Що не так зі штурмовими полками

Автор: Юрій Бутусов

Про штурмові полки і штурмові війська загалом. Чи потрібні нам взагалі такі структури? Дискусія максимально актуальна в суспільстві, оскільки велика кількість скарг про порушення прав людини, про які заявив офіційно Офіс військового омбудсмена України.

 І виникли дві одразу критичні ситуації, публічні.

Спочатку радник міністра оборони Сергій Стерненко заявив про те, що росіяни показали удари, ураження дронами штурмової колони 425 полку "Скеля" під Покровськом, і ураження чотирьох, знищення чотирьох машини зі складу цієї колони. І сказав, що треба припиняти такі дії, різко розкритикував фактично існування проведення таких штурмових дій штурмовими полками. І друге, два великі інтерв'ю дав майор Збройних Сил Олександр Ширшин, заявив про те, що він, бувши командиром батальйону 47-ї механізованої бригади, був свідком значних втрат і абсолютно неграмотного тактичного застосування штурмових підрозділів двох штурмових полків. І це викликало великий резонанс, оскільки треба розуміти контекст, в якому це зроблено, якраз зараз, як відомо, до затвердження Верховної Ради поданий законопроєкт про штурмові війська, про те, що це має бути взагалі окремий рід військ. Цей законопроєкт поданий головнокомандувачем Олександром Сирським на розгляд Ставки Верховного Головнокомандувача. Отже, збіг багатьох факторів і про ситуацію зі штурмовими полками дійсно треба сказати.

Для початку, для аналізу, розберемо ту ситуацію, яка спричинила останній медійний розголос, тобто штурмові дії і ураження, удар по нашій колоні в районі села Гришине під Покровським колони 425 штурмового полку. Ця колона була уражена і ми бачимо, як російські оптоволоконні дрони знищили один танк і три бронемашини.

Отже, чи був цей штурм безглуздим?  З того, що я отримав інформацію, в районі Покровська максимально складна ситуація. Наші воїни контролюють деякі позиції на фактично північній околиці міста, на самій околиці. Ворог зі сторони Мирнограду, і це зі сходу та заходу з боку села Гришиного фактично майже оточив місто. Ворог повністю контролює більшу частину Покровська на даний момент і зараз повністю створив загрозу повного оточення наших позицій. Така ситуація створилася не вчора, а не позавчора, а ще кілька місяців тому. Росіяни контролюють всі багатоповерхівки Покровська, розташували на них антени своїх операторів дронів позиції БПЛА. Велику кількість у них там зручні багатоповерхівки, зручні укриття, їм зручно працювати з Покровська. Наші воїни завдають ударів, звичайно, по їхніх комунікаціях, але це далеко не щодня вдається, навіть через погоду. І ворог завдає ударів, фактично створює вогневий контроль, дроновий контроль безперервний на цією однією трасою постачання, маршрутом, який ворог ще не встиг перерізати на землі. В цих умовах вже приблизно пів року в Покровську б'ються підрозділи, майже більша частина сил там представлені 425 штурмовим полком "Скеля". Чи самі вони там знаходяться на цій північній околиці в таких умовах, коли залишилась одна дорога, на якій постійно знаходяться просто десятки російських дронів, ждунів, які контролюють, яким з Покровська дуже зручно літати, на Мавіках навіть зручно літати, звичайно, і контролювати, з Мавіків абсолютно контролювати цю ситуацію? Чи варто це робити? Можна ці дії взагалі проводити з мінімальними втратами. Насправді тактична ситуація для нас несприятлива. Це видно на карті Deep State. Для цього не треба бути якимось дуже відомим, прокачаним військовим фахівцем. Відкриваєш карту Deep State, все, що я вам зараз сказав, це очевидно з карти, не треба нічого вигадувати. Відкриваєш карту Deep State і бачиш, ми фактично в оперативному оточенні, тому що та смуга, по якій здійснюється забезпечення, ворог з висот Покровська, з багатоповерхівок Покровська, просто контролює всіма типами дронів і має перевагу в цьому районі. Так ось вести бойові дії в такій конфігурації фронту, всі інші підрозділи там просто не можуть втриматися. Там ведуть бойові дії також підрозділи 155 механізованої бригади, але все, тому що втриматись в таких умовах, коли тобі навіть ротація, постачання, все це робиться з боєм. Ці штурмові дії, які ми бачили, колони, це було намагання прикрити свій фланг в Покровську, бо інакше без цього флангу оборона взагалі неможлива.

Чому так відбувається? Чому треба робити героїзм виключно, прирікати наші війська на ведення бою, такого героїзму, створювати такі умови для роботи ворожими дронами, щоб ворог міг так розбирати нашу техніку? Для мене в цій ситуації це перше питання. Я вважаю, що люди, які в цьому штурмовому полку виконують ці завдання, вони роблять те, що від них вимагається наказами. Це просто виключно героїзм. Це героїчна операція. Я не знаю, які ще підрозділи могли б це виконати в Україні. Можливо, ще якісь, можливо, кілька є ще, безумовно, у нас багато гідних військових частин. Але виконувати такі завдання в таких умовах? І хто ж видає такі накази триматись в таких умовах? Можу сказати, що це однозначно не може бути сам по собі полк в таких невигідних умовах. Очевидно, і вище військове командування, і Ставка Верховного Головнокомандувача в курсі цієї ситуації. Вони ж не тільки читають блогерів, я так впевнений. Вони ж дивляться, а які втрати на цій ділянці фронту внаслідок таких наказів стояти на смерть і таких заходів на техніці, на позиції, проривів на свої позиції. Я думаю, що очевидно, що і співвідношення втрат аналізується. А скільки ворог втрачає в такій конфігурації фронту? Чи ми більше втрачаємо, чи ворог? Все це треба рахувати, і люди, які дають наказ триматись там, ставлять завдання, які виконують потім штурмові полки. Вони це добре мають бачити. І добре бачать. Тому, якщо прирікати війська, робити подвиги, прориватися на позиції з боєм, під ударами ворога, при повній тактичній перевазі ворога, то без втрат і от такого відео, без таких уражень, це просто неможливо зробити.  Тому це конкретно по цій ситуації. Я вважаю, що обстановка на фронті, на мій погляд, не потребує того, щоб наші війська прирікались на повне оточення або напівоточення, щоб вони змусили прориватись на позиції. Я вважаю, що планування таких дій ось таким чином халатне, безвідповідальне, як до військ, так і до втрат наших людей. Замість того, щоб планувати, організовувати бої в обороні, ми прирікаємо самі себе на героїчні втрати, героїчні вчинки, які не вимагаються стратегічною обстановкою. Ворог накатується на нас, його знищують дронами, громлять, він має великі втрати. Навіщо нам діяти за логікою росіян? Навіщо нам прирікати себе, замість того, щоб в обороні знищувати наступаючого ворога, проводячи ефективні контратаки під контролем наших дронів, з повною реалізацією нашої технологічної переваги, переваги в інтелекті над російською армією. Замість цього ми чомусь повторюємо дії російської армії. В чому сенс?

Я розумію, коли давали наказ, заводили "Скелю" в листопаді 2025 року в Покровськ. Тримати оці залишки приватного сектору на північній околиці, якусь промзону. Фронт сипався, треба було якимось чином його стабілізувати. Це було шість місяців тому, стабілізація відбулась. Зараз навіщо тримати? Для доповіді, що ми досі маємо позиції в міській смузі Покровська? Це для цього робиться? Просто так? Так от люди, які роблять такі доповіді, і наша шановна Ставка Верховного Головнокомандувача має зробити свої висновки з цього відео. А тут у нас завжди, як завжди, я чекаю, можливо просто не було цієї Ставки, ми чогось не знаємо. І я дивлюсь, написав Стерненко, заявив радник міністра оборони, заявив заступник військового омбудсмена України про штурмові полки. Зробив заяву майор Ширшин, а нема заяви жодних керівників. Я не знаю, я не бачив, де заяви тих, хто керує у нас взагалі, військово-політична вертикаль. Я не побачив жодного коментаря, жодних оцінок цієї ситуації від командування 7-го корпусу ДШВ, у смузі якого виконує завдання 425-й полк "Скеля". Я ж так розумію, він не сам виконує, а командир корпусу керує, командує цими діями, затверджує бойові розпорядження, забезпечує їхнє виконання. Чи це самодіяльність була? 7-й корпус каже, ми проводимо службове розслідування, скільки ж ви часу проводите службове розслідування, ви ж маєте все це підписувати власними руками, ці накази. Потім Сухопутні війська мовчать, всі мовчать керівники вище, де позиція у нас, це ж не сам полк веде, сам по своїй ініціативі десь бойові дії. Людей же не сам полк собі на вулиці набирає, йому ж їх відписують бойовим розпорядженням люди надаються, зарплати їм сплачує Міністерство оборони і Збройні сили. За це ж хтось відповідає?

Поки що ми бачимо, як завжди, дискусію в інтернеті, в засобах масової інформації і таку повну мовчанку, що сталося, чому. Як завжди.

Знаєте, я багато разів кажу на ефірах, що у нас у війні основна проблема брак відповідальності і чесності. Так от я завжди кажу, це не моральні чесноти, це організаційні баги, організаційні помилки нашої системи управління, організації військ і управління військами. Тому що відповідальність і чесність – це закладається в плануванні бойових дій, відповідальність конкретних командирів за виконання завдань і за життя людей, і за знищення ворога. І чесність, чесна доповідь, а хто відповідає, які реальні результати, де after action review? Нема. Мовчанка. Тому я сподіваюся, що ця мовчанка кілька діб, вона для всіх командирів нашої армії, це великий урок. Не треба посилати людей на безнадійні завдання, які виконати без значних втрат неможливо. Бо потім це ви будете за це відповідати, а люди, які віддають наказ, будуть скромно мовчати. Ну може через адвокатів передадуть привіт, я не знаю, може насміляться на це, тихенько. Така складається зараз ситуація, конкретно по цьому відео.

Далі, що стосується взагалі штурмових полків. Як взагалі вони виникли, цей феномен. На початку війни, в 22-му році, в 23-му роках, окремі штурмові батальйони такого значення не мали. У нас були буквально кілька штурмових батальйонів створено в 23-му році. Це не було масовим явищем, вони були явищем на фронті, оскільки в Україні фактично самі по собі штурмові дії здійснювалися нашою звичайною високо вмотивованою піхотою. Тобто той потужний, незламний добровольчий кістяк нашої піхоти, який фактично обрушив просто, змінив хід війни і обрушив всі плани Путіна, знищив російську армію в 22-му році, розгромив. Так от це все формувалось з добровольців. І в десантно-штурмових військах, і в наших сухопутних військах, в морській піхоті. Наявність людей, які були самі вмотивовані йти в бій, знищувати ворога в ближньому бою, стрілецькою зброєю в руках, штурмувати його, давало нам просто колосальну перевагу. Будь-які українські підрозділи, і прикордонники, і Нацгвардія, і хто завгодно, навіть в поліції у нас були штурмові підрозділи. Все, тобто люди в СБУ, щоб я нікого не пропустив, всі компоненти військ, які застосовувалися в наземних бойових діях, мали штурмові підрозділи. Це ССО, ГУР. І завдання виконувалось. Тобто, так, їх міняли, підрозділ усточувався, заводили інший. Але в 2024 році, після двох років інтенсивних бойових дій, такої кількості самовмотивованих добровольців з бойовим досвідом для того, щоб отак вперед-вперед битись за посадку, вже не стало. І тут виникла історія, коли створилися отакі окремі штурмові батальйони, які потім трансформувались в штурмові полки, підпорядковані безпосередньо головнокомандувачу ЗСУ. Що це було? Спочатку це були окремі батальйони, на комплектування яких були направлені різні контингенти людей. Ці батальйони мали командирів, яких призначав, з якими особисто працював головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Сирський на той момент мав вже в своєму активі кілька успішних наступальних операцій, але і кілька неуспішних. Але в нього був той бекграунд, який, наприклад, таких атак російських генералів, в них там ніхто такого взагалі не проводив, типу нашого Балаклійського прориву. Сирський бореться за стратегічну ініціативу, за оперативну ініціативу на фронті. Це постійна його ідея, яку він постійно намагається реалізовувати. Тобто сама стратегічна концепція ЗСУ полягає в тому, що ворог тисне, щось прориває, ми також перехоплюємо ініціативу, десь в іншому місці створюємо свою перевагу і проводимо контрдії.

 Впродовж 22-го року така логіка працювала, у 23-му вона вже працювала слабо насправді, тому що давайте згадаємо, що у нас було дві невдалі контрнаступальні операції без досягнення визначених результатів. Це Запорізький контрнаступ 2023 року на Запоріжжі і невдалий у нас був Бахмутський контрнаступ 2023 року, мета якого була оточити Бахмут і звільнити місто.

Так от, в 2024 році Олександр Сирський спланував наступ на територію РФ. І для того, щоб досягнути результатів стрімких, для цього були введені в бій на флангах цього плацдарму, три окремі штурмові батальйони. На лівому фланзі це був 225-й штурмовий батальйон, на правому фланзі 33-й штурмовий батальйон і по центру 253-й штурмовий батальйон. І ці батальйони себе показали ефективно. Це правда. З мінімальними втратами ці батальйони змогли виконати завдання і значно сприяли розгортанню, введенню в прорив інших сил. Наприклад, на лівому фланзі тривалий час, цілий тиждень взагалі, основне місце проходу через кордон біля Миколаєво-Дар'їно зробив якраз 225-й батальйон. І через нього, через цю трасу втягувалися інші наші частини. Основною ударною силою були десантно-штурмові бригади, але вскрити російську смугу оборони їм допомогли три штурмові батальйони. І потім ці батальйони також зіграли роль підтримки каркасу цього плацдарму, який був на Курщині.

З 425-м батальйоном була ситуація на Покровську. Вона вже була в кінці 2024 року - на початку 2025-го. Ворогу вдалося від Селидового дуже стрімко прорватися. І в грудні ворог вже підійшов до околиць Покровська і був готовий перерізати, відрізати Покровськ із заходу. В цей момент головнокомандувач Олександр Сирський на цьому напрямку увів у бій на широкій смузі, але достатньо сконцентровано засереджено 425-й штурмовий батальйон, який став в оборону на смузі фактично від села Котлине до села Шевченко, фактично повністю перекриваючи південні підходи, південні околиці Покровська. У цій смузі стояло кілька бригад – 152, 155, 32, 68. І ось вони стоять, тримають свої позиції, а як каркас на найгарячіших ділянках були введені підрозділи 425-го, які проводили контратаки. Разом з третім батальйоном 25-ї десантно-штурмової бригади на Котлиному така була операція. Так от введення в бій концентровано одного батальйона, який використовувався як такий армуючий каркас для наших кількох бригад, дозволило зупинити ворога і побудувати взаємодію БПЛА, артилерії, піхоти, і дозволило зупинити ворога. В 2025 році ворога було відбито і ситуація була стабілізована південніше Покровська. Це стало приводом для того, щоб ці батальйони, окремі штурмові, розгорнули в полки. І цей досвід підштовхнув до того, що фактично ці штурмові батальйони від рішення окремих тактичних завдань почали отримувати людей, тисячі людей, можливість набирати тисячі людей, і почали отримувати завдання, які поступово і поступово розширювалися і повністю змінили саму логіку їхнього застосування. Тобто раніше штурмові батальйони – це був тактичний засіб для вирішення конкретних вузьких тактичних ситуацій, а коли туди накачали багато людей, за бойовим розпорядженням, як ви розумієте, не просто так, то і там різко збільшили, велику кількість батальйонів робили, і їх почали використовувати ці штурмові полки для затиκання всіх-всіх дірок на фронті, які тільки є. І головнокомандувач Олександр Сирський сказав, що от у нас є наші елітні десантно-штурмові війська, вони воюють бригадами, а от є окремі штурмові полки, вони воюють, у них нема своєї смуги, вони мають просто діяти окремими підрозділами, швидко, мобільно, і перекривати фактично всі-всі дрібні прориви, інфільтрації.

Що ж відбулось? Замість того, щоб змінювати і реформувати взагалі структуру управління військами, замість того, щоб піднімати боєздатність тих військ, які несуть відповідальність за свою смугу фронту, найбільший розвиток і ресурси в пропорційному відношенні почали віддавати тим військам, які мають вирішувати проблеми у смузі оцих всіх наших військ, які стоять. Тобто, замість того, щоб була створена в 2025 році, причому, система армійських корпусів, вона не існує, на жаль, так як було заявлено. Не працює. Розгорнута, тобто, є армійські корпуси, десь сформовані управління, десь не дуже якісно сформовані, але головна проблема, що свій комплект військ, який визначений наказом, отримав тільки один третій армійський корпус. Всі інші війська, всі бригади розірвані, розпорошені по різних ділянках фронту. І замість того, щоб окей, навіть цю ділянку фронту, сказати, це твої війська, ввести їх в корпус, підпорядкувати, нічого не робиться. Відповідальність, як була фрагментована, так і залишається. Тобто, ми підмінили, у нас там було, що 6-7 ОТУ, замість цих 6-7 ОТУ ми завели 15 армійських штабів. Тобто, без зміни суті,  командир корпусу – це людина, яка не має права отримувати, не має свого щомісячного планового надходження людей, планового надходження дронів, свого власного фінансування, яке він може витрачати на пріоритетні питання. Тому він не може відповідати за планування бойової підготовки, поповнення, концентрацію сил, боротьбу з цими проривами, інфільтраціями і всіми іншими. Замість цього чомусь вирішили, що можна виправити проблеми 1200-кілометрового фронту нарощуванням окремих штурмових полків. Я насправді хочу сказати, я вважаю, що в сучасній війні, якою вона є, піхотно-дроновою, штурмові полки потрібні. І досвід цих штурмових батальйонів і штурмових полків, у них є не тільки там кривавих, смертельних операцій, а є і успішний досвід з відносно невеликими втратами, великих результатів і великими втратами для ворога. Але що таке штурмові полки? Тобто штурмовий полк в першу чергу це має бути не кількість людей і навіть не їх дисципліна, а якісне відповідальне управління. Бойовий командир, який розуміє суть і природу штурмових дій, які самі були штурмовиками. Чому важливо звертати увагу, наприклад, на критику майора Ширшина? Тому що майор Ширшин був сам командиром штурмової роти 47, він сам штурмував позиції, до речі, тоді зі штурмовим батальйоном Скеля , на Запоріжжі, під Роботиним, сам Ширшин штурмував російські опорні пункти, райони оборони. "Реал", "Барселона" вони в нас називалися. Що таке штурми, природа штурмового бою -  у цьому мають бути командири, які самі брали участь в цих штурмових діях. І ці командири повинні мати такі ж собі штаби, тому що для штурмового бою, для його успіху потрібна в першу чергу якість управління, швидкість управління, точність рішень. Тому що від цього управління залежить взаємодія в наступальному бою між людьми, які вступають на незнайому територію, які знаходяться під впливом багатьох невідомих факторів. І цей хаос війни, щоб в ньому орієнтуватись, має бути дуже якісний, дуже добре організований побудований штаб. А як можна забезпечити ефективність штурмових дій штурмовому полку, коли вони у нас застосовуються зараз деякі, бувають періоди по 10 напрямків у одного полку, по 12, смуги нарізаються величезні. Як можна організувати ефективні бойові дії, якщо у тебе немає центру управління і просто роздаються підрозділи людей, де просто не вистачає навіть апарату управління. Я вважаю, що штурмові полки потрібні.

Зараз нещодавно в другому корпусі Хартія також було за ініціативи міністра внутрішніх справ Клименка і за підтримки міністра оборони Федорова створений 23-й штурмовий полк РУГ. В цей полк набирають піхоту, в штурмовики туди набираються іноземні добровольці. Але чому він створений в корпусі? Тому що проведення штурмових дій потребує інтенсивності. Штурм – це інтенсивність. Інтенсивність рішень, інтенсивність застосування людей, яких треба спеціально готувати під ці завдання. Яким треба організовувати спеціальне управління, розвідку, взаємодію з дронами при штурмі, окремо відпрацьовувати і своя тактика взаємодії має бути. І це складно. Для того, щоб це робити, потрібен окремий орган управління, окрема бойова частина з окремим комплектом військ. Тому що інакше якість не забезпечити.

Раніше, в 2022-2023 роках, можна було штурмувати, тому що були люди, добровольці, профі, мотивовані люди вивчати військову справу. Вони самі намагались вирішувати завдання. І дуже часто ефективно їх вирішували. Але зараз війна стала складніша. На полі бою все під контролем дронів, сенсорів, все пристріляно. Точність вогню, швидкість вогню, миттєва, високоточне озброєння. Зараз просто так, який би не був підготовлений вмотивований піхотинець, він загине від дрона. Тому ефективні дії успішні можливі тільки, якщо якісне планування, якщо позиції БПЛА противника хтось подавляє, якщо є якісна розвідка і розуміння, що ворог робить, а що не робить, в який момент кому як рухатись, де ховатись, яке забезпечення, як туди скидається все, які засоби маскування, введення в оману. Сотні факторів впливають на хід бою. Ось для цього треба концентрація управління. А не просто накачування людей якогось полку, тому що там є дисципліна і там можна просто створити не один, з одного батальйона, дивізію, з 15. Сенс же не в тому, а сенс в тому, що якість, щоб берегти життя людей, знищувати ворога, не можна розривати ці полки по багатьох ділянках. Одна ділянка, дві – це просто максимум. Це неможливо, це вже перенапруження. Штурмовий полк має отримати завдання на одній ділянці фронту і тоді він може достатньо якісно відпрацювати. Провести атаку, контратаку. Тобто чому полки? Один батальйон штурмує, один батальйон тренується під наступне завдання або під це завдання, один батальйон на відпочинку і можливо ще один учбовий батальйон просто займається підготовкою поповнення. Інше - це підрозділи забезпечення. Таким полкам треба, ну от міністр оборони Михайло Федоров сказав у своїй промові і зробив, до речі, що нам потрібно чотири полки. Перший полк імені Дмитра Кацюбайла, перший штурмовий. 475-й код 9-2, 425-й Скеля і 225-й полк зробити дронно-штурмовими. І Міністерство оборони, треба віддати належне, одразу виділило по мільярду гривень на закупівлі дронів і обладнання для цих полків. Це був правильний логічний крок в напрямку розвитку цих штурмових військ. Але не можна тільки одною кількістю дронів забезпечити ефективність. Управління дронами, взаємодія з дронами необхідна. Це складний управлінський організаційний процес. Тобто без зміни порядку застосування військ неможливо знизити втрати і ефективно виконувати завдання. Тому штурмові полки, на мій погляд, вони мають бути введені, штурмові полки знаходитися у складі армійських корпусів. Вони можуть бути закріплені не за одним корпусом, може за двома, але не більше. Оптимальна структура ставиться армійський корпус. Кількість цих корпусів можна на фронті скоротити, така маса корпусів там не потрібна. У складі 3-го армійського корпусу зараз 9 бригад. Вони невеликі за складом і 3-й корпус нормально керує 9 бригадами. Ніяких проблем. Лінія фронта стабільна, ворога всюди відбили, фронт стабілізований. Тому що є якість управління і всі ці 9 бригад знаходяться в одній смузі. Не в двох, не в трьох, не в п'яти. І тоді, якщо в цій смузі створити окремий, у 3-го корпусу застосувати окремий штурмовий підрозділ, батальйон, полк, він буде працювати вже на стабільній лінії оборони, він буде ефективний, він буде проводити точкові дії успішно. То в одному місті, то в другому, то в третьому. Тобто він діє в одному місті, планує в другому, планує в третьому і поступово концентрує сили там, там, там. Це буде ефективно. Третій корпус так, в принципі, і робить, виділяє спеціальні штурмові підрозділи під завдання, готує їх. Так само працює Хартія. Теж на Куп'янську, був виведений спеціально батальйон, який отримав завдання, який спланував дії, який виконав ці завдання ефективно. Тому що ключова історія в штурмових діях – це не кількість людей, а якість їх застосування, якість підготовки. І взаємодія, наявність технічних засобів. Тому, чи потрібні штурмові полки? На мій погляд, штурмові полки потрібні. Але не повинна змінитись логіка їхнього застосування. Зараз не 22-й, не 23-й рік, навіть не 24-й. Не можна цю кальку продовжувати використовувати, шаблон. Війна змінилась. Кількість дронів така, що нема вікон на фронті, щоб піхота могла проскочити і продовжувати якийсь тривалий час самостійні дії. Піхота має діяти виключно у взаємодії з дронами. Дрони йдуть перед піхотою, разом з піхотою, за піхотою, забезпечують піхоту, підтримують піхоту. Все роблять, тоді піхота ефективна і може виживати. Але для цього треба умови. Ну і для цього не треба посилати війська в оточення, тому що якщо війська знаходяться в оточенні, то свої дрони підтримувати їх не можуть. Люди там можуть сидіти якийсь час, виживати у підвалах, але якщо оператори дронів не можуть над ними поставити парасольку з мавіків, з фпв, бомберів, то дива не станеться. Люди самі довго триматися не зможуть. Тпак, потрібні штурмові полки, Але фактично у нас штурмові полки перетворені на війська зустрічного бою. А зустрічний бій- це у нас основний вид бойових дій. Тому що у нас нема організації застосування армійських корпусів за тією логікою, за якою вони існують в усьому світі. З часів Наполеона. Армійський корпус має покращувати управління, організацію військ. В його смугу треба вводити штурмові полки. І в правильно організованій смузі штурмові полки будуть ефективні. Це все військова історія. І прописано в усіх статутах. В тому числі статут армії США. Армія, корпус, дивізія. Там все описано. Тому хочу сказати, штурмові полки потрібні, безумовно, але от таке безвідповідальне ставлення до людей, воно неможливе і недоцільне не тільки в штурмових полках, а в будь-яких полках. Посилати людей битись в оточення без підтримки дронів – це просто некомпетентність військова, на мій погляд. І за таку некомпетентність має хтось відповідати, хтось має це дивитись. Я сподіваюся, що те, що міністр оборони Михайло Федоров зараз, його радник порушив цю тему, і Михайло Федоров сказав, що він буде реформувати штурмові полки, виділив кошти на чотири полки, в тому числі полк Скеля, завдяки цьому рішенню кількість БПЛА зараз різко збільшується. Так от, я сподіваюся, що це буде, як сказав Федоров, математика війни працювати. Облік втрат почне працювати, хтось почне обліковувати, на якій кількості ділянок ці штурмові полки працюють, а я вже сказав, що на одній ділянці це ефективне застосування, максимум дві. Потім штаб не може організувати роботу на кількох напрямках. Дві ділянки для штурмових дій – це вже надзвичайна ситуація, перенапруження управлінської структури.

В чому проблема штурмових дій? Замість того, щоб покращити управління в смугах, ми ж розуміємо, де ворог йде. Дайте планове забезпечення постачання людей, дронів і грошей командирам армійських корпусів. Дайте їм комплект бригад, ті, які стоять у них в смузі, підпорядкуйте ці бригади їм. І тоді буде якась логіка в застосуванні, оборона стане стійкою. Командир корпусу буде не допускати прориви, дірки, на які потім треба героїчно кидати штурмові полки. Якби Скелю один батальйон, не треба полк, поставили в Покровськ на оборону південних околиць, так як це було на початку 2025 року, якби це так зробили точно так в серпні 2025 року, то ворог би в Покровськ взагалі не зайшов. Тому що тоді був зовнішній периметр, який тримали наші армійські бригади, і наявність підрозділу штурмового, який би чистив інфільтрації піхоти ворожої, просто не дав би ворогу накопичитись в житловій забудові Покровська. І не було б цього героїзму. Я можу 100% сказати, можете поспілкуватись, дуже з багатьма людьми, хто там брав участь у боях, якби таке рішення було, як було на початку 2025 року, підтримка фронту бригад одним штурмовим полком чи батальйоном, який би мав всі сили і засоби, якби така була взаємодія,  ворог би досі не зайшов у Покровськ. Це було б українське місто. І зараз.

Штурмові полки потрібні, але потрібна доктрина, яка їх застосовує, і потрібна логічна система управління. Нам не потрібно просто, щоб у нас всі проблеми армії вирішувалися, всі проблеми фронту в 1200 кілометрів вирішувалися за рахунок зустрічних боїв. Ну навіщо це робити?  Для чого героїзм? Навіщо? Війна змінилась. Піхота залишається ключовим родом військ. Але значення піхоти значно зросло. Людей мало. Крім того, воювати в кілзоні, навіть знаходитись в кілзоні, це вже потребує спеціальної підготовки, інакше вб'ють. Швидко вб'ють. Тому для цього треба готуватись. Треба планування бою в обороні. Якщо бій в обороні спланований, тоді штурмові дії ефективні, і тоді ворог знищується, а при штурмових діях втрати навіть будуть мінімальні.  Під час якісно спланованих штурмових дій, я суджу по багатьох ділянках фронту і по десятках операцій. Під час якісних штурмових дій, якщо є опора на оборону, якщо є ефективна організація бойових порядків, взаємодія з дронами, то в штурмових діях втрати значно нижчі, ніж втрати в обороні. А у нас виходить навпаки, тому що у нас штурмові війська не підтримують штурмові полки, не підтримують організовану оборону, а вони вводяться в бій, в зустрічний бій, коли ця оборона вже давно впала. От як ми бачимо тут на Запорізькому напрямку. Або на Добропільському напрямку. Де у нас спочатку ворог захоплює кількасот квадратних кілометрів і потім ми починаємо героїчний контрнаступ. А чому? Навіщо цей контрнаступ? Там же можна було взагалі ворога не пропустити і взагалі нічого героїчного не робити. Навіщо це робити? Я думаю, що це проблема концептуальна, доктринальна, яку треба вирішити. Для цього треба просто переосмислити, що таке війна, на якій вона фазі, яка потужність і ефективність технологічного зброєння зараз. Тоді не буде от таких заїздів колон для порятунку людей.

Штурмові війська мають знищувати ворога, а не героїчно рятувати значними жертвами оточені підрозділи. Тоді буде ефективність на фронті. Тому на мій погляд штурмові полки треба залишити, можливо, один, два, три, чотири, не більше. Дронно-штурмові полки, які можуть бути центрального підпорядкування, можливо, навіть і менше їх. Можливо, в принципі, всі ці штурмові полки передати в корпуси. Для цього треба корпусів зменшити кількість і збільшити кількість їх смуг. Це було б адекватне рішення. Олександр Сирський сказав, що нам треба штурмові полки для боротьби фактично з проривами противника. Так це ж ефективно робити в смузі корпуса. Корпус розгорнутий в його смузі, проводяться контратаки. Супер. Тоді оборона корпуса буде стійкою, бо буде спеціалізований підрозділ під ці завдання. Втрати будуть менші як в обороні, так і всього штурмового полку. То може так і зробити? А якщо треба проводити великі контрнаступи, то у нас дійсно є два корпуси десантно-штурмових військ з десантно-штурмовими бригадами. Там, де є готові органи управління, у нас цих бригад теж велика кількість. Яким теж треба планове поповнення військ, планова підготовка до завдання. Тому вважаю так, що зараз цей 26-й рік потребує змін. І оця вся героїчна боротьба з проривами, це вже треба забути. Це неефективна стратегія і тактика. Ворог не наступає з такою швидкістю. Наступ росіян – це достатньо повільний наступ. Вони наступають двоєчками. Повільне заповзання з посадки до посадки, проповзання, знищення дронами, усіма видами озброєння. Вони кудись заповзають,  де у нас розриви в бойових порядках. Ми можемо організувати такі бойові порядки БПЛА і піхоти, які ворог не пройде. І це дозволитьзменшити втрати, навантаження, збільшити цикли підготовки, покращити якість застосування військ. 

 Я вважаю, що відповідати за бойові дії мають ті люди, які їх планують.

 ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

 Прочитав на Цензорі два дуже критичні інерв'ю про Сирського. Чи читали ви їх, чи згодні з оцінками?

Я не головний редактор "Цензора" і далеко не маю часу читати все, але я вважаю, що коли такі люди, як Олександр Ширшин і Дмитро Кащенко, Герой України, роблять якісь критичні оцінки, я думаю, що необхідне на такі зауваження з боку людей, в яких є заслуги і бойовий шлях, треба відповідати, а не мовчати. Те, що у нас все йде мовчки, немає ніякої дискусії, тому у нас такі повільні зміни і такі шаблонні дії.

Чому в СБС та штурмовому несправедливий безліміт? В одних є дрони всіх типів, а в інших, на жаль, лише люди. Тоді, як лінійні підрозділи стоять з простягнутою рукою до добровольців, тримаючи фронт?

Тут є проблема у нас з плануванням, я про це і кажу постійно. Чому нам потрібно діяти в смузі корпусу? Тому що корпус має стати основним хабом планування взагалі і розподілу ресурсів. Тому що перше, корпус значно краще знає, ніж центр обстановку. Командир корпуса має можливість зустрічатись з усіма постійно, командирами бригад, батальйонів, знати ситуацію на фронті. І якщо корпус буде мати планове надходження людей, дронів і фінансування, то він зможе забезпечити ті підрозділи, які в нього в смузі. А у нас розірвана ця логіка. У нас кожен підрозділ має свою якусь вертикаль, якась вертикаль, у тих СБС, у тих якесь інше підпорядкування, у тих Нацгвардія, у тих ЗСУ. У всіх свої якісь канали отримання людей, грошей. Нема планування єдиного. У нас армія фрагментована. Тому такі проблеми. Проблема не те, що ворог якийсь нездоланний, у нього величезна перевага в силах. Проблема не в перевазі ворога. Дронів у нас, в Україні, значно більше зараз, ніж взагалі росіяни існує в Росії. Ми можемо перебити будь-яку масу людей. Але питання в тому, щоб це знищити, щоб ворога знищити, ми повинні забезпечити планування цих дій, організацію, управління. А для цього командир корпусуа має просто з адміністратора перетворитись на людину, яка відповідає за смугу і має інструменти впливу. Маєш полк БПЛА, має полк штурмовий, який посилює на напрямах, має плановий комплект дронів, грошей, і він їх направляє на поповнення тих частин, тих бригад, батальйонів, які знаходяться, наприклад, в зоні інтенсивних бойових дій або наступу ворога, або наших контрнаступальних дій. Тобто командир корпуса впливає на обстановку, йому треба дати інструменти. Артилерія, штурмовики, дрони, йому треба дати можливість поповнювати свої війська, щоб він знав: у мене прийшли люди, хтось по хворобі, не всі ж гинуть і поранені. Значна кількість людей вибуває, це хворі люди, які списуються на законних підставах. Є СЗЧ значна кількість теж. Командир має розуміти, я взагалі можу вести тут бойові дії? На що я можу розраховувати? Тоді це все залежить від того, які в нього є ресурси на наступний місяць. А коли він не знає, що він отримає в наступний місяць? Це повний хаос. Цей хаос в плануванні породжує потім ось такі втрати Гуляйполя, "раптові", в лапках. Всі про це знали, хто воює взагалі на південному напрямку. Раптова нібито втрата Покровська, яка не була раптова. Ворог накопичувався в Покровську перед тим, як захопити мікрорайон Шахтарський, місяці чотири чи п'ять. Про це навіть знімали відео було купа в інтернеті. Що заважало? Нічого не заважало. І таких у нас в лапках випадковостей, які потім треба героїчно тримати з великими втратами, з таким відео, яке знімає ворог і радіє, що він може нас бити. Все це можна уникнути. Якщо планувати дії в обороні, а не кидати це. Бо інколи виникає враження таке, що у нас деяким вищим керівникам дуже цікаво проводити контрнаступи і контратаки. Бо це дуже медійно, красиво і про це люблять говорити. І жодного разу я не чув про якусь планові грамотні дії, які відмічені були в обороні. Хто ж там обороняється? У нас оборонні операції чомусь вважаються не медійними, тому що фронт не рухається, нічого не впало, ворога вбивають, прорива нема. Про що говорити? Воно ж ніби так і має бути.

У нас батальйон "Хартії" прорвався у жовтні 2025 року, провів піхотний батальйон, провів штурмові дії, повністю перекрив прохід противника в Купянськ, тримає вже тривалий час, противник не може пройти. Нічого не виходить, нічого епічного нема, ніхто не кричить, ніхто не страждає, нема дописів - врятуйте. Просто стоять люди, тримають фронт. Ніякої медійності нема в цьому. Просто вбивають противника і все, і противник не може пройти через їхні бойові порядки. Ну от і все. Дійсно, у нас виходить так, що ці дії нецікаві. Там, де ефективна є оборона, то вона не отримує підтримки. Підтримка у нас іде туди, коли все провалилось і треба туди кидати всіх. Штурмові полки, всі БПЛА, все туди. Якщо правильно вибудовувати фронт, то весь цей героїзм буде не потрібен. Тоді не треба буде накачувати такою кількістю людей штурмові полки, не треба буде розривати ці штурмові полки один полк на 10 ділянок. Це ж очевидно.

Ти сам робив компліментарне відео про Скелю?

Я робив об'єктивне відео про бойову підготовку в Скелі. Це був репортаж, коли я був журналістом, з реальними людьми, які проходили бойову підготовку, з реальними командирами і з тими командирами,  ще в 2023 році, коли вони були простими штурмовиками, я знімав з ними відео, як вони штурмували. І все, що там сказано, всі ці люди, вони абсолютно реальні, і в кожного з них можна спитати, чи я щось вигадав, чи я щось не дав їм сказати. Тому у мене був репортаж про підготовку, я і зараз готовий сказати, що все, що там було сказано і показано, це правда з початку до кінця. І є свідки цьому, які є в цьому репортажі, і ви можете їх побачити і запитати самих.

Як ви оцінюєте Олега Ширяєва як командира 225 полку? Його зв'язки з Кивою і ОПЗЖ?

Це факт біографії, безумовно. Олег Ширяєв був пов'язаний з Кивою, з ОПЗЖ, і сидів навіть в тюрмі. Отримав звання Героя України і ще кілька орденів. І коли я бачив бойові дії, як проривав Ширяєв оборону на лівому фланзі, на Курському плацдармі, це були ефективні дії. Я не перетинався з ним як з політичним діячем, в мене було негативне ставлення до його фігури, коли я побачив, що він працює на Киву, бере участь в бандитських розбірках і пов'язаний з ОПЗЖ. Але потім, під час війни, я побачив відео, як він, коли був командиром 225 батальйона ТРО, особливо проводив розвідку під Бахмутом і особисто взяв в полон трьох росіян. Я був вражений, відео було дуже резонансним. І потім я був під Бахмутом багато разів у різних частинах і всі казали, що 225 батальйон воює надійно. Тому в мене, звичайно, немає ніякої поваги до всієї цієї діяльності Ширяєва, яка була у нього з ОПЗЖ і через яку він там потрапив за ґрати. Але я вважаю, що як командир, як людина, яка особисто ризикувала собою, особисто брала участь в контактних боях, його дії на війні як командира батальйону заслуговують на повагу.

Але ще раз повторюю, оце застосування, формування, перетворення цих штурмових полків в цілі дивізії, воно не дозволяє забезпечити ефективне управління. І хороший командир батальйону, навіть дуже якісний, далеко не може сам по собі просто помахом руки стати хорошим командиром дивізії. Це процес, який треба організовувати. І я вважаю, що це гігантоманія і перетворення батальйонів на дивізії,  погіршило управління цими штурмовими частинами. На мій погляд. Тим більше, що їх застосовують на багатьох напрямках. Оце ключова проблема, яка їм не дозволяє готувати собі навіть кадри і нарощуватись. Це проблема. Я вважаю, що цю проблему треба вирішувати. Бо вона призводить до великої резонансної критики, до значних втрат. Ці втрати Україна дозволити собі не може. У нас немає людей, щоб отакі робити постійно героїчні атаки, наступи на підготовленого противника. Бо противник, який зараз на Запоріжжі сам наступає, у нас там зустрічний бій, наступає і на деяких ділянках теж йому вдається просуватись, продавлюватись. З цим треба боротись. Треба планова оборона. Оце дійсно вирішить проблему і значення, і дозволить покращити управління і застосування штурмових полків. І знизить реально втрати. Тому я сподіваюся, що зараз будуть реформи, і реформи будуть направлені на те, щоб у нас в першу чергу, я вважаю, викликом 26-го року, це планування та облік, математика війни, про яку сказав міністр Михайло Федоров. Я сподіваюся, що воно запрацює. Бо поки що облік є, а висновків нема. Тобто статистика збирається, а рішення на підставі цієї статистики ні, не ухвалюються. Я вважаю, що математика війни, про яку сказав Федоров, перетворення штурмових полків на дронно-штурмові, так, я не боюсь цього слова, хтось там не любить цю дронну складову. Я вважаю, що треба сказати хоча б по назві, щоб було зрозуміло, що тут штурмують дрони, а потім іде разом з дронами піхота. А не так, що вперед-вперед. І реформа основна, от перше, має бути облік ресурсів, а друга частина – правильна організація застосування цих ресурсів. Зниження втрат напряму залежить від якості управління. І, до речі, статистика, яку проводить Міністерство оборони в оцінці діяльності армійських корпусів, це достатньо наочно показує. І є статистика у нас втрат по всьому фронту, якою володіє Ставка Верховного Головнокомандувача. Я сподіваюся, будуть зроблені правильні висновки, що у нас втрати не там, основні, де ворога впевнено контролюють, б'ють, знищують, а там, де провал іде в організації управління. Ось там, не через перевагу ворога. У нього нема переваги на фронті, зараз немає переваги, щоб в одному місці проти одного українця наступала одразу одночасно 100 росіян. Ворог атакує двоєчками, наступ двоєчками. Штурмові групи росіян інколи буває 4, 6 – це вже рідкість. Основний бойовий порядок в наступі у ворога – це пара, навіть одиночні бійці. Невже неможливо, як ви думаєте, чи можна знищувати противника, який іде такими малими групами, 1, 2, 3? Звичайно, можна, будь-яку кількість. Будь-яку кількість. Російська піхота припинила бути засобом прориву оборони. Російська піхота може виконувати виключно функції просочування. І це треба використовувати. Просочування працює тільки проти слабоорганізованих військ. Це не моя думка. Це думка, результати аналізу,  в багатьох військових мемуарах, підручниках, монографіях по військовій справі першої і другої світової війни. Можна почитати блискучу книгу про інфільтрацію, наприклад, Роммеля "Піхота наступає". У багатьох книгах це описано. Але інфільтрація росіян, російська піхота, інфільтрація російської піхоти, повірняння з інфільтрацією першої і другої світової війни, радикально відрізняється. Тому що російська піхота – це просто людина, одна-дві людини з автоматами. При якісній організації розвідки, при людях, які на позиціях забезпечені, мають зв'язок, підтримку, підготовлені до самостійних дій. Оці двоєчки просочитись не можуть. Вони можуть просочитись, коли відсутня відповідальність, відсутня організація, відсутнє планування бойових дій. Дрони у нас для того, щоб вбити всіх цих росіян, яких Путін посилає в Україну, є вже зараз. А після того, як Федоров зараз провів, збільшує зараз закупівлі, я сподіваюся, що гроші зайдуть і можна буде забезпечити дронами в значно більших обсягах, як про це сказав міністр у своїй промові. Ну, я тоді взагалі не бачу шансів у противника. Але якщо організації нема, то кількість дронів теж не допоможе. Бо ключова ланка в армії на війні – це люди в окопі. Якщо з ними не працюють, якщо їх не підтримують, якщо про їхню живучість не піклуються, то ці люди в окопі і люди, які йдуть на штурм, вони закінчаться дуже швидко. І ось тоді ворог буде заходити без спротиву. Як ми це бачимо, наприклад, на Запоріжжі, де росіяни без бою зайшли в наші опорні пункти, і у нас проблема, що російські війська обороняються в наших опорних пунктах, в яких просто не було наших військ, які противник зайняв без бою. Зараз ми їх штурмуємо. Абсурд взагалі повний.

Можете щось сказати про 475-й окремий штурмовий полк?

Я вважаю, що 475-й штурмовий полк – це зразок, яким має бути, на даний момент зразок. Яким має бути сучасний дронно-штурмовий підрозділ. Там значна увага велика приділяється підготовці піхоти саме з акцентом на взаємодію з дронами. Там дуже сильн дронна складова. Цей полк, якщо його застосовувати за тою схемою, як я кажу, дати йому смугу якогось корпусу армійського, в нього буде один батальйон в роботі, один на підготовці, один на відпочинку, це полк зможе чистити смугу корпусу без проблем, високоефективно з мінімальними втратами і досвід 475 полку зараз вивчають інші, я знаю , що 425 полк "Скеля" і 1 полк ім. Дмитра Коцюбайла направляють на навчання своїх операторів, командирів БПЛА якраз в 475 полк. Це ефективна тактика.

Вони намагаються навчитися воювати дронами. Це гідно поваги, тому якраз у нас є успішні приклади, коли штурмовий полк – це не квиток в один кінець, а це ефективна робота.

Так само мінімізуються втрати в роботі першого окремого штурмового полку імені Дмитра Кацюбайла. Це теж ефективний штурмовий полк. Так от хочу сказати, а чому такі втрати значно менші за обсягами і теж ефективність висока у першого штурмового полку 475-го? Чому люди там ефективно виконують завдання і там немає такого негативу? Чому так? Немає такого негативу, як ми чуємо, по 425 і 225. А чому? А дуже така очевидна річ виходить, що перший полк і 475-й вони діють в одній смузі. І у них немає такої кількості батальйонів. Вони можуть діяти компактно, але у них управління не розривається. Вони отримали смугу, вони виконують завдання в одній смузі. Вони можуть бути ефективні. Вони посилюють БПЛА, посилюють управління і це працює. Чому за цією моделлю не можна застосовувати інші штурмові полки? Що заважає? Просто шаблонне мислення на мій погляд і нерозуміння, що таке планування дій в обороні. Захоплення оцими нескінченними контрнаступами, непотрібними нам. Ворог сам розбивається бездумно на наші бойові порядки з величезними втратами. Ну дайте їм повбиватися всім. Навіщо оці постійні наступи? Ми можемо побудувати смугу оборони і всіх просто їх знищувати місяць за місяцем, стабілізувати лінію фронту.

От зараз ввели на Запорізький напрямок для підтримки наших корпусів штурмові полки. Якщо це ввести їх трошки раніше, то ці штурмові полки, вони не те, що не допустили б обвалу фронту, а вони б підтримали ефективно наші війська, які там стоять. І фронт би не впав, було б більше військ, більше боєздатності, не було б цих проблем 102-108 бригад. Вони б ще тримали свої позиції. Гуляйполе було б українським. І там в підвалах сиділи б наші оператори БПЛА, а не російські, як зараз. І це давало б великі переваги тактичні. Воювати технікою без героїзма – це має бути нова просто доктрина, яка має стосуватись не штурмових полків, а всієї армії в цілому. Нам потрібна реорганізація армії. І основною ланкою мають бути не ті, хто кудись чогось штурмує, а ті, хто планує, організовує і несе відповідальність. Тільки тоді буде успіх.

Я хочу сказати, що штурмові полки, штурмові підрозділи, вони насправді були, є і будуть. Без них нікуди не дінуться. Проблеми, претензії до штурмових полків, які раптом роздувають до розміру дивізій, до 13-15 тисяч людей. Це проблема того, що коли воно одразу так розширюється, то управління не встигає, там не встигають просто люди організувати управління. Коли ці створюються 15 батальйонів і розкидають на 10-12 напрямків, штаб полку просто вже не може всім цим керувати. Там логістику вже проблемно організувати. Забезпечення, накази, повний хаос виникає. Тому проблема планування, застосування людей потрібна всій армії. І от у нас, коли кажуть, зараз іде оця дискусія, чи треба нам штурмові війська. І міністр каже, нам треба доктрина. Так от я хочу сказати, друзі, доктрина треба всій армії. І цю доктрину треба виконувати. Не тільки штурмовим військам треба доктрина. Треба облік. А як це змінити швидко? Показувати облік. Я вважаю, Ставка Верховного головнокомандувача має починатись з того, кожен тиждень вона проводиться, інколи по три рази. Які втрати за поточний період? Де? Де вони найбільші? Чому? Яке співвідношення втрат з ворогом? Чи наші втрати призвели до того, що ми знищили більше ворогів, чи ні? Чому так сталося? Хто несе відповідальність за такі накази? Хто підписував бойові розпорядження? І тоді раптом почнуть повторюватись одні і ті ж ситуації. І тоді можна буде порахувати, а чому ж такі втрати? Чому така низька ефективність? Чому втрачається територія? Чому за словами про успішні контрнаступи насправді прикривається відхід наших сил і залишення, швидке, стрімке залишення великих наших територій, наших смуг оборони? Оце буде відповідальність і чесність. Якщо такий after action review, аналіз після дії, буде проводитись просто на основі існуючих даних статистики на вищому рівні. Сподіваюся, що ця дискусія, яку зараз піднімають засоби масової інформації, вона призведе до правильних висновків. Штурмові полки і штурмові дії потрібні, це складова частина війни. Але безвідповідальність, бездарність і некомпетентність мають оцінюватись і мають каратись. Як мінімум на службовому рівні, я вважаю. Тому поки у нас не перейде армія на управління армійськими корпусами, поки у нас буде все йти по дзвінку з одного телефона, поки у нас кожною ротою буде командувати один керівник і боєм за кожну посадку, у нас буде отакий постійний хаос і постійні будуть проблеми, тому що так не можна воювати. Це не те, що у нас не можна воювати, так ніхто не воював у світі. Нема таких прикладів. Світові війни вже були, піхотні війни були, масові мобілізаційні війни були, а от такого бардака, щоб не було в армії воюючій ланки армійських корпусів, ланки дивізій, і все воювали тільки тактичні підрозділи під керівництвом Генштаба, ну це тільки українське ноу-хау, на жаль. Яке потім буде оцінено дуже негативно в майбутніх підручниках історії. Тому, друзі, така ситуація, така моя думка по штурмових полках. Полки треба вводити в структуру армії, закріпляти їх за смугами відповідальності, оперативні завдання мають вирішувати бригади, органи управління, корпуси, бригади в складі корпусів, полки в складі корпусів, і це буде системність дій. А не медійні доповіді. Хто там у нас єдиний, незамінний керівник, воєначальник. Тоді буде толк.

Дякую вам, друзі, за ефір, дякую, що були поруч і що ставили питання по такій гострій темі. Слава Україні!