Українці вшановують пам'ять жертв Голодомору. ВІДЕО+ФОТОрепортаж

ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ

http://victimsholodomor.org.ua/ Голодомор 1932-33. Списки.

Свічка і зброя - краще, ніж лише свічка.
Ніколи знов.

ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ НЕВИННО УБИЕННЫМ МИЛЛИОНАМ УКРАИНЦЕВ ПОГИБШИХ СТРАШНОЙ МУЧИТЕЛЬНОЙ СМЕРТЬЮ.

ВЕЧНОЕ ПРОКЛЯТИЕ ПАЛАЧАМ-САДИСТАМ ИЗ КРЕМЛЯ И ИХ ИДЕЙНЫМ ПОТОМКАМ! ГОРИТЕ ВСЕ В АДУ!

Дніпро

https://www.facebook.com/president.ukraine/posts/4984177554927362?__cft__[0]=**************************************************************************************************************************************-bMzAk1UTM5vCUfG74&__tn__=%2CO%2CP-R https://www.facebook.com/president.ukraine/posts/4984177554927362?__cft__[0]=**************************************************************************************************************************************-bMzAk1UTM5vCUfG74&__tn__=%2CO%2CP-R

До голодомора в УКРАИНЕ БЫЛО 81 МИЛЛИОН УКРАИНЦЕВ !

https://www.youtube.com/watch?v=Dx7lRWJyMeY&ab_channel=NapalmRecords MOTANKA - Verba (Official Video) | Napalm Records

Я прошу, люди добрі, дочитайте до кінця те, що я напишу. Мій батько 31 року народження народився у Одеській області у Любашівського районі. Зараз це колишній райцентр Врадіївка (та сама Врадіївка, яка знесла райвідділ міліції після жорстокого згвалтування місцевої мешканки, зараз її приєднали до Первомайського району). Моя баба Таня (мати батька) прожила досить довго, коли вона пішла на той світ мені було більше 20 років. Колись, почувши про Голодомор на Радіо Свобода, яке ми слухали уночі, оминаючи "радіоглушилки" радянської влади, я спитав у бабусі про це лихо. Вона довго плакала, а потім наче здеревеніла і почала розповідати. Тоді настала черга мені, курсанту військового вчилища, плакати. Вона, дивлячись у куток, розповідала як замотувала померлих дітей у ткані дорожки і чекала, коли по вулиці проїде гарба з волами. На гарбі були померлі та четверо чоловіків. Двоє місцевих мешканців, які працювали за пайку, виносили померлих, а двоє були військовими, які охороняли волів, щоб їх не з'їли. Нікого не ховали у трунах, усіх закопували у рові. Так сталось, що, пізніше, мої батьки побудували хату геть на другому краю селища, біля сирівського жд переїзду. А на вулиці в кінці городу було велике і старе кладовище, на якому була велика площа, заросла бузком, там нікого не ховали. Хлопці нашого кутка вирубали той бузок і зробили там футбольне поле. Ми ж не знали, що так закопані померлі під час Голодомору. Це ж як треба було залякати людей, що літні люди мовчали про те, що там закопані, саме закопані, а не поховані, їхні родичи. За незалежної України там встановили пам'ятник на братській могилі невинних, вбитих радянською владою. Виявляється, там лежить третина моїх родичів. У бабусі не залишилось живих дітей, одні вмерли від дістрофії, інші від хвороб, які нищили ослаблені дитячі організми. Батько вижив, бо бабуся викормила його відходами від кухні райкому компартії, до якої були приписані партійні керівники та радянські держслужбовці. Там же отоварювались їхні родини. Кухаркам та офіціанткам охорона дозволяла забрати відходи від приготування страв. На кухні працювала тітка Наташа Сидоренко, ліпша подруга моєї бабусі, яка кожен вечір, йдучи додому ділилась цими відходами з бабусею. Бабуся товкла у ступі лушпайки картоплі, буряку, моркви та качинці від яблук та груш, потім це усе замотувала у марлю і давала моєму батькові смоктати, так він і вижив. Через багато років чоловіку баби Наталі і моїм батькам надали ділянки під будівництво приватного житла і ми стали сусідами з Сидоренками. Мій тато розповів мені, яку роль зіграла ця родина у його виживанні. Старих Сидоренків давно нема на цьому світі, у їхній хаті живе молода сім'я, на шворках вивішані дитячі речі, але я кожен раз, коли проходю повз їхнє подв'іря, хрестюся та згадую їх. І ще я звинувачую комуністичну владу у свідомому вбивстві українців, бо чув свідчення про це від, ще живих на той час, своїх родичів. Українці, вшануємо усіх загиблих від Голодомору, світла їм пам'ять та царство небесне. Не забувайте та переказуйте це своїм дітям та онукам.

Важливо, щоб нові покоління українців, яким не відоме відчуття хронічного голоду і безвиході, знали і памятали, що нас вбивали за те, що ми нація, яка і за триста років рабства не скорилася і залишилася волелюбною.

Вічна пам'ять невинним жертвам фашисткої мацкаляндіі

Запаліть свічки, дивлюсь на сусідній будинок, лише у декількох горить, а будинок не малий..

Ну от як після цього знаходяться в Україні люди які вітають "руський мир"?

А була б у мене сестра -
Я б їй розказала, і мені би полегшало.
А був би у мене муж -
Впала б йому на груди заридавши, і він би втішив.
Але сестру мою вбито ще в маминій утробі,
А муж і не зачався, бо вбито його діда -
Молоденьким, чи то на полі бою,
А чи пострілом в потилицю у чекістському підвалі.
Тільки я дісталась на Берег Життя.
Товчусь тепер тут, похитуючись од вітру,
Ловлюся руками за випадкові плечі,
Зазираю в обличчя: сестра? муж?..
Не сестра, і не муж, не той і не та -
Той і та чекають на тому березі,
Як сільські родичі з тридцять третього,
Що стяглися з останнього, цілим родом,
Аби вирядити одного до міста по хліб.
І тепер чекають, аж принесу їм міх жита,
І Всесвіт повниться їхнім чеканням.
А мій мішок все ніяк не наповниться -
І нема кому розказати, який він тяжкий,
Коли
Порожній.

Оксана Забужко

При долинi - кущ малини, бiля - дика роза.
Трохи далi - груша-диичка й стара абрикоса.
Десь- колись, в ось цiй краiнi село розквiтало,
Тiльки нинi пiсля нього лишилось розвалля.

Де ж подiлись люди звiдси, чому полишили
Рiдний дiм, п*янку леваду, батькiв у могилi?
Адже в тi часи далекi, в роки тридцять третi,
Ниви б мали колоситись, а в небi - лелеки... .

При долинi - кущ малини, бiля - дика роза.
Трохи далi, одиноко, - журавль при дорозi.
Лиш криниця - повна сили: вона не зкорилась.
Рада тим , хто е в дорозi - зичить свою силу.

на фото ниодного украинца

Цікаво.Якби не Ющенко,чи згадували б ми Голодомор..?

Всі мають знати, що в кожному місті, в кожному селі, була достатня кількість людей присланих з Московії для проведення колективізації. Вони називались 25-тисячниками. То єсть 25 тис людей, в першу чергу з Москви і Ленінграду, яких називали передовими робочими. Ото вони всім і управляли на місцях.

При СССР всі в школах вчили роман Шолохова Піднята цілина, про події на Дону. Мало хто замітив смисл даних автором романа прізвищ людей (з натяком), які проводили там колективізацію.

Присланий в село - Давидов.
Місцеві - Нагульнов, Размьотнов.
Якщо хтось зразу не зрозумів, то подумайте.

Ці прізвища багато про що говорять. Дивуюсь, що цензура не заставила автора змінити прізвища.

еленский, ермак, демченко и толстый какой то.

У ті роки (32-33) Західна Україна знаходилася під польською окупацією і там голоду не було. Ч-з станцію Коломия, Станіслав (Ів.-Франківськ) проходили ешелони з СРСР до Європи з продуктами і збіжжям. Під час зупинки з товарних вагонів лунали дитячі крики і плач: Родичі дітей з центральної України якось умудрялися вкидати дітей до вагонів, щоб вони не померли з голоду. Польські жандарі тому не противилися і люди розбирали дітей у свої сім"ї. На деяких були записки з іменами і адресами, на деяких не було нічого. Деякі були не живі... Після війни і т.з. "асвабаждєнія" люди пробували відшукати родичів тиз діточок, але кацапська влада і запроданці тому противилися, та й шукати уже було ніког.. Московські виродки і запроданці будьте прокляті у віках!

https://www.facebook.com/korchynskyi?__cft__[0]=AZUfh9xqVzaafpDj_54QfzkeYlXqfamPpHgXAZ-Ym4Ywl498kkIu9wt4ODdg1qeV0J-midn8SmHTOrH5wSd8V0G3PNscmLAmhFaKBLjsNlO_Ui10DPWsJzRO2jiqccZm6rFdSQ0L3vtTQWHY-JrYsMYYOXJE3PHWyteJUUqp2g8VSw&__tn__=-UC%2CP-R Дмитро Корчинський

https://www.facebook.com/korchynskyi/posts/4574562379275925?__cft__[0]=AZUfh9xqVzaafpDj_54QfzkeYlXqfamPpHgXAZ-Ym4Ywl498kkIu9wt4ODdg1qeV0J-midn8SmHTOrH5wSd8V0G3PNscmLAmhFaKBLjsNlO_Ui10DPWsJzRO2jiqccZm6rFdSQ0L3vtTQWHY-JrYsMYYOXJE3PHWyteJUUqp2g8VSw&__tn__=%2CO%2CP-R 1 год ·



Від голоду вмерли ті українці, які припинили війну, або не почали війну, або батьки яких припинили, або не почали війну з московитами.

Якби вони продовжували воювати, їх загинуло б разів у п'ять менше.

Коли ми маємо справу з москвою, припинення війни призводить до більших жертв, ніж продовження війни.

Тому припинення війни - більш небезпечне, ніж продовження війни.

Голодомор в Украине породил страшное явление, которое сейчас многие называют стёртой памятью - от десятков вымерших от голода деревень не осталось буквально ничего и никого, ни одного человека. Никто не знает, что именно происходило там - не осталось никого, кто мог бы рассказать об этом. Может быть, там творились даже более страшные вещи, чем те, о которых сейчас могут поведать выжившие в "более лояльных" условиях. После снятия блокады опухшие от голода трупы просто вывезли, а в деревни заселили новых людей, приехавших из далёких областей СССР. Тем, кто не видел эти ужасы воочию, строить https://maxim-nm.livejournal.com/449020.html Коммунизм было как-то проще.