Оператор НРК Владислав Мартинов: "Цієї весни одна наша роботизована машинка зробила 70 місій - вивезла дев’ятьох поранених, тіла чотирьох загиблих і перевезла тонни вантажу"
Боєць 157-ої окремої механізованої бригади розповів про роботу наземних роботизованих комплексів в умовах війни, які вони існують і для яких задач використовуються, по яких дорогах їздять і чому "відвалюється" зв’язок під час місій
З приходом війни в нашу країну ми всі поступово вивчаємо назви зброї, яку застосовує як противник, так і наша армія. Спостерігаємо за розвитком технологій і починаємо розбиратися у видах безпілотних систем. Тепер ми добре знаємо, що таке fpv, як працюють зі скидами з мавіків, не потрібно пояснювати, що таке ударний дрон, а для чого існує розвідувальний. Тепер ще наш лексикон поповнився абревіатурою НРК. І вже, здається, не потрібно пояснювати, що це значить "наземні роботизовані комплекси", тобто машинки на дистанційному управлінні. Час від часу в мережі з’являються відео місій цих комплексів, яких вже існує безліч різновидів.
Ми поговорили з бійцем 157-ої бригади, який займається саме пілотуванням таких роботизованих комплексів. Влад має вже великий досвід і у доставці вантажів, і у вивезенні поранених, яким готовий ділитися, бо деякі підрозділи лише починають розвивати цей напрямок. А тут, у 157-ій, всі новинки одразу беруть на озброєння – бо вони допомагають насамперед берегти життя бійців. А для цього підрозділу це не просто гучні слова, а важливий аспект. І якщо піхотинця можна замінити машинкою чи літачком, то тут це і роблять.
"ВИВОЗИТИ ПОРАНЕНИХ НАБАГАТО СКЛАДНІШЕ І СТРАШНІШЕ, НІЖ ЗАГИБЛИХ"
- Ви вивезли дев’ятьох поранених. Вони всі були важкі?
- Різні. Був випадок, коли машинкою ми не вивезли, а вивели легких поранених. У мене на камері є білий ліхтарик, він вмикається у темну пору доби. Хлопці, які завантажилися на НРК, його побачили і злякалися, що їх вполює ворог з повітря. Тому вони вилізли з машинки і йшли перед нею, постійно питаючи: "Куди йти, куди йти?" Їм в рацію кажуть: "Йдіть хоча б за машинкою! Не хочете їхати – йдіть за НРК, але не перед ним!" Всі вийшли у безпечне місце у нашому супроводі. Під час евакуації, завдяки оснащенню, яке встановлюємо на машинку, я чую голоси людей, яких вивожу.
- Можеш їм щось сказати?
- Якщо радіостанцію прив’язав до машинки, то так, можна їм щось сказати, є зворотній зв’язок. На машинку можна поставити колонку, та вона довго не живе. Десь через гілки поїхав – і її побило чи взагалі відірвало. Хто тобі буде ці колонки привозити, хто буде перепаювати? Але якщо є мікрофон, то ти чуєш, що робиться навколо машинки. Навіть якщо НРК не можуть одразу знайти ті, хто чекає вантажу чи евакуації, ти чуєш, що біля неї хтось є, і по рації можеш сказати: "Так, ви вже близько". Це гарна функція машинки.
- А коли ви їдете з тілом загиблого…
- Це не так страшно, як коли їдеш з "трьохсотим", бо людину треба довезти живою, щоб в дорозі по ній не прилетіло нічого.
- Про що ви думаєте в такий момент? Зрозуміло, ви слідкуєте за дорогою, проте чи думаєте про загиблого, про війну? Як проживаєте такий рейс?
- Перший раз виїжджав по загиблих, коли розбили групу, і треба було вивезти одразу три спалені тіла. Я бачив погрузку… Стрім загальний вимкнув, щоб ніхто того не бачив. Але сам за всім спостерігав – як їх виносили, вантажили. Мені ж треба було контролювати процес. НРК поїхала на точку, де тіла забрали, після чого машинка повернулася додому, але все одно ще довго пахла кров’ю. Цей запах ні з чим не переплутаєш. Запах спалених тіл, запах спаленого м’яса… Це важко, але мусиш і це робити. Коли я перший раз вивозив тіла, одягнув навушники, увімкнув музику, намагався не думати, наскільки страшний вантаж везу. Вимкнув звук з машинки, щоб її не було чути. Просто їхав, слухав музику, щоб вона мене хоч трохи мене відволікла.
З "трьохсотими" набагато складніше. Тут вже музику не включиш. Ти чуєш їхні голоси, можеш з ними спілкуватися, говорити. Іноді сваришся на них.
- Чому?
- Ну, сварився я не конкретно з пораненим, бо у мене не було тоді на машині зв’язку. Але мій командир вислухав від мене все! Розумієте, голова пораненого була постійно перед камерою. Я бачив його, а не дорогу. В якийсь момент через це я став. А він нервується: чого машинка встала? Не розуміє, що сам заважає мені. Його можна зрозуміти. У нього паніка, стрес. Я кричу командиру: "Скажіть йому, нехай голову опустить!" А він то руками, то ногами махає, щось там показує, то по камері стукає, нагинає її… Я вже прямо матом кричу: "Скажіть, хай не зачіпає камеру!" А ще. Коли я їду по ямах, поранені мене матюкають. Я ж все чую, що вони говорять. Кажу в радєйку: "Передайте їм, що я їх чую!" Передають. Все, роти позакривалися (сміється.).
Я розумію, що поранені на нервах, що їм боляче, а ями не завжди вдається об’їхати. Один їхав і головою тріснувся об залізо нашої машини, роз’юшив лоба, руку десь притис. Я розумію, що йому нелегко, але ж і сам страшенно переживаю, щоб доїхати без пригод.
Розвантаження НРК і спілкування з тими, хто на передовій чекає на необхідне
"ПІСЛЯ ТОГО, ЯК МАШИНА, ЗА КЕРМОМ ЯКОЇ Я СИДІВ, ПІДІРВАЛАСЯ НА МІНІ, У МЕНЕ ПОЧАЛИСЯ ПАНІЧНІ АТАКИ"
- З такою штукою, як армія, я познайомився у 2015 році – служив строкову з 2015-го по 2017 рік в Житомирській області, - розповідає Влад. - Ми відповідали за зберігання ракет – все мене якось тягне до вибухівки. Після строкової звільнився, одружився. Думав, що більше мене нічого, крім старої форми, з армією пов’язувати не буде.
- Ви по духу не військова людина?
- Та ні!
- Чим займався після армії?
- Я - автослюсар. На фурах працював, на вантажних машинах. Скажімо так, за чотири роки роботи в одній фірмі я спробував все – і ключі в руках тримав, і кермо крутив, і що таке їхати бозна-куди, щоб полагодити поламану машину, знаю.
В армію мене повернула повномасштабка. Я приїхав з роботи 24 лютого ввечері. Дружина каже, що набирають у ТрО. "О, класно, походжу у патрулях, повивчаю місто", - вирішив я. І поїхав у військкомат на скутері (сміється.). 25 лютого я приїхав до військкомату, 26-го вже проходив медичну комісію, а ввечері 26-го вже був у військовій частині. Перші два роки прослужив у штабі командування Повітряних сил. У нас були свої позиції, ми виїжджали як мобільні вогневі групи. Це така лотерея: пролетить над тобою щось чи не пролетить. Вони ж маршрути своїх польотів постійно міняють: сьогодні тут летить шахед чи ракета, завтра – в іншому місці. Два роки я там прослужив, а потім доля мене пов’язала з 72-ою бригадою.
- Як ви туди потрапили? Хтось порадив?
- ППО – це все ж тилові служби. А люди, зрозуміло, вичерпний ресурс, якщо можна так сказати. З тилових бригад, з тилових військових частин людей переводили у бойові. Я сам напросився саме у 72-гу, і мені допомогли туди потрапити. Потім перевівся у 10-ту бригаду, де почав формуватися батальйон безпілотних систем.
- Але ви там лишалися водієм?
- Спочатку був водієм, але після того, як на міні підірвався, у мене почалися панічні атаки: коли треба було кудись виїжджати, мене починало трусити…
- Ви не були поранені?
- Пошкодив меніски на колінах, а так – відбувся легким переляком. Ну і всі, хто були в машині, скажімо так, відбулися переляком. Я чесно сказав командиру про свої панічки, тому мене відправили у підрозділ технічного забезпечення, де я займався ремонтом машин – це завжди потрібно, та й я вмію і варити, і гайки крутити. З часом я перейшов у 157-му бригаду. Вже тут паралельно з ремонтом машин почав займатися вибухівкою - ми робили саморобні вибухові пристрої.
- Те, що чіпляється до мавіків і відправляється ворогу?
- Так. Мені це найбільше сподобалося! Ти щось зробив своїми руками, поїхав на полігон, побачив, як все працює, і знаєш, що хлопцям даєш ефективний засіб.
- Як у вашому житті з’явилися НРК?
- У 157-ій бригаді почали формувати взвод наземних безпілотних систем. Мені запропонували: "Підеш туди?" Кажу: "Там мене ще не було. Піду". Пройшов фахову підготовку на оператора НРК – місячні курси.
Мартин на хвилину задумується:
- Хоча… Все почалося, коли наш взвод технічного забезпечення знаходився поруч з пілотами. Мені було цікаво, що вони роблять, як літають, тому я у них був частим гостем, брав пульт, літав на симуляторах. Заглядав до них у руки: що вони роблять, як програмують. Збоку дивишся – сидять, паяють, наче не цікаво. А коли тобі пояснюють, що для чого потрібно, що це контролює цей процес, а те – інший, вникаєш, втягуєшся, бачиш користь в цьому. А коли я відучився на оператора НРК, ми активно почали розвивати цю сферу. Спочатку, коли у тебе одна машинка, це не цікаво. А коли цілий автопарк, - вже діло! Дуже класно, коли обкатуєш їх по полю. Це весело. Ти дивишся, що і як працює, шукаєш маршрут, як краще проїхати. Дроном ти злетів - і летиш. У тебе ж немає ям, якихось перешкод. А тут шукаєш, як об’їхати якийсь рівчак, місточок, річку…
- Машинка може забуксувати, в колеса чи гусянку взимку забивається сніг…
- І це також. Але, буває, не вистачає потужності, горять мотори. Мій перший бойовий дрон приніс мені перше сиве волосся і перші нервові зриви, коли він просто став, бо у нього відпало управління.
- Де це було?
- На покровському напрямку, в селах біля Добропілля. Це був мій перший виїзд з НРК в зону бойових дій. Там ми доставляли вантажі хлопцям у місто, в умовах війни обкатували наші машинки. УТого разу потрібно було їхати по тіло "двохсотого". На жаль, не доїхали, не забрали, бо втратили керування. Але допомогли суміжні підрозділи. Ми знайшли, хто там поруч з нашою машинкою знаходиться, зв’язалися з ними. Хлопці з горем пополам перезапустили машинку, своїм НРК розвернули її, і ми повернули ту машинку. Я дуже переживав, що втрачу її.
- Ви вияснили причину, чому "відвалилося" керування?
- Була проблема зі "Старлінком". Там така ділянка, що не тільки у нас зникав зв’язок. Якщо не помиляюся, через це в тій місцині стояли ще три машинки інших підрозділів. В нашій машинці ще й розірвався один мотор. Але НРК, як правило, оснащені двома, то на одному моторі три кілометри я їхав п’ять годин – ну як їхав, управляв машинкою, яка помалу, але верталася до нас. У мене аж руки трусилися від напруги… У ті дні, вертаючи ту машинку, шукаючи зв’язок з суміжниками, я дві доби нічого не їв, тільки пив воду, настільки на нервах був. Сидів за комп’ютером і дивився, коли з’явиться зв’язок, коли буде можливість зв’язатися з пілотами, а там поруч була позиція саме пілотів, щоб вони перезапустили "Старлінк". Пілоти, мабуть, разів п’ять виходи його перезапускати. І це ж все небезпечно. Але, машинка все ж повернулася до нас. Ще й своїм ходом.
Але на цьому пригоди не закінчилися. Ввечері, вже у темряві, ми поїхали машиною ту НРК забрати. Коли верталися, від’їхали на безпечну відстань і трохи розслабилися, у нас мало не залетіла ворожа "Блискавка". Врятувало, що вона потрапила у бруствер біля дороги. Нам капець як повезло тоді!
Відео зроблено саме тоді, коли хлопці верталися з НРК і по їхній машині намагалися влучити FPV
До речі, та наша машинка їхала з вантажем. Вона везла десь 60 літрів пального і дуже багато провізії на піхотні позиції. Оскільки я не доїхав до наших хлопців, подзвонив пілоту, який допомагав перезапустити НРК, запропонував йому: "Розвантаж машинку, візьми все собі. У тебе ж так само є генератор, пальне не буде лишнім, як і їжа". Він пізніше казав, що той наш підгін дуже допоміг, бо у них тоді були проблеми з логістикою. Ще казав, що до них при виході з Покровська дуже часто заходили піхотинці. Комусь чай, комусь каву… Тож у нього був запас, чим пригощати тих людей. Навіть банально якогось чаю з цукром міг запропонувати. А в тих умовах – це вже розкіш…
- Коли ви виїжджали у Покровськ з місією НРК, розуміли ж, що тут робиться? Як же ваші панічні атаки?
- У мене вибору не було. Треба було їхати допомагати піхоті. Хлопцям треба відвезти поїсти, попити, завезти БК, ті самі дрони, щоб вони могли проводити розвідку. Це велика відповідальність. І цю роботу має хтось робити. Я навчився, я вмію керувати машинками, то мусив їхати. Але пригод всюди вистачає: біля Слов’янська якось РЕБи виключилися на машинах, коли ми в посадку заїжджали, на Сумщині ледь не перевернулися… Але піхота взагалі знаходиться на позиціях, під постійними обстрілами, їх намагаються штурмувати. І хлопцям треба підтримка. От ми маємо про це думати і допомагати.
- Буває, що НРК виїжджає перший раз, і в нього одразу влучають, виводять з ладу?
- Дуже образливо, коли таке стається. Якось FPVха попала в колесо нашої машинки і пропав зв’язок. Мені показують стрім, що вона ціла стоїть, але в такому місці, що я до неї не можу дійти, не можу її забрати. Ми чекали погоди і можливості все ж до неї дістатися. На тій нашій першій машинці, яка багато роботи зробила, я поміняв три мотори! Брав мотор в рюкзак, ми з хлопцями ішли у поле і міняли мотор. Наче нічого важкого, але ти туди доходиш, а тобі в рацію кажуть: "КАБи летять". І ти такий: "Блін, камон, куди ховатися?" Але небезпека минала, ми міняли мотор і продовжували працювати. Інша наша машина їхала на евакуацію, коли в неї попала FPV. Вона виїхала з-під артобстрілу – і нарвалася на FPV. Це війна. буває різне.
Буває, що після влучання FPV, роботизована машинка продовжує свою місію…
…а буває, що займається і згорає в першу ж ходку
- Є у вас НРК, який працює досить довго?
- Декілька місяців – кінець весни і початок літа – я працював на Сумщині на машинці, яка загалом зробила більше 70 місій! Найбільше з усього нашого автопарку на даний момент. За допомогою саме цього НРК ми вивезли дев’ять "трьохсотих", і, якщо не помиляюся, чотири тіла "двохсотих". Плюс тонни доставлених вантажів! На даний момент це у нас найбільш ефективна машинка – інші стільки ще не працювали.
"НАШІ МАШИНКИ ПЕРЕОБЛАДНАЛИ ТАК, ЩО ВОНИ МАЮТЬ ЗАПАС ХОДУ НА 40 КІЛОМЕТРІВ"
- Які на даний момент існують НРК?
- НРК бувають логістичні, логістично-евакуаційні, розвідувальні, розвідувально-ударні, інженерні. Є камікадзе – принцип дії, як у FPV: на машинку грузиться вибухівка, і вона їде в один кінець.
- Інженерні розкидають міни...
- Так, інженерні розкидають міни, натягують "єгозу", розміновують проходи. У нас є машина "Змій" з цепами – це розміновувач. Є машинка "Сірко" - це теж розміновувач, який робить піхотну тропу. Машинка розміром з кавовий стіл виїхала, вистрілила і підривом розмінувала певну ділянку.
Ударний НРК – це машина з кулеметом. Вона заїжджає на вогньову позицію, на певну точку, і коли треба вогньова підтримка, оператор з безпечного місця стріляє по визначеним цілям. На позицію не треба людину садити – туди виїжджає шматок заліза. Дорогий, але шматок заліза. Я бачив відео, коли їхала легкоброньована чи то БМП, чи то МТЛБ, і маленький шматок заліза розібрав її наскрізь. Заїжджає в кущі маленька машинка з великокаліберним кулеметом – і розбирає броню противника! У мене досвіду на ударних НРК поки що немає. Я працюю з логістичними і евакуаційними НРК.
- Але ж усі ці комплекси дуже дорогі – є і за 300 тисяч, і за пів мільйона, і за мільйон...
- Життя людини дорожче! Воно навіть не співставляється по вартості з цим шматком заліза.
- Є певний час, коли найкраще виїжджати? За НРК противник вже також активно полює…
- Ми працювали і вдень, і вночі. Найкрутіша погода для НРК – дощ. Тоді літає менше дронів, і можна поводитися зухвало. Користуючись непогодою, ми робили по три виїзди підряд.
Розумієте, НРК не може ховатися. Заїду під кущ – і у мене пропаде зв’зок. Роботизована машинка може їхати тільки по відкритій місцевості. Ідеальні умови, коли ти їдеш по дорозі, з обох сторін якої стоять дерева, а над дорогою – небо. Тоді НРК закрите з двох сторін. Звичайно, бувало, що і по полю їздили. Треба доїхати – то їдеш. Але якщо є перешкоди, машинка може перевернутися. У мене, на щастя, з вантажем не переверталася.
А що і скільки можна везти, залежить від замовлення хлопців. Вони кажуть: потрібна їжа, паливо і дрони. Мені передають, куди що доставити. Провізію складають у мішки, все підписується великими літерами, щоб навіть у поспіху бачити, хто що має забрати.
Що стосується ваги, тут треба враховувати технічні характеристики машинки. Якщо вона розрахована на певну вагу, то треба старатися так і грузити, до норми, а не більше неї.
- Але ж перевантажуєте?
- Буває. Ну, наприклад, треба перевезти міномет. У мене вантажопідйомність машинки 150 кілограмів, а міномет важить, по-моєму, 200 і вище. Відвезли за дві ходки. Добре, що міномет розбирається. Якщо якесь мінімальне перевантаження, ще Бог з ним, можна працювати. А якщо машинка сильно перенавантажена, то рвуться мотори – в прямому сенсі слова розлітаються на частини, розриваються. Та й перевантажена машинка вже не така маневрена, може загрузнути. Скільки разів ми з хлопцями їздили витягати машинки, якщо поруч немає суміжників чи наших позицій, звідки не можуть вийти хлопці і допомогти. Тоді ми мусимо діставати наші НРК самі.
- Тоді в чому сенс, якщо можна дістатися до позицій самим?
- По-перше, я стільки в руках не донесу, скільки ми грузимо на машинку. По-друге, загрози скидів та FPV дуже високі. Краще ж ризикувати шматком заліза. Ми лише вискакуємо в разі потреби допомогти самій НРК. Бувало, машинку доводилося пхати додому. Згорів контролер, і вона просто крутиться на місці. Скільки можна, одним мотором їдеш, сам йдеш збоку, шарпаєш її, як малу дитину за руку: сюди не можна, туди не можна, не йди туди... Було й таке. Краще ж не кидати НРК, а забрати, поремонтувати, полагодити, щоб він і надалі міг приносити користь. Тому ми намагаємося витягати всі наші машинки, не кидати їх в полях.
- Ви даєте імена своїм машинкам? От ви називали їх по виробникам – "Сірко", "Терміт"… Але самі даєте якісь імена, щоб розрізняти?
- У першого нашого дрона спереду була рамка, на ній висіли ланцюги. Я їх відірвав, бо вони на тому напрямку, де ми працювали, були неефективні, в них заплутувалося оптоволокно. Ті ланцюги повісили, щоб підривалися "лєпєсткі", а машинка лишалася неушкодженою. Але на нашому напрямку такого мінування не було помічено, тому я їх відрізав, і за ручку, до якої вони кріпилися, було дуже зручно його витягувати. Цим бортом було дуже багато місій зроблено. І ми йому дали прізвисько Гімлі-ветеран: сама машинка називається "Гімлі", а "Ветеран" це вже його позивний. Пробували робити машинку на аналоговому управлінні, але через "Старлінк", так з’явився "Гімлі Аналог". Але на пульті не всі слова вдається написати, тому іноді трапляються комічні ситуації, як от із скороченням цієї назви... Не так давно у нас з’явилася "Наталка" - це НРК, який може витягати інші машинки. На нього кошти зібрали волонтери і глядачі київського Національного театру імені Франка. Самі актори вирішили назвати цей НРК "Наталкою" на честь вистави "Наталка Полтавка". А ми не проти. Тож тепер у нас в арсеналі є Наталка.
- Всі машинки доводиться допрацьовувати?
- Залежить від комплектації. Деякі приходять одразу оснащені "Старлінками". Але переважна кількість розрахована на радіозв’язок, який працює на дуже невелику відстань.
"Старлінк" дозволяє їздити, на таку відстань, на яку нам потрібно. Якщо у тебе немає проблем зі зв’язком, ти впираєшся лише у можливість батарей, бо НРК їздять на електродвигунах. Вони не так світяться в термальні камери, не так гріються, від них менше шуму, менше диму, менше проблем. Коли треба, ти двигун цілком поміняв, і не треба колупатися, свічки міняти.
Щодо дальності… Хлопці-інженери, які займалися ремонтом і переобладнанням, зробили так, що наші машинки мають запас ходу 40 кілометрів. Якщо до позиції вісім кілометрів, вона може зробити дві ходки без додаткової зарядки.
- На яку найбільшу відстань ви їздили?
- Якщо не помиляюся, 12 кілометрів. Зважаючи на те, що не всі машинки мають амортизацію, підвіску – просто колеса до коробки прикручені, то її трусить, кидає, ти мусиш повзти, як черепаха, всі ямки об’їжджати. Бережеш, як справжній автомобіль. От по полям класно ганяти, по польових дорогах – мені навіть іноді дзвонить командир, який контролює всі наші виїзди, і пригальмовує мене: "Скинь швидкість, куди ти летиш!"
- По суті ви так і лишаєтесь водієм, просто ваші машинки стали меншими…
- Можна так сказати. Бувало таке, що НРК ламався, ми виганяли інший, їхали на ту саму точку, виходили пішки туди, прив’язували поламану машину і вже разом поверталися, всією командою.
Може здатися, що це Голлівуд знімає чергове кіно про зоряні війни, але це – реальність нашої війни, коли на полігоні випробовують одразу декілька ударних НРК
"Я Б ХОТІВ ПОПРАЦЮВАТИ З НРК-КАМІКАДЗЕ"
- Як вважаєте, НРК, обладнані кулеметами, замінять піхотинців на позиціях?
- Піхотинця ніхто не замінить!
- Чому?
- Бо ми впираємося у зв’язок. Радіозв’язок залежить від дальності, "Старлінк" перестає працювати через перешкоди. В ліс ти не заїдеш, просто станеш під кущем. В зоні наших маршрутів я бачу НРК з кулеметом суміжного підрозділу. У нього відпав "Старлінк". В прямому сенсі слова: валяється збоку (посміхається.). І ніхто нічого не може зробити, бо місце таке, куди не підійдеш просто так, і поруч нікого немає. В машинці вже сіли акумулятори – треба людині пояснити, як їх замінити, з якої сторони правильно підійти, щоб увімкнути машинку. Витягнути її також не легко – вона важить більше 300 кілограмів. Отак і стоїть той безпілотний кулеметник без толку. Так що піхотинця неможливо замінити ніякими роботами. Вони можуть лише допомагати.
Знаєте, коли люди ламають кістки, їх скріплюють металевими конструкціями. Та метал все одно гнеться, з ним щось стається. Так само немає нічого міцнішого на війні, ніж піхотинець.
Так чемно повівся з НРК чоловік в селі неподалік лінії фронту. Оператори, які керували в цей час машинкою, самі здивувалися, коли чоловік вдячно поклонився наземному безпілотнику. І є за що дякувати – і цим "шматкам заліза", як їх називають оператори, і тим, хто їх дообладнує, і тим, хто ними керує і витягає, якщо щось стається
- Ви дивитеся по можливості відео інших колег, вивчаєте роботу інших НРК?
- Звичайно. Це дуже важливо. Тим більше, що цей напрямок зараз активно розвивається.
Ми вивчаємо і досвід противника. Я бачив ворожі логістичні НРК, бачив блукаючий міномет, збоку у нього залізна рука, вона хоп – і закинула міну.
- А у нас таке є?
- Не бачив. Може, цей відео роботи цього комплексу було згенеровано штучним інтелектом – я не перевіряв. Але ідея класна, чому ні? Ти собі виїхав, відстрілявся і втік назад. Якщо заклинить – повернувся додому.
НРК розвиваються у всьому світі. Вже є невеличкі танки, які працюють без танкістів. Виробники більше сфокусовані на ударних дронах. Є установка, на яку ставлять гранатомет, і він ВОГами стріляє. Є, якщо не помиляюся, вогнева система "Шабля", яку можна поставити на будь-яку машинку, яка це дозволяє. Але я б хотів попрацювати з НРК-камікадзе. У нас вже формується інженерний взвод, де будуть такі машинки.
- Є шанс, що ви туди перейдете?
- Ні, не перейду, але свого носа увіпхну… (сміється.) У нас дружний підрозділ, хороше командування – то який сенс звідси йти? Все злагоджено працює, розвивається.
Коли я йшов служити, мені жінка наказала: "Ти себе бережи, бо я хочу, щоб у моєї дитини був батько, а не Герой України". То я про її слова постійно пам’ятаю, і працюю уважно.
P.S. Хлопці цього підрозділу самі оплачують абонплату "Старлінків", скидаючись грошима. І це не звичайний пакет, а "Глобальний пріоритет" - він дозволяє працювати саме на НРК. Крім того, вони постійно докуповують необхідні відеокамери, мікрофони, запчастини, аби допрацювати НРК. Тому, власне, просимо підтримати цей підрозділ, задонативши на банку:
https://send.monobank.ua/jar/AiBscGAE5
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
