На війні загинув спецпризначенець ГУР, один із засновників київського "Пласту" Костянтин (Нельсон) Жук

Загинув командир штурмової групи полковник Констянтин Жук у віці 68 років у травні 2024 року під Вовчанськом.

Як інформує Цензор.НЕТ, про це у фейсбуці повідомив спецпідрозділ ГУР "Братство".

"На фронті здобув вічне життя в бою полковник Костянтин Жук, брат Нельсон.

До війни - професійний військовий, президент Національної асоціації мотоциклістів України, один із засновників київського Пласту. В часи АТО - командир батальйону спецпризначення "Гарпун" в складі МВС, очолював контрдиверсійну групу в складі СБУ. В байкерських колах знаний як Полк", - ідеться в повідомленні.

У батальйоні зауважили, що попри поважний вік, після початку великої війни долучився до батальйону ГУР МО "Братство". Керував кількома підрозділами із залучення іноземних добровольців. Брав участь в управлінні обороною о.Зміїний.

Загинув у Вовчанську, як командир штурмової групи, прикриваючи відхід побратимів.

Голова Крайової Пластової Ради Юрій Юзич розповів, що Констянтин Жук народився  21 травня 1955 в м. Сміла на Черкащині. Православний, позапартійний. Мав три вищі освіти, які здобував у Харкові, Одесі та Києві. Базово – радіоінженер. До 1992 року служив в радянській армії на командних посадах до командира окремого батальйону включно. З 1992 року в ЗСУ, з 2004 - у запасі. 18 травня 1999 року склав пластову присягу. Двадцять років своєї військової пенсії інвестував у військову підготовку молоді. Ще перебуваючи в ЗСУ пройшов новацькі та юнацький вишколи виховників.

"Друг Полковник – вже шостий загиблий на фронті член пластового куреня Орден Залізної Остроги із 80-ти, які в Силах оборони - від Нацгвардії та воюючих патрульних поліцейських до ССО. Загинув серед тих, які перші пішли відбивати Вовчанськ у травні 2024 - після прориву окупантів. Залишився прикривати відхід побратимів… Жив, як справжній воїн, пішов на Вічну Ватру героєм. Вічна Пам'ять Герою!", - написав Юзич

Також читайте: У бою загинув виховник з "Пласту", старший солдат Василь Дідик (Вітер)

Автор: Леся Карпенко