті мільйонів людей. Люди в Україні могли
протягом майже двох років тільки з відома й схвалення цього в Москві. Спроби
«звалити» вину за Голодомор на місцевих начальників - це все одно, що зви-
нувачувати Російську визвольну армію А. Власова у всіх злочинах гітлерів-
ського режиму на території СРСР.
Загиблих від голоду в СРСР у 1932-1933 рр. об'єднує те, що абсолютна
більшість із них були українцями, мешканцями територій із переважно укра-
їнським населенням України та Кубані, звідки було вивезено не лише зерно, а
всі харчі, і для оточення яких у голодні часи були задіяні війська. Водночас
серед потерпілих траплялися й представники інших етносів, а не лише укра-
їнці, якщо вони не були працевлаштовані в органах, що забезпечувалися хар-
чами. Режим розглядав представників інших народів, загиблих від голоду як
«тріски», що летять, коли рубали «український ліс».
Саме в інші, відносно ситі регіони СРСР, втікали з України ті, кому вда-
валося просочитися через збройні кордони.
Дії радянського уряду щодо убивства українського народу не можна
пояснити економічною доцільністю. Основною силою будь-якої держави є
люди. Мільйони українських селян щороку продукували для радянської сис-
теми значно більше харчів, ніж той обсяг, що міг урятувати їхнє життя в
1932-1933 рр. Найбільш вразливими до голоду були діти. Вони мали б стати
продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак
СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах народжувалися
люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Їх убивали
507 VI. Спроби відновлення незалежності
тому, що вони були представниками українського народу. Статистика свід-
чить, що в Україні після Голодомору залишилося обмаль людей місцевого
походження 1928-1933 рр. народження, більшість з яких померли
з голоду.
Тодішній керівник столичної (Харківської) ОГПУ стверджував, що в ре-
зультаті голоду «етнографічний матеріал буде змінено». Італійський консул у
Харкові Сержіо Граденіго писав послу Італії в Москві, що «наслідком тепе-
рішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе
до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, либонь, дуже близькому
майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український
народ, а то і про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з
переважно російським населенням».
На місце загиблих внаслідок Голодомору українців з інших регіонів СРСР
централізовано переселялося іноетнічне населення. Лише протягом 1934 р. у
виморені голодом села східних областей України тільки з Росії було пересе-
лено 240 тисяч сімей.
Голодомор був геноцидом, тобто масовим убивством за етнічною ознакою.
Влаштований в Україні Голодомор стоїть поряд із фашистськими газовими
камерами - і за масштабом, і за суттю. Тому не випадково десятки країн світу
визнали Голодомор геноцидом.
Масове винищення чи переселення народів - звичний метод управління
східних деспотій. Так робили месопотамські царі задовго до нашої ери, так чи-
нили монгольські завойовники в Азії. Так зробив СРСР щодо кількох народів
Кавказу і Криму, соціальна єдність яких виявилася заміцною для руйнування
та асиміляційного впливу.
Голодомор українського народу 1932-1933 рр. став наймасштабнішою ге-
ноцидною дією, вчиненою СРСР за свою історію, та одним із наймасовіших
геноцидів в історії людства.
Чому більшовики не довели свою справу і не винищили українців оста-
точно?
На початку 1930-х рр. світ прямував до нової війни. Україна без населення
втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля значно ефективніше було
«зламати хребет» Україні та перетворити українців на «генетичний матеріал»,
який мав би сліпо служити імперії, ніж фізично знищити всіх представників
українського етносу.
Крім того, під час голоду 1932-1933 рр. політична ефективність масованого
винищення українців не могла бути стовідсотковою, оскільки Москва не кон-
тролювала майже чверть українського населення, яке мешкало в Західній Ук-
раїні, за кордонами СРСР.
Які наслідки має Голодомор для України?
Статистичні дані підтверджують зв'язок між Голодомором і ********
демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ ст. Україну за швидкістю
зростання населення порівнювали з Китаєм. Після серії демографічних
508 VI. Спроби відновлення незалежності
катастроф ХХ ст. Україна - номер один у світі за швидкістю зниження кіль-
кості населення.
Наслідком терору голодом виявилася загибель багатьох мільйонів меш-
канців України. У 1932-1933 рр. більше половини всіх смертей в СРСР при-
падало на Україну, при тому, що населення України становило лише п'яту
частину населення СРСР. За даними ******** досліджень, у пересічному ук-
раїнському селі від Голодомору загинуло в 2-4 рази більше людей, ніж у Дру-
гій світовій війні.
Приблизна кількість загиблих встановлюється шляхом зіставлення даних
всесоюзних переписів населення (один з яких передує Голодомору - 1926 р., а
два других було проведено після нього - в 1937 і 1939 рр.).
При цьому чимало вчених вважають дані перепису 1939 р. сфальсифіко-
ваними, оскільки дані попереднього перепису 1937 р. не публікувалися в СРСР,
а його виконавців було розстріляно. В Україні перепис 1937 р., який зафіксу-
вав різке зменшення населення республіки, здійснювався під керівництвом на-
чальника Управління народно-господарського обліку УРСР О. Асаткіна. Того
ж року його було розстріляно разом із групою чиновників, відповідальних за
здійснення перепису.
Проте навіть за офіційними даними перепису 1939 р. кількість українців
скоротилася з 31,195 млн у 1926 р. до 28,111 млн у 1939 р., тобто на 3,084 млн
осіб. За цей же час відбувся приріст кількості росіян в СРСР на 21,8 млн (28%).
Населення всього СРСР зросло за цей час на 23,5 млн (16%).
Якби Голодомору не було, то населення України, за умови поширення на
нього загальносоюзних темпів приросту, у 1939 р. становило б 36,19 млн, тобто
на 8,075 млн осіб більше від наявної за даними перепису 1939 р. чисельності.
Наступний після 1939 р. перепис населення в СРСР було проведено тільки
в 1959 р. З 1926 р., тобто за 33 роки, кількість українців зросла всього на
1,5 мільйона, тоді як чисельність росіян в СРСР за цей час зросла на 56,9%,
інших народів СРСР - на 40-60%. І це при тому, що на зламі 1930-1940-х рр.
Україна отримала значне вливання українського населення внаслідок вход-
ження до її складу Галичини, Закарпаття й Буковини. Ці дані свідчать, що в
1932-1933 рр. сталася українська національна катастрофа.
До катастрофічних наслідків для українського народу, зокрема Голодо-
мору, призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 рр.
Поляки пам'ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких
більшовики розстріляли в Катині. Однак в Україні протягом голодного 1933 р.
кожного дня була така «Катинь».
«Демографічні ями», створені Голодомором, тривалий час позначаються
на кількості представників наступних поколінь. У Західній Україні, яка
сама чимало потерпіла внаслідок війн, депортацій та репресій, але яку все
ж оминув Голодомор, демографічна ситуація краща, ніж на решті території
країни.
Таким чином, середнє співвідношення населення СРСР між 1926 і 1937
роком (без урахування українців і казахів) склало 119,4 %. Чисельність ук-
раїнців за цей же час зменшилася до 84,7 % від чисельності українців в
1926 р. Тобто станом на 1937 р. кількість українців становила лише 70,9 %
від кількості, яка мала б бути в разі поширення на Україну загальносоюзних
тенденцій.
Така середня тривалість життя, що була в Україні у 1933 р., не фіксува-
лася у великих групах населення за всю письмову історію людства.
Середня тривалість життя чоловіків в Україні - 7,3 роки (1933 р.). Середня
тривалість життя жінок в Україні - 10,9 років (1933 р.).
А это правда , что ваше скрепное Скотославие отправляло калек=ВЕТЕРАНОВ ВОЙНЫ на баржи... и УТ0ПЛИВАЛО ИХ..
А остальных --ссылало на северный ВААЛАМ..
, без ОТОПЛЕНИЯ и ЕЛЕКТРИЧЕСТВА,,,
и там они 7 млн.... "радовались скоторасеи "...
А
ВЕДЬ СОЛДАТЫ --ОТДАЛИ жизнь за сою родину ?????!!!!!!!!!!
ПРАВДА..
или НЕТ ???!!!!!!!
.
.
.Русская История до Петра Великого - одна панихида, а после Петра Великого - одно уголовное дело. - Ф. Тютчев
.
.
.
.
КАЗНЬ Колаборантов-ФАШИСТОВ ЛНР - Локотсская Народная Республика...Такая жэ участь ждет и остальных ПРЕДАТЕЛЕЙ СОВЕСТИ, и прочих АФЕРЮГ ("защитников" языка и "трудящихся" ))....Я имею в веду современных Аферюг - колаборантов ЛДНР....
.
Коллективизация - нечто иное. Там людей уничтожали по СОЦИАЛЬНОМУ признаку вне зависимости от национальности
То есть украинец, проживающий в селе имел все шансы стать жертвой Голодомора. Равно как и русский, белорус или молдаванин, проживающий в том же селе
А вот украинцу, проживающему в городе Голодомор не грозил