Тереза Мей іде у відставку
Про це вона особисто заявила журналістам з порога резиденції прем'єр-міністра на Даунінг-стріт, інформує Цензор.НЕТ із посиланням на "Настоящее время".
Крім посади голови уряду, вона покине також крісло голови правлячої в королівстві Консервативної партії.
"Сьогодні я оголошую, що піду у відставку як лідер Консервативної і юніоністської партії в п'ятницю, 7 червня", - сказала вона 24 травня.
Мей стала прем'єром у липні 2016 року на тлі кризи в партії консерваторів-торі. Вона була пов'язана з розколом з питання виходу Великої Британії з ЄС. Тоді у Великій Британії відбувся референдум, на якому 52% жителів країни висловилися "за" Brexit, а 48% - "проти". Але правляча партія і парламент Великої Британії за три роки так і не змогли укласти угоду з ЄС про те, на яких умовах відбуватиметься вихід країни з Євросоюзу.
У березні 2019 року парламент Великої Британії втретє відкинув варіант угоди Мей з ЄС і забрав собі в уряду повноваження вирішувати, яким буде Brexit, і коли і на яких умовах він відбудеться. Це рішення підтримала також частина консерваторів із партії, яку очолювала Мей.
"Я робила все можливе, щоб виконати волю народу. На жаль, мені не вдалося це зробити", - наголосила Мей у своїй промові про відставку. Відповідальність за провал переговорів щодо Brexit вона поклала на парламент Великої Британії: саме там, за її словами, відмовилися від компромісу з ЄС, на якому вона наполягала.
"Компроміс - це не брудне слово. Від нього залежать життя людей", - наголосила Мей, захищаючи свою позицію щодо угоди.
"Я скоро залишу свій пост. Але я буду не останньою жінкою-прем'єром у країні, яку я люблю", - сказала Мей у кінці тремтячим голосом і пішла від телекамер, насилу стримуючи сльози. Раніше колеги по партії та парламенту називали її "мармуровою" за надзвичайне самовладання і те, що політика майже неможливо було роздратувати.
Як раніше інформував Цензор.НЕТ, напередодні ЗМІ повідомили, що сьогодні Мей може оголосити про свою відставку.
Дід Свирид про референдуми:
Епоха референдумів себе вичерпала. І її кінець співпав із рубежем тисячоліть, що супроводжувалося масовим поширенням інтернету, а можливо якраз і внаслідок цієї славної події. У будь-якому разі, референдуми - то вчорашній день повсюди в цивілізованому світі. Окрім екзотичної Швейцарії, але й там на референдуми виносяться лише такі глобальні питання, як перенесення автобусної зупинки на 150 метрів. Спорадичні ж спроби провести в силу історичної інерції референдуми в таких традиціоналістських країнах, як Франція чи Британія, у XXI столітті стабільно закінчуються конфузами. Референдум 2005 року у Франції поховав Конституцію ЄС, а референдум по BREXIT Тереза Мей досі розхльобує. Тому в країнах західних демократій прийнята негласна домовленість референдумів більше не проводити, від плебісцитів по можливості утримуватися. Не тому, що людям віри нема. А тому, що на цьому етапі розвитку інформаційних технологій надійних способів захистити делікатний процес формування громадської думки від зовнішнього впливу не існує. Надворі ж не старе добре ХХ століття, треба ж іти в ногу со временєм.
В Україні ж єдиний успішний приклад референдуму був у 1991 році, але це була епоха, коли не те, що інтернету - пейджерів іще не було. І крім того, референдум в Україні ефективний лише коли треба щось поламати. У 1991 році ми ламали СРСР і лише тому той референдум залишив по собі в пам'яті народній у цілому позитивні спогади. Але прикметно, що коли пан Кучма ламав Україну під себе і спробував було повторити фінт з референдумом у 2000 році, якраз на зламі епох, то той референдум закінчився цілком очікуваним пшиком. Хоча за всі чотири питання було проголосовано "за". А от що пан Богдан зібрався ламати на цей раз?
Тому ще раз - референдуми, то симпатична древня архаїка, яка в новітніх історичних умовах не має до народовладдя жодного відношення