УКР
11060 відвідувачів онлайн
Загиблого під Авдіївкою Романа Клімова поховають завтра в Миколаєві. ФОТО
Хлопцеві було 27 років.
У понеділок, 6 лютого, у Миколаєві поховають бійця 72-ї ОМБр Романа Клімова, передає Цензор.НЕТ із посиланням на сторінку групи Остання шана.
Роман загинув 2 лютого 2017 року під час бойових дій в районі міста Авдіївка Донецької області.
Прощання із захисником України відбудеться за адресою: м. Миколаїв, вул. Толстого, 95. Початок церемонії об 11:00.
Старший солдад Клімов Роман Робертович (позивний Штик) народився 30 червня 1989 року у Миколаєві, де і проживав. З юнацьких років хлопець захоплювався спортом. Займався спортивною стрільбою, мав диплом снайпера, брав участь у багатьох змаганнях зі стрільби, в яких виграв 5 призових гвинтівок. Також Рома любив біг, заняття бігом він ніколи не полишав, навіть перебуваючи на фронті.
Трудове життя Роман почав токарем на машинобудівному заводі у Миколаєві, потім працював на бронетанковому. У червні 2014 року його мобілізували в армію, де він відразу підписав контракт на військову службу до закінчення особливого періоду. Спочатку Романа зарахували на посаду снайпера в 3-й батальйон 72-ї ОМБр, але служив у складі екіпажу БМП. Наразі ніс службу навідником 2-ї роти 1-го механізованого батальйону. Брав участь у всіх видатних операціях бригади та батальйону. За бої в районі Волновахи Роман отримав волонтерську нагороду "За оборону Волновахи", також має нагороди від Міністерства оборони. З жовтня 2016 року Роман Клімов воював у промзоні Авдіївки, де був поранений. Але після лікування знову повернувся на фронт.
Топ коментарі
Прими , Господи душу захистника України в свои обійми, прости нас хлопчику,що приймаємо таку високу ціну , низький тобі уклін і вічна шана від України.
Когда сообщили, что она погибла, то ребята из бригады плакали, не сдерживая слез. Некоторые из них плакали впервые за всю войну. Плакали как здоровые, так и те, с которыми она проводила много времени, когда они были ранены.
Наталья Александровна Хоружа родилась 09.06.1972 года в городе Першотравенск Днепропетровской области. Жила в поселке Просяное Покровского района. 1990 окончила медицинское училище в Днепре, получив специальность медсестры. Работала в селе Зеленый Гай медсестрой, впоследствии вышла замуж за мужчину с Просяной и переехала туда. Эта женщина была отзывчивым человеком, неравнодушным к человеческому горю. Медиком она была от Бога. Спасать людей было ее кредо жизни, даже ценой своей.
На войну женщина пошла по зову сердца. Уже не могла смотреть на новости и видеть тех несчастных ребят в госпиталях, поэтому решила, что она надо там. Призвана по контракту Покровским РВК 30.08.2016 года. Младший сержант, санитар-инструктор 1-й роты 1-го батальона 54-й отдельной механизированной бригады.
Погибла 2 февраля на Светлодарской дуге в результате прямого попадания противотанковой управляемой ракеты в медицинской машину, в которой она ехала вместе с ранеными. Водителю оторвало ногу, сейчас он в тяжелом состоянии в госпитале. Прощание с Натальей Александровной состоится завтра, 5 февраля, в Просяной. У нее остались родители, сестра, муж и дочь. По дороге ехала машина с красным крестом и увидел ее руский иван.
И выпустил руский иван по машине противотанковую ракету, и попал в цель. И ничего не шевельнулось в Иване, возможно только радость охватила тот мертвый колодец, где у других людей находится душа.
Комэск Титаренко,в бой идут одни старики..
Вечная Память Герою...
Сльози матері
Ти бачив коли не будь як ридає мати?
Які при цьому шепотів слова?
- Не плачте жінко, хороніть солдата,
Душа якого ще не відійшла.
Ваш син - герой, йому кричали «Слава».
Ваш син - Вітчизну боронив.
Під свисти куль з чужого автомата,
Він тільки Ваше ім'я шепотів.
Коли останні сили покидали,
В його очах я бачив образ Ваш,
Я нахилився, губи промовляли,
«Пробач рідненька! Вже прийшов мій час».
Він не жалів за тим, що гине в бої.
Не плакав, сліз у нас нема.
Він згадував, старі, стрункі тополі,
Й стежинку, до подвір'я що вела.
А на порозі мати одинока,
Її ласкаві руки у землі,
І губи тонкі шепотіли потай:
- Вернеться син, кінець війні.
Одружиться, народить купу діток,
Збудує дім, в нім щастя заживе.
Там пахнутиме молоком і хлібом,
Натомість, запах крові пропаде.
Та грім дзвінка із мрії вириває,
І хтось повідомляє про біду.
Сидить старенька на порозі і ридає,
Ламає руки і кляне війну.
Не сльози, грона з щік спадають,
Немає місця в світі цій душі.
Де плаче українська мати - проростають
З кривавої землі калинові кущі.
В останню мить солдат згадає матір,
Її душевне слово і тепло,
І серце сину буде відчай рвати,
За те, що біль матусі принесло.
Світлана Ковб ©
Доки будемо гратися у дебільні "мінські" угоди???
Є там серед генералів хоч хтось із військовим хистом???
Не вистачає ні сліз , ні злості ....