Єгор Чернєв: "Для тиску на Росію у Трампа майже немає важелів. Тому залишається тиснути на нас"

Автор: Ольга Москалюк

Минулий тиждень був щедрим на події, які складно залишити без уваги. Нові подробиці операції "Карфаген", що викликали чималий резонанс, новини про поновлення так званих мирних переговорів, результати виборів до Конгресу в США, від яких значною мірою залежатиме подальша підтримка України – усе це знову загострило питання внутрішньої безпеки та міжнародної допомоги.

Ці теми потребують осмислення та оцінок. Тож ми вирішили поговорити із народним депутатом фракції "Слуга народу", заступником голови парламентського Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Єгором Чернєвим, щоб спробувати розібратися в тому, що відбувається.

Записувалися у понеділок перед засіданням Комітету, на якому мав бути присутній виконувач обов’язків голови СБУ Олександр Поклад для доповіді щодо "Карфагену". Щоправда, як з’ясувалося згодом, він так і не прийшов до депутатів.

- "Карфаген" багатьох шокував і навіть налякав – нові плівки показали, що кримінальні мережі могли роками діяти в Україні за сприяння високопосадовців правоохоронних органів. Чи не становить це загрозу національній безпеці України?

- Для мене також було шоком, що у цій справі підозрювані такого високого рівня. З одного боку, це все - абсолютно неприпустима історія. Сподіваюся, що наші правоохоронні органи доведуть справу до кінця, і цей синдикат перестане взагалі існувати. З іншого – я б звернув увагу на заяву Нєбитова з Нацполу, який розповів про те, що поліція документувала злочини "Хімпрому" та пів року тому ліквідувала мережу магазинів U420. Тому на все це потрібно дивитися не однобоко. Тепер маємо очікувати на рішення суду.

- Нарешті й президент висловився про цю історію, назвавши її ганебною і повідомивши, що затвердив законопроєкт про повернення декларування для всіх працівників СБУ. Правда, на цю тему вже виникла дискусія – мовляв, це може становити певну небезпеку через оприлюднення особистих даних співробітників спецслужби. Ви підтримуватимете пропозицію Зеленського?

- Ми на Комітеті обговорювали це питання. Тут позиції розділилися. З одного боку, всі мають бути рівними перед законом і відкривати свої декларації. З іншого - є оперативники, на адреси яких просто чекає Російська Федерація, зокрема ФСБ, щоб працювати проти них. Мені здається, краще було б зробити так, щоб до їхніх декларацій мали доступ лише НАБУ і НАЗК. А у загальному доступі можна залишити декларації керівництва СБУ, тому що це така суспільно-важлива інформація, але з обмеженням – без адрес проживання та даних про рідних. Таке "соломонове рішення" було б оптимальним до кінця військового стану.

- Тобто Дука на своїй нещодавній посаді міг би підпадати під таке публічне декларування?

- Думаю, що так. Це треба робити на рівні голови служби, його заступників та керівників департаментів.

- Чи мали б відбутися кадрові зміни на чолі СБУ? Уже чимало говориться про те, що Поклад повинен піти у відставку.

- Це рішення за президентом.

- Поклад міг би й написати заяву про відставку, враховуючи обставини?

- Міг би. Але ж у матеріалах слідства не йдеться про його особисту участь чи винуватість.

- Є ще політична відповідальність.

- Правильно. Але тут вже він має приймати рішення або, як я сказав, президент, враховуючи, що СБУ – його вертикаль. Але варто пам’ятати, що "Хімпром" існує з 2015 року, а Поклад обійняв свою посаду відносно недавно, і був зосереджений на проведенні операцій проти ворога.

- Але НАБУ обіцяє продовження, пояснюючи, що ми побачили лише "вершину айсберга". Хоч і вона, повторюся, шокує. Причому не лише співпрацею криміналітету із правоохоронцями, але й характером методів впливу на неугодних - забити молотком, облити кислотою…

- Це така поведінка бандитів з 1990-х. Я теж був ошелешений, що у 2026 році таке ще існує. Це найбільш чутлива частина цієї всієї історії, з якою були пов'язані, згідно з плівками, зокрема, правоохоронці.

- На плівках згадують і міністра К., на якого хотіли вплинути зловмисники – очевидно, що йшлося про тодішнього міністра внутрішніх справ Клименка, який нині керує РНБО. Він сам вже прокоментував цей епізод, зізнавшись, що "офігів". Це про що?

- На плівках можуть говорити про будь-кого й озвучувати будь-які свої наміри. Якщо є факт підкупу, то він має бути встановлений в суді, а потім вже мають прийматися відповідні рішення.

Я розумію, що НАБУ і САП потрібно демонструвати роботу, але дуже важливо, щоб за цим ішли реальні вироки, щоб була доказова база, яка могла би переконати суд, ВАКС, який належить до тієї ж вертикалі.

- Мені здається, ви дещо скептично ставитеся до роботи НАБУ і САП.

- Я навпаки поважаю їхню роботу, але не потрібно підміняти юридично-процесуальні дії певними емоційними відео, які, звісно, викликають сильні емоції. Задача правоохоронних органів – не створювати розважальний контент, а збирати доказову базу таким чином, щоб це перетворювалося на судові вироки та посадки.

- Ця історія має ще важливий міжнародний вимір. Друга частина "Карфагену" збіглася із поновленням тристороннього переговорного процесу щодо завершення війни. Чи не зіграє це проти нас?

- Дійсно, це не грає нам на руку, але оцінки різні. Позавчора я повернувся з Ірландії, де відбувалася конференція з безпеки, на якій були присутні наші колеги з різних країн. Звісно, до них дійшла ця інформація, тож вони мене розпитували про те, що у нас відбувається. Я пояснював. Вони зауважували: "Але це добре, що такі схеми викриваються. Це означає, що правоохоронні органи працюють. Так, хоч і повільно, очищається країна". Отаке сприйняття у наших європейських партнерів. Але ще раз повторюся, головне, щоб за будь-якими гучними розслідуваннями слідували реальні судові вироки та тривалі терміни ув’язнення.

- А як щодо реакції США?

- США виходять з власних інтересів, до яких Україна, на жаль, не належить. Вони зацікавлені в тому, щоб відтягнути Росію від Китаю, щоб вони не були союзниками. Цим займаються як республіканці, так і демократи, але в різний спосіб. Україна тут – лише одна із фігур на цій "шахівниці".

- Тобто нинішня зміна конфігурації в Сенаті глобально нам не сильно допоможе?

- Якщо аналізувати у парадигмі тези, що основна ідея Сполучених Штатів – відірвати Російську Федерацію від Китаю, дещо краще все ж може бути. Але я б не став розраховувати, що загалом відбудеться кардинальна зміна політики США. Поясню, чому. У республіканців і демократів різні погляди на те, як вони хочуть втілити згаданий мною намір. Республіканці в особі Трампа готові дати руку допомоги російському диктатору, економічно прив'язати його до себе, зняти санкції для того, щоб, по-перше, Китай не поглинув слабку Російську Федерацію, зробивши її сателітом. По-друге, щоб Російська Федерація була більш пов'язана із західним світом, ніж з Китаєм і, як мінімум, залишалася би нейтральною у протистоянні США та Китаю в майбутньому. Хоча, чесно кажучи, на це все розраховувати дуже наївно, тому що ці декілька років Росія зблизилася з Китаєм набагато більше, ніж навіть за останні десятиріччя. А демократи хочуть послаблення Російської Федерації до такої межі, щоб вона вже не могла бути сильним союзником для Китаю і залишалася нейтральною країною, але з меншими ресурсами та спроможностями. Хоча обидві політичні сили не бажають повного розвалу Росії, тому що вважають, що це спричинить більше турбулентності і проблем на Євразійському континенті, аніж хоч слабка, але контрольована і зрозуміла Росія.

Тому я припускаю, що певна військова допомога новим Конгресом в наступному році нам може бути надана. Не скажу, що США знову переберуть на себе роль "донора номер один" для України у військовому плані. Думаю, також будуть просто жорсткіше контролюватися ті питання, які для нас є чутливими - розвіддані, Starlink та продаж нам озброєння по програмі PURL.

- Як нам бути у цей перехідний період до початку січня наступного року, коли запрацює новий склад Конгресу?

- Припускаю, тиск на нас продовжуватиметься. А, можливо, й посилюватиметься, адже поки що Трамп має повну силу, і до приходу демократів може виконати ті обіцянки, які давав Путіну щодо зняття санкцій, поновлення та поліпшення їхніх економічних зв'язків, але як результат закінчення війни. Для тиску на Росію у нього майже немає важелів – могли б бути санкції, але ж вони так само впливатимуть і на економіку США. Тому залишається тиснути на нас. Тут також не так багато інструментів. Не думаю, що підуть на вимкнення Starlink, тому що він законтрактований і за нього платять європейці. Якщо порушити контракти – можуть бути розслідування Конгресу. Уже ніхто не хоче заради "кульгавої качки" Трампа ризикувати своєю свободою. Розвіддані також мають певний запобіжник в Конгресі. Мій особистий друг Майк Тернер раніше на наше прохання вніс до бюджету оборони 2026 року (і так має бути надалі) правку про те, що рішення Пентагону або ЦРУ щодо відключення розвідданих має прийматися тільки після консультації з профільним комітетом Конгресу. Тобто вони мають прийти, доповісти, чому це потрібно, обґрунтувати і тільки потім визначатися. Не виключаю, що Америка може спробувати посилити тиск на Європу, яка нам допомагає, хоча й не бачу тут якоїсь перспективи реального ефекту.

Насправді, якщо виходити з раціо, нинішній період є найкращим для виходу Росії з війни саме через те, що поки Трамп має всю повноту влади, може виконати ті обіцянки, які давав. А прихід демократів це не гарантує. З Путіним, в принципі, ніхто з Конгресу не розмовлятиме після третього січня наступного року. Далі у нього буде тільки один вихід - продовжувати війну, що ані для нього, ані для нас не є оптимальним варіантом. Але розраховувати на адекватність Путіна – справа ненадійна.

- Так немає навіть ніяких ознак того, що він готовий до того, щоб завершити війну…

- Тут питання в тому, чи є ознаки на його столі в тацях з доповідями навіть не військових, а економістів про те, яка реальна ситуація із російською економікою на сьогоднішній день. Не просто ж так вони зараз почали скорочувати "похоронні" виплати та зменшувати суми нових контрактів. Для них це, здавалося б, "священна корова". Останні, кому могли б зменшувати виплати, це якраз військові, адже для Путіна війна – сенс життя. Я вже не говорю про соціальну сферу – їхнім вчителям перерахували зарплату. Коли ті в жовтні отримали кошти за вересень, пішла хвиля звільнень, тому що їхню заробітну плату знизили так, що вона приблизно дорівнює тим виплатам, які отримують прибиральниці. Це ж також все відбувається не просто так. Тобто вони чітко знають, які у них економічні спроможності…

- Але ж це їх не зупиняє!

- Так, ідуть ва-банк. Путін більше розраховує на "чорного лебедя" у 2027 році у вигляді виборів у Німеччині та Франції, що може, на його думку, перевернути "дошку".

- Справді, наступного року у низці європейських країн відбудуться важливі вибори – окрім Німеччини та Франції, також вони пройдуть у Італії та Польщі. Наскільки великими для нас є ризики у разі зміни там влади? Уже зараз очевидно: якщо більшість буде за проросійськими силами, матимемо складнощі.

- Так, нам за таких обставин буде складніше. Найбільшою загрозою для нас є результати виборів у Німеччині. Хоча коли я веду діалог зі своїми німецькими колегами, вони навіть більш оптимістично дивляться на цю картину, незважаючи на зростання популярності партії "Альтернатива для Німеччини". Уже мають певні плани, як залишити демократичну коаліцію, не допускаючи АfD до влади навіть після виборів. Сподіваюся, їм це вдасться. Але розраховувати тільки на це нам не варто. Ми маємо бути готові до будь-якого сценарію. Для нас найбільша проблема - те, що Німеччина є на сьогоднішній день країною номер один з допомоги України. Лише в цьому році ми від них отримали 13,5 млрд євро. Це досить суттєва частина від всієї допомоги, яка нам надходить. Думаю, Путін якраз і розраховує на те, що без підтримки європейських країн зламати нас буде простіше. Цього і чекає.

- Так от, власне, чи не призведе посилення проросійських сил в Європі до скорочення допомоги Україні?

- Ми зараз отримуємо допомогу через декілька програм. Перше - загальноєвропейський репараційний кредит, який розрахований на два роки. У чому може бути проблема? Рішення про виділення коштів вже прийнято, а про розподілення ні. Воно ухвалюється на рівні Європейської комісії або Європейської ради – тобто у представництві перших осіб європейських держав. Тут можуть бути сюрпризи - наприклад, якісь послідовники Фіцо (якщо у названих нами країнах зміниться влада) можуть спробувати заблоковати саме розподіл грошей, і ми їх в такому разі не отримаємо.

Другий шлях отримання допомоги - це двосторонні відносини, коли деякі країни закладають у своїх бюджетах кошти на підтримку України. Тут не повинно нічого змінитися. Хоча знову ж таки прихід нових сил до влади може призвести до перегляду певних попередніх внутрішніх домовленостей.

- То нам треба буде діяти по ситуації?

- Ми вже намагаємося працювати з тими партіями, які можуть пройти до влади у тих європейських країнах. Це складно, тому що є як абсолютно проросійські політичні сили, так і націоналістично-прагматичні, які зосереджені суто на своїх внутрішніх питаннях. З другими можна проводити роботу, адже їм можна довести і показати, що війна в Україні - це війна проти західного світу, зокрема Європи. Це питання часу, коли Російська Федерація наважиться на протистояння з ними.

- Вони всі це розуміють?

- Все більше і більше. Я це їм говорив ще з 2022 року. Вони кивали, але відмахувалися. Вважали, що за спиною є Сполучені Штати та їхня "парасолька безпеки". Зараз такої впевненості в Європі вже немає. Уже розуміють, що мають покладатися, перш за все, на власні сили і на Україну, яка може поділитися досвідом, технологіями і зараз виконує роль "щита", виграючи для них час на переозброєння.

- От країни Балтії давно декларують своє усвідомлення, що Росія може на них напасти…

- На рівні політиків це розуміють не лише країни Балтії. Я спілкуюся, наприклад, із колегами з Нідерландів. Вони абсолютно чітко усвідомлюють можливу пряму загрозу з боку Російської Федерації і готуються – переозброюються, проводять навчання та інформаційну політику серед населення.

Що говорити, якщо навіть у нейтральній Австрії, у Відні місяць тому проходили тренування повітряної тривоги. Так само й у польській Варшаві. Тобто поступово готують своє суспільство до того, що може бути війна, хоча раніше, як я сказав, це не сприймалося. Тому ось ця вся допомога ще й про прагматичний підхід з точки зору власної безпеки. Такий ще один аргумент необхідності продовжити її, незалежно від того, хто прийде до влади в тих країнах, в яких будуть вибори.

- Тут напрошується питання про те, чи можлива Третя світова війна, про яку знову заговорили політики? Що ви думаєте з цього приводу? Чи ми на порозі, чи вона вже йде?

- У гібридному вигляді вона триває досить давно. Можна подивитися навіть на мапу Інституту вивчення війни: кількість кібератак після 2022 року збільшилася в рази. Це визнають наші європейські партнери. Більш того, НАТО перероблює свої доктрини у відповідності до викликів сучасної війни.

Те, що вони спостерігають в Україні, спонукає їх переглядати та змінювати власні підходи. Іронія полягає в тому, що не ми підлаштовуємося під стандарти НАТО, а навпаки. Тобто є підготовка і розуміння того, що ймовірність прямого бойового зіткнення з РФ дуже висока.

- За яких обставин Росія може це зробити?

- Перше, якщо вирішить іти ва-банк, щоб перекрити допомогу Україні. Друге, через розуміння, що до 2030 року Європа переозброїться, тож далі це зробити буде все складніше. Якщо говорити про формат, то це можуть бути і "зелені чоловічки", як в Криму, і ракетні удари – Росія може готувати абсолютно різні методи. Тому я вважаю, що ймовірність такого сценарію досить висока. Але Європа ще має час.

- Скільки? До 2030 року?

- Думаю, що до 2030-го не має. Є велика ймовірність, що до того часу можуть постраждати країни Балтії та Фінської затоки, тому що це морський шлях – як військовий, так і торговельний.

- Росіяни модернізують ракети й Шахеди, нарощують їхнє виробництво. На жаль, це погана для нас історія, адже ми маємо проблеми з ППО, на чому постійно наголошує й президент. Нещодавно він заявив, що без термінового фінансування контракту на Patriot Україна може отримати ці системи лише у 2030 році. З ракетами до них теж відома ситуація. Як нам бути?

- Тут, до речі, цікавіше не те, наскільки швидко масштабується Російська Федерація в новітньому озброєнні, скільки те, що там досі залишаються замовлення на важку бронетехніку - танки, БМП. Вони майже не використовуються в Україні, а йдуть на складське зберігання. Це опосередковано може вказувати на те, що Росія все ж таки готується до великої наземної операції. Якраз сьогодні у них є таке "вікно можливості", тому що та сама Європа ще не навчилася воювати дронами. Для нас дуже просто спалити таку бронетехніку. А нашим партнерам, якщо вона до них зайде, буде набагато складніше це зробити.

Повертаючись до вашого питання щодо ППО, скажу, що сьогодні проблема навіть не в коштах на закупівлю, тому що вони виділені, а в тому, що основний виробник ракет для Patriot Lockheed Martin має не настільки великі потужності, які потрібні для покриття усіх наших потреб. Більш того, ми можемо розраховувати тільки на частину того, що виробляється, адже решта йде по раніше запланованих контрактах в інші країни та пріоритетно на запаси США, тому що вони багато чого використали під час війни в Ірані. Що ми робимо в цій ситуації? Ведемо переговори з нашими партнерами задля того, щоб замінити ті ракети, які сьогодні у них є на складах, на ті, які будуть вироблені для нас за рік-три.

- А вони погоджуються?

- Частково. Але це для них з точки зору їхньої обороноздатності, скажімо так, краще, тому що в довгій чи середньостроковій перспективі баланс для них не змінюється. Це ж зовсім не те саме, коли вони просто віддали нам і потім залишилися без ракет.

Але, знову ж таки, варто враховувати суттєву загрозу з боку Російської Федерації та зміну пріоритетів Сполучених Штатів, які дедалі більше зосереджують увагу на Тихоокеанському регіоні, а не на захисті Європи. Усе це безпосередньо впливає на рішення щодо передачі Україні тих самих ракет.

- Європа може запропонувати нам аналог Patriot в достатньому обсязі? Чи це дуже коштовно й довго?

- Проблема в тому, що ракети Aster 30 до європейського аналога Patriot SAMP/T, які перехоплюють балістику, вони виготовляють, що називається, поштучно – десятки на рік, а самі системи – декілька штук за цей час. Тобто вони є, але потребують значного масштабування.

Але ж і ми працюємо над антибалістичною ракетою Фрея. Сподіваємося, що це може бути також рішенням.

- Ми весь час працюємо над ракетами і дронами, однак є питання…

- Зараз ми вже переходимо до іншого технологічного циклу, де прості рішення не працюють. Наприклад, FPV-дрони, які можна було збирати на кухні, вже починають ставати застарілими засобами. Якщо взяти ті ж реактивні Шахеди - це вже набагато складніша та дорожча технологія. Для їхнього перехоплення потрібні відповідні засоби. Ми це вже не можемо робити дешевим перехоплювачем. Це в цілому здорожчує війну та робить її складнішою технологічно. Ракети – не проста технологія. У світі є десь 10-12 країн, які виробляють власну балістику. Тому що це високотехнологічне озброєння, яке потребує довгого циклу розробки та чималих коштів. Наш Сапсан розробляли 10 років, якщо не більше. Те, що за два роки полетіла балістична ракета FP-7, скоріше, диво, ніж правило. Але ж потрібно зробити не просто тестовий зразок, який один раз полетить, а налагодити процес, щоб все було однаково до мікрона в кожній ракеті. Антибалістична ракета має дещо інші параметри наведення, але тут теж не проста робота.

- Але ж ви знаєте, яка думка панує в суспільстві щодо того ж Fire Рoint, зокрема після деяких інтерв'ю керівництва компанії?

- Знаю. Але, знову ж таки, ми просто приймаємо за даність те, що у нас ринок озброєння з 2022 року виріс у 50 разів, а його 80 відсотків - це низькотехнологічні зразки. Умовно кажучи, FPV-дрони або снаряди, не є, як кажуть, Rocket Science. А компаній, які виробляють дійсно високотехнологічні речі, не так багато. Тому нам здається, що зробити FPV-дрон, далекобійний БПЛА чи ракету – це майже одне і те саме. Але це не так. Тут потрібно більше часу та великі вкладення.

- До речі, нещодавно "Укроборонпром" отримав нового керівника. Ним став Іван Гаврилюк, який раніше був заступником міністра оборони. Як би ви його охарактеризували?

- Абсолютно професійна людина. За одного з попередніх міністрів мені здавалося, що саме Гаврилюк керував внутрішніми процесами у МОУ, тому що він був задіяний абсолютно у всіх процесах з будь-якого питання…

- Це ви про каденцію Федорова?

- Ні.

- А кого?

- Така історія була при Умєрові, тому що він більше займався міжнародною політикою, а от внутрішніми процесами – здебільшого Гаврилюк. Просто генерал-лейтенант - людина з армії і як ніхто інший розуміється на процесах всередині Міністерства оборони. Пам'ятаю, коли ставиш йому питання про ту чи іншу ракету, він відповідає, хто якими займається, що вже провели бесіди, щоб пришвидшити їхнє виробництво тощо. Тобто він тут перебуває у своєму середовищі.

Перед ним зараз стоять досить амбітні та важкі задачі, тому що не так легко перетворити деяких "монстрів" – державні підприємства, які у нас є всередині "Укроборонпрому", на ефективні виробництва, адже не всі керівники ставляться до них, як до, скажімо так, власної справи - тобто як бізнесмени. Тож деякі з них існують за рахунок дотацій. Їх потрібно перебудовувати. Іноді у нас нормальна державна продукція, яка нам потрібна, пропонується цими держпідприємствами за такими цінами, що західні зразки купити дешевше і швидше.

- Чому так?

- Тому що, до прикладу, величезний завод, який раніше виробляв продукцію для всього Радянського Союзу, зараз задіює два цехи, але у вартість виробу закладає використання всієї своєї площі. Він може бути виготовлений правильно, але не може стільки коштувати. Я розумію, що їм потрібно якось покривати свої постійні витрати. Але ж вони можуть віддавати частину своїх приміщень чи земель, проводити реструктуризацію. Розібратися з цими процесами якраз і буде однією із задач Гаврилюка. Все ж у нас відбувається корпоратизація "Укрбронпрому", щоб ці державні компанії були більш незалежними, що є окремим завданням. Але незалежність має бути ефективною.

- Як і решта важливих процесів. Зокрема, мобілізація, з якою у нас великі проблеми. Окреме питання – так звана "бусифікація", яка викликає значний суспільний резонанс. Міністерство оборони ще за попереднього міністра мало представити вашому Комітету на затвердження відповідні напрацювання, але досі цього не зробило. У чому проблема?

- Мали запропонувати, але поки цього, справді, не сталося. А ми дуже чекаємо. Адже ніхто, окрім Генерального штабу та Міністерства оборони, не може краще розуміти, які саме люди й у якій кількості їм потрібні. Я розумію, що той самий баланс між поповненням війська, відсутністю такого ганебного явища, як "бусифікація", і адекватним бронюванням для роботи економіки країни - це нетривіальна задача.

Ми постійно чуємо якісь загальні ідеї, але досі не бачимо, щоб вони були оформлені в документ й передані у вигляді законопроєктів для початку до нашого Комітету. Причому ми говоримо: "Давайте чорновий варіант, який обговорюватимемо, й зможемо вийти на спільний знаменник". Ми ж і попередній закон про мобілізацію приймали у тісній співпраці з Генеральним штабом та Міністерством оборони. Так, у деяких моментах ми їх балансували, тому що вони прийшли з величезними "хотєлками", які не можна було запроваджувати. Але там, де це було необхідно – йшли назустріч. Тобто ми і зараз пропонуємо хоча б над чимось працювати разом. Однак основна частина пропозицій має йти від військових – вони краще знають, що їм потрібно, і як це зробити. Ми готові з ними це обговорювати.

- А що у відповідь?

- "Завтра-завтра".

- Скільки часу триває така ситуація?

- Ще Федоров обіцяв до травня-червня надати бачення цієї реформи. Він приходив з деякими презентаціями по загальному баченню, яке просив не розголошувати…

- Якщо загально описати враження від цих презентацій, на вашу думку, вони б запрацювали?

- Там було багато пунктів, щось могло б запрацювати. Його підходи були засновані на даних. В принципі, це те, як він звик працювати і в Мінцифрі. Вони проаналізували шлях військовослужбовця від ТЦК до полю бою, шлях сезечешника – чому так сталося, які причини тощо. Насправді, зараз немає сенсу забирати усіх підряд, якщо значна частина зрештою йде в СЗЧ чи опиняється в лікарні, тому що ВЛК якось формально проходять, але згодом виявляються непридатними до служби. А держава продовжує витрачати на них кошти. Крім того, вони залишаються у списках особового складу. Який толк з таких?! Тому треба від кількості переходити до якості.

- Той же Федоров пропонував більше залучати іноземців.

- Так, але ж тут також є певні обмеження, зокрема скільки таких ми можемо підготувати, на яких тренувальних центрах? Хоча питання не лише в коштах, але й в тій же мові – ми не маємо великої кількості іспаномовних інструкторів. Крім того, немає сотень тисяч готових приїхати сюди воювати іноземців. Тож ця ідея – не панацея, але один із варіантів, на який також треба звертати увагу.

- Що скажете про Хмару?

- Цілком адекватний, на контакті з Комітетом. Він вже в процесі й матеріалі. В принципі, поки нарікань на нього немає. Він залишив у Міністерстві частину команди Федорова, які є досить ціннісними фахівцями, з якими ми працюємо.

- Взагалі ми можемо вирішити цю проблему мобілізації, враховуючи обставини, в яких ми опинилися?

- Думаю, має зрости рівень роботизації лінії фронту. Ми не можемо собі дозволити воювати, як Російська Федерація - ставлячись до власних військ як до "гарматного м'яса". От Білецький та Оболєнський довели, що це можна робити за рахунок дронів, роботів і значно меншими втратами, аніж у РФ, навіть в наступальних операціях. Алгоритм такий: більше роботів – менше людей.

- Ми маємо такі можливості?

- Ми нарощуємо виробництво. Наші можливості, які можна на сьогоднішній день профінансувати - приблизно 50 мільярдів євро нашого внутрішнього виробництва військового озброєння. З них профінансовано 25-30. Якщо знайдемо, як покрити ці витрати, то це дозволить оснастити підрозділи різними типами дронів. Ми займаємося пошуком рішень. Ви ж сьогодні вже бачите, наскільки масованішими й частішими стали наші далекобійні удари. Більш того, ми там застосовуємо вже нові технології у вигляді умовних роїв дронів, які самі обирають ціль. Тобто ми вдосконалюємося і масштабуємося досить швидко. Однак є питання коштів. Саме тому я і їжджу по країнах  -партнерах і намагаюся також на рівні парламентів вибивати додаткові гроші. Десь це виходить. Сподіваюся, до кінця року нам завдяки моїм дружнім стосункам з деяким європейськими парламентарями вдасться отримати додаткове фінансування до кінця цього року.

Ольга Москалюк