Парламент ігнорує аргументи залізорудної галузі, - аналітик Глущенко

Верховна Рада за допомогою законопроекту №1210 запропонувала внести такі зміни в механізм рентних платежів, які не могли залишитися непоміченими і спровокували жваву дискусію. Найбільше експертне співтовариство та учасників ринку вразив намір розширити базу розрахунку ренти, змістивши її з видобутої руди на товарну продукцію.

Про це пише аналітик GMK Center Андрій Глущенко.

На останньому засіданні робочої групи, присвяченому обговоренню цього законопроекту, здавалося, було знайдено компроміс. Представник податкового комітету ВРУ Олександр Дубинський погодився з некоректністю передбаченого раніше механізму розрахунку ренти і запропонував замінити його формулою з прив’язкою до ринкового індексу Platts. Представники бізнесу сприйняли цю пропозицію зі стриманим оптимізмом, розраховуючи отримати адекватну формулу, яка враховувала би світові тенденції на ринку залізорудної сировини і водночас надавала б упевненості органам державної влади в тому, що добування залізної руди обкладається рентою достатньою мірою.

Однак очікування бізнесу були зруйновані. Представлена формула з індексом Platts виявилася абсолютно відірваною від українських реалій:

По-перше, вона пропонує розраховувати ренту з ціни на умовах CFR, тобто з урахуванням доставки до Китаю. Рента з логістичних витрат – це нонсенс у світовій практиці.

По-друге, формула з незрозумілих міркувань включає ціну на залізорудну дрібноту із вмістом заліза 65%, тоді як базовим матеріалом вважається ЗРС із вмістом заліза 62%. Складається враження, що парламентарії зацікавлені виключно в підвищенні фіскального навантаження, щоб поповнити держбюджет, і тому беруть більш високу ціну.

По-третє, ціна залізорудної дрібноти 65% Fe жодним чином не коригується на фактичний вміст заліза в українському ЗРС. Відповідно, для виробників ЗРС з більш низьким вмістом заліза (зокрема аглоруди) рента виходить спочатку завищеною.

По-четверте, в якості об’єкта оподаткування рентою залишають товарну залізорудну продукцію, що є абсолютно неправильним.

Представники залізорудного бізнесу обґрунтовано пропонували вираховувати з ціни витрати на збагачення і транспортування. Однак законотворці їх знову не почули…

Згідно з розрахунками GMK Center, початкова редакція законопроекту №1210 підвищує рентні платежі українських залізорудних ГЗК в 2,6 раза – до $390 млн. Таке зростання зумовлене двома факторами: підвищенням ставки ренти (з 8,8% до 10%) і розширенням бази оподаткування. Від підвищення ставки депутати відмовилися. Здавалося б, рентні витрати мають знизитися. Але через некоректну формули витрати, навпаки, зростають ще на 17% порівняно з початковою редакцією – до $454,5 млн.

Можливо, парламентарії не хочуть вносити додаткові коригування в індекс Platts, щоб не позбавити його об’єктивності. Припустимо, це правда. Але в такому разі потрібно знизити ставку ренти, наприклад, до 2-3%, щоб не завищувати фіскальне навантаження на залізорудні компанії.

Однак депутати говорять про надприбутки, які потрібно вилучити. Але що це взагалі за придумана економічна категорія – "надприбуток"? Понад що? Якщо порівнювати з рентабельністю наших зарубіжних компаній-конкурентів, то українські виробники "надприбутків" не отримують. Наприклад, у 2018 році рентабельність за EBITDA найбільших гравців на ринку стаовила: Vale – 45%, BHP – 50%, Fortescue – 59%, російського "Металлоинвеста" – 40%. Для порівняння, аналогічні показники минулого року українських гравців: Ferrexpo – 41%, Центральний ГЗК – 33%, Інгулецький ГЗК – 42%, Північний ГЗК – 47,5%. Тобто вітчизняні компанії навіть поступаються у прибутковості своїм конкурентам, а отже, і в можливості інвестувати.

Зауважимо, є кілька виробників низькомаржинальної ЗРС – аглоруди ( "Суха Балка", КЗРК, ЗЗРК). Вона продається в Україну та сусідні країни Центральної Європи. Високого прибутку такі виробники не мають, а в період низьких цін в 2014-2016 рр. компанії працювали на збиток. Наприклад, "Суха Балка", після трьох років збитків у 2015-2017 рр. у минулому році заробила $29 млн чистого прибутку. Аналогічну суму і рентабельність у 25% за EBITDA має Криворізький залізорудний комбінат. Запорізький залізорудний комбінат, яким володіє компанія Minerfin зі Словаччини, в 2018 році мав рентабельність за EBITDA близько 30%.

Говорячи про "надприбутки" українських залізорудних компаній, парламентарії забувають про капітальні інвестиції, необхідні для підтримки і розвитку виробництва. Наприклад, у 2018 році інвестиції "Метінвесту" в гірничодобувний сегмент становили $368 млн, а Ferrexpo – $135 млн. Джерела фінансування інвестицій – власні кошти підприємств (тобто чистий прибуток) і кредити, які потрібно повертати за рахунок власних коштів. Намагаючись вилучити "надприбутки", українські законодавці погіршують можливості для інвестування і підвищують ризик неповернення взятих кредитів.

Крім того, на підставі яких даних зроблено висновок про "надприбутки"? Виключно за підсумками 2018 року. Але висока норма прибутку не може діяти на жодному ринку тривалий час. Щойно інвестор бачить у галузі високу віддачу на капітал – він спрямовує ресурси на розвиток нових проектів саме в цю галузь. Згодом пропозиція товару зростає, падає ціна й маржинальність на ринку. Ми це багато разів проходили. З тієї самою залізною рудою в 2014-2015 рр., коли в результаті періоду високих цін 2011-2012 рр. галузь пережила значне зростання потужностей, яке обвалило ринок.

Зараз схожа ситуація. Минулий рік, прибуток якого не дає спокою нашим законодавцям, є вершиною економічного циклу. Це був найкращий рік, з погляду кон’юнктури, за останні 10 років. У 2019-му спостерігається сповільнення. Високі ціни в першій половині року були зумовлені форс-мажорними факторами (аварія на хвостосховищі Vale), тобто їхня дія тимчасова. Але багато компаній уже розконсервували свої проекти і збільшили пропозицію. До кінця цього року і в 2020 році на ринок повернуться тимчасово закриті потужності Vale. Крім того, в 2020-2021 рр. очікується рецесія в Сполучених Штатах. Провідні світові інвестиційні та консалтингові компанії прогнозують зниження цін на ЗРС. Отже, відсутні передумови, щоб такі високі фінансові результати в галузі, як минулого року, повторилися в найближчі 10 років.

Але законодавці вибудовують принципи податкової політики, виходячи з результатів одного тільки року. Вони не розуміють, що одержувачем цього прибутку є держава. Адже українські залізорудні підприємства є одними з найбільших платників податку на прибуток. Якщо немає "надприбутки", то що будуть вилучати автори законопроекту? Вони "вилучать" інвестпрограму з модернізації та ресурси для підвищення зарплат співробітників ГЗК.

"Представники податкового комітету ВРУ не сприймають аргументи про втрату конкурентоспроможності виробників ЗРС, не висловлюючи нічого конструктивного у відповідь. Це питання є критично важливим", - зауважує аналітик і наводить приклад:

Для українських залізорудних компаній один з основних ринків збуту – Китай. Витратна частина в експорті українського концентрату до Китаю становить $55/т (собівартість – $30/т, логістика – $25/т). А з урахуванням нової ренти ці витрати сягнуть понад $60/т. Беручи до уваги високу волатильність (мінливість), падіння цін до $55-60/т виглядає реальним. Саме такий сценарій прогнозує Citigroup у найближчі 5 років. А уряд Австралії, наприклад, прогнозує ціну ЗРС на рівні $57,4/т у 2021 році. За таких цін і нового податкового навантаження українська руда втратить ринок Китаю. Цьому дуже зрадіють наші основні конкуренти – Росія, Бразилія, Австралія.

Аналогічна ситуація й у виробників аглоруди. За прогнозної ціни залізорудної дрібноти в Китаї в $55-60/т ціна аглоруди в країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) становитиме $40/т. Тобто, заробляючи на тонні аглоруди $5, ці компанії сплачуватимуть ренту як виробники окатишів – близько $6. "Такий підхід позбавить нас і ринку країн ЦСЄ", - пише він.

За його словами, в 1990-х – на початку 2000-х існувало таке негласне правило для бізнесу: "Не показуй прибуток, бо за ним прийдуть". Підходи до бізнесу з того часу змінилися. Найбільші металургійні компанії України доросли до публічності, діють прозоро, публікують звітність, розраховуючи на те, що прозорість набагато вигідніша за тінь. За фактом вийшло по-іншому. Законопроекти №1210 і №1210-1 – це негативний сигнал усій бізнес-спільноті.

Зворотний приклад – виробники марганцевої руди. Відповідно до річної звітності вони працюють із мінімальною рентабельністю. Рентабельність за EBITDA Марганецького ГЗК минулого року становила лише 10,8%, а Покровського ГЗК – 13,3%. "Надприбутків" немає. Усе нормально. Начебто ренту підвищувати сенсу немає. Однак в економістів виникають питання щодо трансфертного ціноутворення.

Експорт марганцевих руд з України є незначним – 86,5 тис. т у 2018 році на суму $4,7 млн. Звідси середня ціна при експорті з України (за кодом УКТ ЗЕД 2602) – $54/т. Але ціни експорту марганцевої руди з Росії за тим же кодом 2602 – $288/т. Звісно, слід робити поправки на специфіку продукції, але все одно йдеться про значну недооцінку прибутку. Виходить, що законодавець вибірково підходить до питання про "вилучення надприбутків".

"Для прийняття таких важливих податкових змін необхідне розуміння наслідків. Це вимагає наявності відповідних компетенцій. Ринок пропонує свою допомогу, але всі ініціативи ігноруються. Податкові зміни не повинні впроваджуватися без діалогу з бізнесом. Ухвалення таких рішень поспіхом може дуже дорого коштувати українській економіці й кожному з нас", - написав Глущенко.

Автор: Христина Бедрик