Оприлюднено імена лауреатів Шевченківської премії
Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка назвав лауреатів.
Як передає Цензор.НЕТ, про це пише "Читомо".
У номінації "Література, публіцистика, журналістика" перемогу здобули Богдан Горинь та Оксана Забужко.
У номінації "Музичне мистецтво" переміг Володимир Шейко.
За "Візуальне мистецтво" відзначили Василя Чебаника.
Серед кандидатів у номінації "Кіномистецтво" обрали Романа Бондарчука, а в номінації "Театральне мистецтво" – Ростислава Держипільського.
Результати голосування подадуть на затвердження Президентові. Премію традиційно вручатимуть на початку березня.
Шевченківська премія – найвища державна нагорода України в галузі культури і мистецтва. Рішення про присудження премії ухвалює президент України на основі пропозицій Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Розмір Шевченківської премії в 2016 році склав 192 000гривень.
Премія, починаючи з 2017 року, присуджується у п’яти номінаціях: літературі, публіцистиці, журналістиці; музичному мистецтві; театральному мистецтві; кіномистецтві; візуальному мистецтві. Раніше номінацій було дев’ять. Комітет із Шевченківської премії визначає переможців і вносить їх на затвердження президенту.
А що ти прочитав із Забужко, крім досліджень сексу?
Думаю, нічого.
...Нова українська культура, хоч як її старалися за ті-таки роки "лагідної русифікації" заганяти "під шконку", все-таки всі ці роки склавши рук не сиділа і дещо для душевного уздоровлення українського суспільства потрошку робила, - те, що може самотужки робити культура без "державного даху" (або з дуже сильно "протікаючим"…). Зокрема, в цьому випадку, щоб сповна (нарівні з усім "клубом Золотого мільярда"!) відчитати меседж "Богемної рапсодії", українській публіці, теоретично, досить би було вчасно прочитати виданий два роки тому роман Сергія Сингаївського "Дорога на Асмару" (автор служив в Ефіопії 1980-х військовим перекладачем, і його роман - це не тільки політичний детектив у традиції Грема Гріна, а й, можливо, єдиний у світовій літературі великий епос про той голод - штучний, Голодомор-2 за сталінським зразком, як із жахом відкриває головний герой) - прочитати так, як цей роман заслуговує і як взагалі читаються резонансні книжки в самостійних країнах з розвиненою культурною інфраструктурою, тобто того-таки "Золотого мільярда" (звучать по радіо, обговорюються на телевізійних ток-шоу, цитуються в політичних дискусіях, - і тим постійно "підбудовують" поле національних смислів). Є в романі Сингаївського, до речі, і "Live Aid" - і смачний епізод з доносами в КГБ на тих радянських військовослужбовців, котрі в Ефіопії обурювались відсутністю трансляції вдома, "в Союзі": так добра книжка "зшиває" не тільки розірваний час, а й штучно поділений простір, зносить читачеві в свідомості, ретроспективою, "залізну завісу", складаючи світ, як пазл, докупи в цілісну 3D-картину ("а ось як було в цей час з іншої сторони"), - словом, тут просто ідеальний приклад того, як публіка, в разі якби знала "своє", була б непорівнянно краще підготовлена до сприйняття "чужого", і саме тому такий процес і називається в людей "культурним обміном"… Здавалось би, всі складники на місці - ось, прямо до столу, розкішний "свій" роман на близькодотичну тему, ось "чужий" фільм, який дивляться і обговорюють у десятках країн, - а далі має відбуватися хімічна реакція, в результаті якої в суспільства "приростає знання", щось міняється в картині світу, переглядається власне минуле, переставляються в головах меблі, клацають клеми, ********** іскри - і все це вкупі й називається "культурою", саме так вона й працює… Але ні - жодної реакції не відбувається. - О. Забужко http://www.dw.com/uk/%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%83%D0%B6%D0%BA%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D1%96%D0%BD-%D1%96-%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D1%83-%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%83/a-46980592 www.dw.com/uk/оксана-забужко-про-культурний-обмін-і-залізну-завісу/a-46980592