"Маленьке містечко, якому вдалося завадити великим планам Росії": репортаж ВВС з Вознесенська
Це була одна з найбільш вирішальних битв війни - запекла дводенна боротьба за контроль над сільськогосподарським містечком Вознесенськ та його стратегічно важливим мостом.
Про це пише журналіст Ендрю Хардінг в статті для BBC News, передає Цензор.НЕТ.
Перемога дозволила б російським військам просунутися далі на захід уздовж узбережжя Чорного моря до величезного порту Одеса та великої атомної електростанції.
Натомість українські війська за підтримки збірної армії місцевих добровольців завдали нищівного удару планам Росії, спочатку підірвавши міст, а потім відкинувши армію вторгнення на 100 км на схід.
"Важко пояснити, як ми це зробили. Це завдяки бойовому духу наших місцевих мешканців та українській армії", — сказав 32-річний мер Вознесенська Євген Величко, стоячи у бронежилеті зі своїми охоронцями біля міськради.
Але майже через три тижні після цього бою мер попередив, що, ймовірно, неминучий новий напад російських військ і що у захисників міста не вистачає зброї, щоб відбити їх вдруге.
"Це таке стратегічне місце. Ми захищаємо не лише місто, а й усю територію за ним. І ми не маємо важкого озброєння, яке є у нашого ворога", — сказав він.
Як і на багатьох інших фронтах в Україні, протитанкові ракети, поставлені британцями, відіграли вирішальну роль у зламі ситуації з російською бронетехнікою у Вознесенську, внаслідок чого місто було завалено до 30 одиниць розбитої техніки – танками, броневиками та навіть вертольотом.
"Лише завдяки цій зброї ми змогли перемогти нашого ворога тут. І ми дякуємо нашим партнерам за їхню підтримку. Але нам потрібно більше. Конвої противника продовжуватимуться", — сказав Величко.
Стратегічне значення Вознесенська стало очевидним незабаром після того, як російським військам не вдалося захопити ще більший міст південніше через другу за величиною річку України — Південний Буг.
Сьогодні Вознесенськ — ще не зовсім знелюднене місто, де регулярно звучать сирени повітряної тривоги. Але за останні тижні тисячі людей поїхали потягом або вибоїстими дорогами, які петляють великими горбистими пшеничними полями.
Багато хто з тих, хто вирішив залишитися, як і раніше, здається, хочуть розповісти про свою чудову перемогу.
"Це було колосальне зусилля всього міста", - сказав Олександр, місцевий власник магазину, який зняв себе на передовій з AK47, кричачи: "Давайте, мої милі!", поки інший доброволець випустив по російських позиціях реактивну гранату.
"Ми використовували мисливські рушниці, люди кидали цеглу та пляшки. Старенькі вантажили важкі мішки з піском".
"Росіяни не знали, куди дивитись і звідки буде наступна атака. Я ніколи не бачив, щоб громада збиралася таким чином", — сказав він, стоячи біля викривлених уламків мосту, який українські сили зруйнували за кілька годин після першого нападу.
Поплутані гусениці російських танків досі лежать у саду Світлани Миколаївни у селі Ракове на південній околиці Вознесенська, де відбувалися одні з найзапекліших боїв.
Закривавлені бинти та російські пайки валяються серед живої огорожі. 59-річна жінка вказала на сарай для інструментів свого чоловіка, пояснивши, що двоє полонених українських солдатів утримувалися там росіянами і були врятовані від страти лише внаслідок спалаху бойових дій.
"Погляньте на плями крові на моїх дверях", - сказала вона, запрошуючи нас у свій старий будиночок. Поки вона та її сім'я сховалися в сусідньому підвалі, росіяни перетворили весь її будинок на імпровізований польовий шпиталь.
"Я повернулася за одягом другого дня. Всюди валялися поранені. На мою думку, їх було десять. Я очистила більшу частину крові", - сказала вона.
"Вони пішли поспіхом, в одну ніч. Вони кинули все — чоботи, шкарпетки, бронежилети, каски — і просто повантажили своїх убитих та поранених та втекли".
Місцевому розпоряднику похорон Михайлу Сокуренкові довелося шукати у полях тіла росіян, а потім вантажити їх у вагон поїзда.
"Я не вважаю їх людьми [після того, що вони тут зробили]. Але було б неправильно просто залишити їх у полі, щоб вони навіть після смерті лякали людей", - сказав він.
"Ці росіяни хворі на голову, тому нам доведеться залишатися напоготові. Але прийде перемога, і ми виженемо росіян із усіх наших земель".
Переклад: Цензор.НЕТ
где столько говна набрать,шоб трупаки тупых жыдоугрофиннобурятов утопить по гундяевскому обряду?
"Ми використовували мисливські рушниці, люди кидали цеглу та пляшки. Старенькі вантажили важкі мішки з піском".
"Росіяни не знали, куди дивитись і звідки буде наступна атака. Я ніколи не бачив, щоб громада збиралася таким чином"
"Раки-монстры", "Только здесь настоящие раки", "Крупнее омаров" і т.д. - шкода, що не фоткав.
Маю тільки аналогічну об'яву для рибаків:
Не бачу ніяких проблем підсанкційному олігарху орків вести перемовини.Так, настрій у нього буде трохи пригнічений, згадуючи як нещадавно він був королем життя з купою нулів на рахунках чи в активах. І все. Тож немає ніяких підстав знімати з нього санкції.
От якби Абрамович вальнув пуйло, то тоді з під санкцій можна було б його вивести і навіть якусь невеличку частку активів повернути, бо решта піде на відновлення України та виплати постраждалим.
Зелене ж керівництво країни - повні йолопи.
Від вас, утирків, зараз тільки вимагається демонструвати свою адекватність та патріотизм (як вже вмієте) та просити (а не вимагати) допомогу. Ви ніхто і звати вас ніяк, всі знають про ваші "заслуги" за ці 2,5 роки, як ви "гарно" підготувалися.
Тож спускайтесь на землю і починайте щось робити. Для початку було б непогано вичисти від колаборантів та зрадників найближче до Президента України оточення. Потім шукати на різних ланках саботажників, які понижують нашу обороноздатність та дискредитують країну, і позбуватися їх. Гуманітарна допомога має блискавично проходити наш кордон та потрапляти до одержувачів.
Все буде Україна! Слава ЗСУ! Слава Україні!"