В Ізраїлі помер Іон Деген - поет, який народився в Україні

В 2012 году в ему как и остальным ветераном в российском посольстве военный атташе под звуки торжественной музыки вручил очередные юбилейные награды. После окончания церемонии наш ершистый герой прочитал вот эти свои стихи.
Привычно патокой пролиты речи.
Во рту оскомина от слов елейных.
По-царски нам на сгорбленные плечи
Добавлен груз медалей юбилейных.
Торжественно, так приторно-слащаво,
Аж по щекам из глаз струится влага.
И думаешь, зачем им наша слава?
На кой... им наша бывшая отвага?
Безмолвно время мудро и устало
С трудом рубцует раны, но не беды.
На пиджаке в коллекции металла
Ещё одна медаль ко Дню Победы.
А было время, радовался грузу
И боль потерь превозмогая горько,
Кричал «Служу Советскому Союзу!»,
Когда винтили орден к гимнастёрке.
Сейчас всё гладко, как поверхность хляби.
Равны в пределах нынешней морали
И те, кто ********* в дальнем штабе,
И те, кто в танках заживо сгорали.

Ну, просто порахуйте вік: яким медиком він міг бути у 18? У Чернівцях він вчився вже після війни - інвалідом з потрощеними кістками (тому й вибрав ортопедію). І танки задокументовані, наскільки це взагалі можливо (всі реальні перемоги по статистиці - це 1/4) Взагалі цікавий дядько (я читав мемуари) - через впертість і правдолюбство і Героя не дістав і кар'єри не зробив - зі ступнем д.м.н. працював простим лікарем, не професорствував, і за Совєтів хвалєбні меморії про замполітів не видавав. Життя розмаїте, і люди різні...

Ти сам звідки щоби його знати? Іона (правильне його ім'я пишеться саме так) служив танкістом, був тяжко поранений у ногу. Ногу йому врятували і лише після демобілізації він вступив до медичного інституту. Свого часу він зробив складну операцію на руці моєму шефу, після чого шеф знову зміг віджиматися і піднімати стілець однією рукою. І у 1977 році я чисто випадково потрапив до нього на прийом з банальним запаленням меніску. Він вилікував мене грамотно і швидко.
Земля пухом Іоні Лазаровичу!