Резонансне інтерв'ю соратника Зеленського Шефіра - класична ілюстрація проблеми браку комунікації, - дипломат Яременко
Резонансне інтерв'ю одного з соратників президента України Володимира Зеленського Бориса Шефіра є класичною ілюстрацією проблеми браку комунікації.
Про це на своїй сторінці в Фейсбуці написав український дипломат Богдан Яременко, передає Цензор.НЕТ.
Він зазначив: "Міні-пригода з резонансом навколо інтерв"ю пана Бориса Шефіра є класичною ілюстрацією проблеми браку комунікації.
Якщо ситуація вимагає реакції, а ти мовчиш, то вакуум заповнять за тебе і без тебе.
Коли з приводу планів по врегулюванню конфлікту з Росією мовчить президент, мовчать призначені посадові особи, а суспільство (і не лише українське, але й наші друзі та вороги закордоном) прагне знань, то будь-що може інтерпретуватися, як позиція.
Зрозуміло, що Борис Шефір не є ні посадовою особою, ні представником президента України. Але незрозуміло, чи є він частиною того великого і строкатого конгломерату друзів, партнерів, незалежних фахівців та експертів, що асоціювалися з Зе-командою?
Тому поки мовчить президент і члени його команди будь-що сказане будь-ким, хто хоч якось з ними пов"язані, сприйматиметься як натяк\знак\сигнал і тд.
Візит міністрів закордонних справ Німеччини і Франції був покликаний прорвати "оглушающую тишину" в Києві навколо мирних переговорів з Росією.
Франко-німецьку пару цікавлять кілька очевидних питань:
- чи поділяє президент Зеленський думку про те, що в питаннях встановлення миру не обійтись без компромісів (частота і наполегливість просування теми "компромісу" європейцями часто нагадує сцену з популярного радянського фільму, де іноземний посол за будь-якої нагоди вигукує "Йа, йа! Кемська волость!")?
- чи вважає президент Зеленський, що базою для досягнення компромісу і розв"язання ситуації на Сході України є Мінські домовленості (без дипломатичних вивертів - підтвердження, що усе в Мінських домовленостях включно з ненависними більшості українців амністією і тд є обов"язковим для виконання)?
- що означають на практиці передвиборчі обіцянки президента Зеленського вести переговори з Росією?
- в чому полягає план президента Зеленського по врегулюванню? В чому відмінність підходів президента Зеленського від лінії, що проводив президент Порошенко (ага, їх ще довго порівнюватимуть і наскільки б теоретичним не виглядало це заняття - краще все ж таки виглядати краще)?
- хто є командою, яка реалізовуватиме план президента Зеленського? І це не таке просте питання - це погано завуальований сумнів у здатності президента Зеленського вести ці переговори самостійно, а також нерозуміння, а хто зможе чи хоча би матиме довіру і повноваження президента зробити це від імені президента?
А за кадром залишається ще більше прикрих питань і проблем, на які теж хотілось би знати відповіді.
Наприклад, наскільки узгоджені в команді президента дії внутрішнього і зовнішнього секторів? Адже будь що сказане, зроблене президентом чи парламентом в сучасних умовах нерозривно пов"язане з міжнародним становищем України.
Фактично будь-яке рішення в гуманітарній сфері зачіпає чи то зобов"язання в рамках Мінських домовленостей, чи то відносини з деякими сусідами. Будь що зроблене в економіці - взаємини з МВФ та кредиторами. Будь що в сфері оборони - впливає негативно чи позитивно на готовність партнерів надавати допомогу. Те саме з боротьбою з корупцією і тд.
Похідна проблема - будь-яке рішення і дію треба одночасно пояснювати у внутрішньому та зовнішньому вимірах, уникаючи або згладжуючи протиріччя й конфлікти. Існуюча система дипломатії цілком непридатна для такої роботи. МЗС і діючі дипломати не мають досвіду участі у вирішенні проблем внутрішнього розвитку країни (так, українська дипломатія цілком відірвана від політичних, економічних та суспільних реалій країни, хоча - чому лише дипломатія?).
Існуюча навколо президента команда не має досвіду такої роботи на міжнародній арені. Методи і способи комунікації, що забезпечили блискучу перемогу на виборах, абсолютно непридатні для роботи назовні у секторі міждержавних та міжурядових комунікацій.
Додаткова проблема - існування фактору "25%" - великої, організованої, скоординованої групи, яка критикуватиме будь-яке рішення і дію президента. При чому робитиме це професійно, будучи добре забезпеченою матеріально, маючи в особі Петра Порошенка певний канал комунікації на Захід (не сказати, що там одні лише друзі Порошенка, але те, що його там чують, - це безперечно).
На внутрішній арені частина ліберальної публіки марить діалогом з нашими громадянами в окупованому Донбасі (цілком ігноруючи Крим) не меншою мірою, ніж проросійські політсили. При цьому бачення шляхів вирішення проблеми окупованої території поза закликами до країн Заходу вплинути на президента Зеленського, "щоб на окупованих територіях виплачували пенсії" у них немає. Проблема в тому, що саме представників цього політичного спектру Захід найбільше чує і фінансує через гранти (тому, очевидно, і чує).
Проросійські сили в Україні Захід не слухає, але їм достатньо і підтримки Росії. А далі так може вийти, що в реалізації деяких "компромісів", на яких наполягає Захід, опозиційні проросійські сили радо підставлятимуть президенту Зеленському плече. Що, звичайно, працюватиме якийсь час, але поглиблюватиме розкол.
Усе це речі ніби то й очевидні. І можна було б не повторювати їх вчергове, якби мати чіткі месиджі з Банкової. Відсутність таких месиджів, а пізніше величезний розрив між заявленим і зробленим, а також між бажаним та досяжним, як на мене, призвели до політичного краху попереднього президента.
На правах реклами - звертайтесь, допоможемо, хлопці. Попередні вирішили назвати нас зрадофілами. Наслідки всі знають".
https://scontent.fiev4-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/62040844_325391998135683_1090777287793573888_n.jpg?_nc_cat=108&_nc_ht=scontent.fiev4-1.fna&oh=8eeb7019ca693814e1a21b9567f75357&oe=5D8CCA27
"Путин - не маньяк, а умный человек. С ним можно договориться. Закон о языке нужно отменить, это первый шаг для прекращения войны."
Неужели все это говорит друг и партнер президента Украины, спичрайтер и соавтор предвыборной программы Борис Шефир?
Нет, не волнуйтесь. Говорит и показывает Москва. А Шефир - просто ретранслирует. Потому что он же не маньяк, а умный человек.
.... продовження: https://www.facebook.com/ferrummustflow/posts/2035006336804307?__tn__=K-R
Интересно, это уже узурпация, о которой так много говорили большевики, или пока только поссать вышел, разминается?
А вообще это гениальное и простое решение. Теперь надо просто послать нах*й Кабмин, единолично стать министром всего, а заодно главой СБУ, ГПУ, ПТУ, таможни и районного кожвендиспансера.
И с задорным криком "эгегей, ***********!" кататься по пустым коридорам на велике.
Правда, АрсенБорисыч так просто велик, тьху ты, кресло не отдаст, будет отстреливаться.
https://www.president.gov.ua/documents/1502019-26562
та призначити КОГО - це дві ВЕЛИКІ різниці..
але москалям не зрозуміти))
Й твердження що "Відмінюється і так і так" - це абсурд.. бо:
призначити стіпендію (кому) - Данилюку
призначити на посаду (кого) - Данилюка..
Абетка.. спитайте у дітей - вони цн добре розуміють, бо вчаться - на відміну від блазня та його "прахвесионалов"
а є "Призначити .... таким особам:" (кому).. а не "
для кого"злой ты какой то......
бряцаньем бубенцов она врывалась в стих !
А що ви хотіли від ЗеРО? Він нікому нічого не обіцяв!
А в масштабах 42 млн Украины - это настоящее горе
Довелося шукати український оригінал:
Міні-пригода з резонансом навколо інтерв"ю пана Бориса Шефіра є класичною ілюстрацією проблеми браку комунікації.
Якщо ситуація вимагає реакції, а ти мовчиш, то вакуум заповнять за тебе і без тебе.
Коли з приводу планів по врегулюванню конфлікту з Росією мовчить президент, мовчать призначені посадові особи, а суспільство (і не лише українське, але й наші друзі та вороги закордоном) прагне знань, то будь-що може інтерпретуватися, як позиція.
Зрозуміло, що Борис Шефір не є ні посадовою особою, ні представником президента України. Але незрозуміло, чи є він частиною того великого і строкатого конгломерату друзів, партнерів, незалежних фахівців та експертів, що асоціювалися з Зе-командою?
Тому поки мовчить президент і члени його команди будь-що сказане будь-ким, хто хоч якось з ними пов"язані, сприйматиметься як натяк\знак\сигнал і тд.
Візит міністрів закордонних справ Німеччини і Франції був покликаний прорвати "оглушающую тишину" в Києві навколо мирних переговорів з Росією.
Франко-німецьку пару цікавлять кілька очевидних питань:
- чи поділяє президент Зеленський думку про те, що в питаннях встановлення миру не обійтись без компромісів (частота і наполегливість просування теми "компромісу" європейцями часто нагадує сцену з популярного радянського фільму, де іноземний посол за будь-якої нагоди вигукує "Йа, йа! Кемська волость!")?
- чи вважає президент Зеленський, що базою для досягнення компромісу і розв"язання ситуації на Сході України є Мінські домовленості (без дипломатичних вивертів - підтвердження, що усе в Мінських домовленостях включно з ненависними більшості українців амністією і тд є обов"язковим для виконання)?
- що означають на практиці передвиборчі обіцянки президента Зеленського вести переговори з Росією?
- в чому полягає план президента Зеленського по врегулюванню? В чому відмінність підходів президента Зеленського від лінії, що проводив президент Порошенко (ага, їх ще довго порівнюватимуть і наскільки б теоретичним не виглядало це заняття - краще все ж таки виглядати краще)?
- хто є командою, яка реалізовуватиме план президента Зеленського? І це не таке просте питання - це погано завуальований сумнів у здатності президента Зеленського вести ці переговори самостійно, а також нерозуміння, а хто зможе чи хоча би матиме довіру і повноваження президента зробити це від імені президента?
А за кадром залишається ще більше прикрих питань і проблем, на які теж хотілось би знати відповіді.
Наприклад, наскільки узгоджені в команді президента дії внутрішнього і зовнішнього секторів? Адже будь що сказане, зроблене президентом чи парламентом в ******** умовах нерозривно пов"язане з міжнародним становищем України.
Фактично будь-яке рішення в гуманітарній сфері зачіпає чи то зобов"язання в рамках Мінських домовленостей, чи то відносини з деякими сусідами. Будь що зроблене в економіці - взаємини з МВФ та кредиторами. Будь що в сфері оборони - впливає негативно чи позитивно на готовність партнерів надавати допомогу. Те саме з боротьбою з корупцією і тд.
Похідна проблема - будь-яке рішення і дію треба одночасно пояснювати у внутрішньому та зовнішньому вимірах, уникаючи або згладжуючи протиріччя й конфлікти. Існуюча система дипломатії цілком непридатна для такої роботи. МЗС і діючі дипломати не мають досвіду участі у вирішенні проблем внутрішнього розвитку країни (так, українська дипломатія цілком відірвана від політичних, економічних та суспільних реалій країни, хоча - чому лише дипломатія?).
Існуюча навколо президента команда не має досвіду такої роботи на міжнародній арені. Методи і способи комунікації, що забезпечили блискучу перемогу на виборах, абсолютно непридатні для роботи назовні у секторі міждержавних та міжурядових комунікацій.
Додаткова проблема - існування фактору "25%" - великої, організованої, скоординованої групи, яка критикуватиме будь-яке рішення і дію президента. При чому робитиме це професійно, будучи добре забезпеченою матеріально, маючи в особі Петра Порошенка певний канал комунікації на Захід (не сказати, що там одні лише друзі Порошенка, але те, що його там чують, - це безперечно).
На внутрішній арені частина ліберальної публіки марить діалогом з нашими громадянами в окупованому Донбасі (цілком ігноруючи Крим) не меншою мірою, ніж проросійські політсили. При цьому бачення шляхів вирішення проблеми окупованої території поза закликами до країн Заходу вплинути на президента Зеленського, "щоб на окупованих територіях виплачували пенсії" у них немає. Проблема в тому, що саме представників цього політичного спектру Захід найбільше чує і фінансує через гранти (тому, очевидно, і чує).
Проросійські сили в Україні Захід не слухає, але їм достатньо і підтримки Росії. А далі так може вийти, що в реалізації деяких "компромісів", на яких наполягає Захід, опозиційні проросійські сили радо підставлятимуть президенту Зеленському плече. Що, звичайно, працюватиме якийсь час, але поглиблюватиме розкол.
Усе це речі ніби то й очевидні. І можна було б не повторювати їх вчергове, якби мати чіткі месиджі з Банкової. Відсутність таких месиджів, а пізніше величезний розрив між заявленим і зробленим, а також між бажаним та досяжним, як на мене, призвели до політичного краху попереднього президента.
На правах реклами - звертайтесь, допоможемо, хлопці. Попередні вирішили назвати нас зрадофілами. Наслідки всі знають.
шерифашефира*******
Можна
«Брат заместителя» - это не политика руководителя государства
Так что зря пыжились
1. Ви шукаєте раціональні пояснення безладу збіговиська шоуменів.
2. Зіц-президент і його зекоманда на утриманні.
ПМ: Вам заважає досвід і професіоналізм, як не дивно.
Ротердам-0
Перестать стрелять-0..Зато паржом..
У жены двоюродный брат живет в Воронеже, он (как и 70% россиян) твердо уверен что это Украина напала на рф и может это сказать на камеру. Мне теперь убить жену, наших детей и застрелится самому. Ведь это брат не какого то советника, а жены, с которой я прожил 20 лет.
Дополнительная проблема - существование фактора "25%" - большой, организованной, скоординированной группы, спосбной критиковать любое решение и действие президента. Причем делать это профессионально, будучи хорошо обеспеченным материально, имея в лице Петра Порошенко определенный канал коммуникации на Запад (не сказать, что там одни только друзья Порошенко, но то, что его там слышат, - это бесспорно).
Источник: https://censor.net/n3130036
Тихо Шефиром шурша.
13 ч. ·
Ну а тепер про головне. Хоч круть верть, хоч верть круть, хоч україномовних, хоч патріотичних, хоч начитаних, хоч не зазомбованих, хоч зареєстрованих в фейсбуці рахуй (я розумію, що підмножини повністю не збігаються) - нас щось із 10 мільйонів з 40. Можна закочувати очі і намагатися перехрестити на свою віру решту 30. А можна хитро, як мій грецький капітан колись, примружитися, і сказати:
- Гм, гарний ринок.
І всі свої плани, в тому числі комерційні, будувати для цієї мотивованої меншості.
Бо це нам після радянської гігантоманії (300 млн. населення) здається, що це мало. А це більше Греції і дорівнює Білорусі - населення середньої європейської країни, яке точно заслужило на українську панель на пралках Самсунг, український дубляж "Гри престолів" і на Джефрі Чосера в перекладі Максима Стріхи. На свої ресторани, турагенції, дитячі садки і фітнес-клуби. На своє телебачення, радіо, театр, літературу і музик у переході на Хрещатику. На своїх продавців морозива і преси (і на саму неложкінську пресу) і барист в кав'ярнях, таксистів, ментів і касирок в фуршетах та сільпо тощо тощо тощо.
Ось всі критикують інформаційні бульбашки фейсбуку, а я з 2014 року спробував розширити цю бульбашку на весь Київ - відписуватися від зануд, банити хамів, не читати рузькоблогерів, їхні сенси протухли, ходити на ті події, які мають українські афіші, підходити до тих касирок, які знають слово "решта" (і вона не Лєна), і так далі. Звісно, я був сам собі голова-фрілансер, спілкувався переважно з видавцями, в яких українська - галузева робоча мова (я пожертвував ради цього роботою і десь в 5 раз більшою зарплатою в айті, але воно було того варте) - і поступово та бульбашка довкола мене цілком собі утворилася і в реальності. І мене тепер дивують розмови про рускій город Кієв. Київ - як дзеркало. Відлунює тією мовою, якою ти до нього звертаєшся. Якщо ти похерив свою нестійку двомовність і твердо гнеш своє - ти чутимеш саму українську. І я без жодних зусиль з 2014, принаймні, року живу в своїй українській бульбашці, і мені всього вистачає. Подібне тягне до подібного. Навіть українська команда айтішників зрештою звідкись намалювалась, якщо чесно - просто виросла, ми такими не були. За цей час я 8 раз пив каву з Оксаною Забужко і жодного разу навіть не згадав критика Юрія Володарського. Стратив оце лише зараз.
Важливо тільки пам'ятати, що ти теж маєш берегти свої обмежені ресурси - свій до свого по своє. Не скандалити, не кидати дріб'язок в пицюню - просто іншим разом стати до іншої касирки, яка з наших, а ще краще - знайти замість супермаркета крамничку де всі такі. Купувати тільки українські книжки, ходити тільки в український театр. Шукати українською в Гуглі - нехай ваші гроші отримає той сайт, що має українську версію. За будь-якої можливості вибору підтримувати копійкою своїх, щедро залишати чайові, якщо людина старається. Мені здається, це дуже просто визначається і дуже просто досягається. Я не п'ю кави там, де барісти після третього разу не починають бажати мені гарного дня українською. Це так просто. Вибір слава богу є. Нічого не пояснювати, просто робити крок вбік і шукати своє. Воно десь поруч. Я тут порахував, для мене це 3000 грн. на місяць, нехай їх отримає той, хто варить каву, а не кофє.
Я думаю, що оті 10 млн. розмазані по поверхні України, хоч і тонким, але більш-менш рівномірним шаром. А Марік для того і створив фейсбук, щоб ми знайшлися і знали, що ми не одні, і могли звертатися одне до одного по своє за будь-якої нагоди, а також узгоджувати час і місце наступного розпиття кави.