Росіяни ховають загиблих на війні проти України рідних, але не обурюються рішеннями Путіна, - NYT
Російська Рязань, неподалік від Москви, регулярно відправляє юнаків воювати. Деякі зараз поховані на місцевому кладовищі, але сплеску обурення російським лідером немає.
Як передає Цензор.НЕТ, про це пише The New York Times.
"Навіть під товстим шаром снігу кладовище російських солдатів, полеглих на українській війні, рясніє кольорами. Могили усипані вінками з пластикових квітів, а на кожному кургані на вітрі майорять прапори, що представляють підрозділ загиблого солдата", - зазначають журналісти.
Видання розповідає історію Наталії, яка хоча б раз на тиждень приїздить доглядати за могилою свого єдиного сина, який загинув у перші дні війни під Гостомелем. Вона відмовилася назвати своє прізвище, побоюючись покарання.
"Багато західних противників війни Росії в Україні очікували, що такі матері, як Наталія, стануть опорою хвилі обурення проти президента Володимира Путіна та перетворяться на політичну силу, яка йому протистоїть. Але через 10 місяців конфлікту цього не сталося у великих масштабах", - зазначає NYT.
Наталія заявила, що вторгнення "слід було спланувати краще", аби мінімізувати російські втрати, але вона не висловила гніву щодо керівництва РФ. "Треба було щось робити", - сказала вона, говорячи про Україну.
Така підтримка була вирішальним фактором у здатності Путіна уникнути будь-якої значної внутрішньої поразки у війні.
Росіянка Марина Дороніна, яка працює фельдшеркою розповіла журналістам, що залежала від свого старшого сина Вадима фінансово та фізично. Дах в її будинку "тече, як решето", а він планував його полагодити до настання зими: "Хто тепер полагодить мій дах? Він також збирався полагодити мій паркан восени".
Однак, вона не сердиться, що його відправили на війну. Вона також не виступала проти мобілізації взагалі. Замість цього, за її словами, вона сердилася на "систему", яка не могла забезпечити відстрочку для її сина.
"Наш президент досить мудрий, і він все ще добре виконує свою роботу. Люди там [на Заході] нічого не мають. Заходьте в наші магазини, у нас є все. На нас це ніяк не впливає", - сказала Дороніна.
Вот и стал Таракан
победителем,
И лесов и полей повелителем.
Покорилися звери усатому.
(Чтоб ему провалиться,
проклятому!)
А он между ними похаживает,
Золоченое брюхо поглаживает:
«Принесите-ка мне, звери,
ваших детушек,
Я сегодня их за ужином
скушаю!»
А лихие обезьяны
Подхватили чемоданы
И скорее со всех ног
Наутек.
Она написана в 1942 году и вышла в "Пионерской правде".
Ощущение, что читаешь текущую сводку с фронта.
Он стоит со своими удавами,
Со своими волками кровавыми.
Вкруг него павианы поганые
На траве развалилися пьяные.
Он стоит над весёлыми сёлами,
Над полями стоит он весёлыми
И бормочет бессмысленным голосом:
«Истребить! Погубить!
Уничтожить! Убить!
Погубить! Разбомбить!
Ни людей,
Ни детей -
Никого не щадить!»
А за ним крокодилы с гориллами,
С кабанами его тупорылыми
Повторяют и ночью и днём:
«Загрызём! Искалечим! Убьём!»
***
Но бой не стихает. И вот поутру
На тихой поляне в сосновом бору
Весёлое слышится радио:
«Мы сегодня взяли в плен
Сто четырнадцать гиен,
Захватили десять дотов,
Восемнадцать самолётов,
Сто один мотоциклет,
Сто один велосипед,
Нам досталися трофеи:
Сто четыре батареи,
Триста ящиков гранат,
Полевой аэростат
И сто двадцать миллионов
Нерасстрелянных патронов.
А когда врага мы гнали
До исходных рубежей,
К нам тайком перебежали
Триста семьдесят моржей:
«Не хотим служить бандиту,
А послужим Айболиту!»
***
Правда, враг еще силён,
Так и прёт со всех сторон.
У него на левом фланге -
Лютые орангутанги,
А на правом - сто полков
Бешеных волков.
Но уже близка победа
Над ордою людоеда.
«Скоро, скоро будет он
Побеждён и сокрушён
Окончательно!»
Як Корній Чуковський, наприклад.
А не баба Ванга, яку все крутять у свій бік кому як зручно і кому як треба.
Тепер зрозуміла моя думка про Салтикова-Щедріна? Він не поганий письменник, але писав про ті речі, які нормальній людині не повинні бути близькі.
"У російській літературі завжди хтось страждає. Чи герой, чи автор, чи читач. Якщо страждають усі разом, то це Великий Твір Російської Літератури"
(Стругацкие, "Трудно быть богом")
худоба не обурюється
раби мають гинути за царя
обсяг подохльіх орків немає значення для срущєго в чємодан пластєліна ху@лостанскіх калєц
Кто их там слушает, одиночнопикетчиков, палками побили и всё, тут революцию надо.
Холопы и холуи сЦарец иГенсекретарей дорожку коврали дожили, дабы копеечку дал а то рублик деревянный на колбасу по 2-10 из туалетной бумаги...да кильку по 30 копеек...🤣
руZZкому міру повірити - себе обманути!
Где славят Тирана...
С 2 марта 1917 года по 25 октября 1917 года..., когда Банда чЛенина захватила власть сраного ПРОЛЕТАЙрята...
Белую Ладу получают или можно пропить компенсацию гробовые, это же сколько водки!
а сина вже немає , ох і ідіотка 😡
В парі речень весь ******** менталітет русні.
Твого сина забрали на смерть, ідіотко!!! Альо! На тебе це "не впливає"? У тебе дах дирявий! Ти годувальника втратила "нє за хєр собачій", а просто так!
Нє, вона курва переймається Заходом, а не власним життям, але 100% навіть закордонного паспорту не має. Про те, щоб поїхати туди та подивитись на власні очі - взагалі нема мови.
В магазинах у тебе все є? А ти можеш те все купити? Я на Заході можу і пенсіонери також можуть а ти?
Чи заходиш до магазину тільки подивитись і пишаєшся з того?
Я коли таке читаю - просто безсила лють нападає. Людей, ні, не людей, худобу, просто вбивають, а вони бекають "всеее прааавільно". Тьфу, огида.
Таких нічим не проб'єш. Будуть і далі ховати синів та чоловіків і долдонити як мантру "на нас не впливає"...
Головне "нада с Украінай што-та рєшать".