ЄС виділить Україні 50 млн євро на програму допомоги Донбасу

"Важно показать, что на подконтрольной части востока Украины реформы так же возможны, как и на всей остальной территории. Первая программа поддержки, которую мы сейчас рассматриваем, предусматривает 50 млн евро и будет реализовываться в начале следующего года", - заявил руководитель группы поддержки Украины в Еврокомиссии Питер Вагнер.Источник: https://censor.net/n457853

Вот что мне больше всего нравится - это когда "ольгинский" признаётся в ненависти к России и русским... А я, например, люблю русских - Пушкина, Лермонтова, Салтыкова-Щедрина, Чехова, Талькова, Макаревича...
Уже сбрасывал одну вещь свою, повторюсь:

«Перевертні».
Останні події, що сталися на Кримському півострові та на Донбасі , мимоволі викликали спогади далекого дитинства. Зрада військовій присязі, даній народу України колишнім офіцером Збройних Сил України, капітаном першого рангу Березовським, нагадала розповідь, почуту з уст батька багато років тому.
Подія ця сталася більше п»ятдесяти років тому, тобто на початку 60 років, коли автор ще і «під стіл пішки не ходив…».. Батько тоді був ще молодим, лише нещодавно одружився. І тут його на два місяці відправили з автоколони, де він працював, у відрядження, чи то на Хмельниччину, чи то на Вінниччину.
Жив він з товаришем на околиці села, в затишному сільському будиночку, у якоїсь бабці, разом із трьома такими ж, як вони самі, автомеханіками з Полтавщини та Рівненщини, відправленими для надання допомоги у ремонті техніки місцевим спеціалістам. І от якось після вечері, сиділи вони у хаті. Хто читав, хто слухав радіо, хто грав у карти. Між ними ліниво точилися розмови про те, про се. Розповідали також один одному смішні історії. І от один з рівненських хлопців запропонував товаришеві: «Іван! Та ти розкажи хлопцям, як твої однокласники у бандерівців грали…». Той спочатку став відмовлятися, однак, через деякий час, погодився. І полилася майже неймовірна історія:
«…Вирішили одного вихідного дня четверо парубків з якогось приводу випити горілочки на природі. Взяли кілька пляшок самогону, добрячої закуски і подалися до лісу, який починався відразу за сільськими городами. Добряче «посиділи» на узліссі, «уклали в копи» пару пляшок. Вітерець теплий повіває, сонечко пригріває, бо ще лише початок серпня. От хлопців трохи і «розвезло». І пішли вони «козу водить» по лісі. Бродили, бродили і раптом один з них провалився до якоїсь ями. Поки його витягували, зацікавились нею, бо помітили, що вона рукотворна - збоку проглядалися напівзгнилі, викладені з обрізків жердин сходи. На той час хлопці трохи вже протверезіли.
Знайшовши лаз і розширивши його, зробили факели та полізли всередину. Яма виявилась якоюсь криївкою - чи то червонопартизанською, чи то бандерівською. Зрозуміти було важко.
По всьому підземеллю стояли якісь ящики, напівзгнилі коробки, іржаві ********, валялося зотліле сире лахміття Однак, деякі ящики були щільно закриті. Відкривши їх, виявили німецьку військову форму, каски, чоботи, а також зброю. Все - у належному вигляді, бо було щільно упаковане. Повитягувавши усе «манаття» нагору і гарненько роздивившись, вирішили перекинуть ще по чарчині, «За успіх і за знахідку!». Ще через хвилин десять випите додало сміливості і хлопці вирішили «пожартувати» у селі. Перевдяглися у німецьку форму, одягли каски, взяли у руки гвинтівки та автомати і подалися до села. Чи брали вони патрони, невідомо.
Добравшись до перших хат, людей на вулиці не побачили. І тут один, крізь п»яний туман, згадав, що того вечора всіх колгоспників збирають у сільському клубі, на колгоспні збори. Всі дружно вирішили іти туди. Що люди після перепою не діють: «Не ми йдемо - горілка веде…»..
Зайшовши до актового залу клубу, вони спинились при вході. І хоча в самому залі, з-за приглушеного світла, панувала напівтемрява, однак їх силуети ясно вирізнялися на тлі яскраво освітленого коридору. Лиця, затінені касками, роздивитися було практично неможливо. В актовому залі та на сцені, де за столом, покритим червоною скатертиною, засідало правління колгоспу - президія зборів, запанувала мертва тиша. Адже ще кілька років тому в тих місцях загони НКВС добивали залишки бандерівських боївок.
І тут один з прибулих, що міг більш-менш розбірливо говорити, процідив: «Так, панове колгоспники! Приїхали!… Ну, а тепер, комуністи - направо, інші - наліво…». В залі почався несамовитий ґвалт, від якого хлопці на очах стали тверезіти. Хміль як рукою зняло, за кілька секунд і до них, крізь п»яний туман, стало доходити, що саме вони утнули. Однак, не цей ґвалт був основною цьому причиною. Головне сталося, коли з-за стола президії вискочив один з членів правління колгоспу і з криком: «Хлопці, зачекайте, не стріляйте! Я хоча і комуніст, однак вже давно проти Радянської влади!»…
Протверезілі «жартівники», самі до смерті перелякані, покидали зброю та повтікали по домівках.
Тієї ж ночі за ними приїхали. Забрали і нововиявленого противника Радянської влади. Везли його окремо. Через деякий час в Управлінні Комітету держбезпеки розібралися у справі. Матеріали стосовно «жартівників» передали до райвідділу міліції, де їм інкримінували злісне ***********, а суд «впаяв» їм по кілька років колонії. (Щоб більше так не «жартували» та думали перед тим, як щось робити). Тепер уже всі додому повернулись. Один навіть взагалі пити горілку перестав…
«Противника Радянської влади» після того пам»ятного вечора в селі більше ніхто не бачив. Сім»я його теж з села виїхала. Куди вони поділися і що з ними сталося, ніхто не знає і не чув…».