Чому вони не прийшли?

Автор: С.Калініченко

Порівнюючи останнє навчання зі зборами загонів територіальної оборони, що відбувалися впродовж 2015-17 років, не можна не відзначити, що з кожним разом відносно підвищується якість підготовки учбових місць. Організатори навчань спромоглися зібрати одночасно велику кількість особового складу і техніки, вдягнути, нагодувати, забезпечити мінімально необхідний побут...Але я хотів би головним чином торкнутися не питань логістики і бойової підготовки, а деяких причин, чому бригада не була повністю укомплектована особовим складом.

24 червня 2018 р. Юрій Бутусов у "Дзеркалі тижня" оприлюднив свою статтю під назвою "Почему воины уходят", про стан у ЗСУ, причини відтоку осбового складу, причому це бойові офіцери, досвідчені сержанти і солдати тощо. Мій журналістській досвід значно скромніший, і в основному полягав у роботі фотокореспондента, але як людина що має відношення до територіальної оброни, ризикну висловити свою думку з приводу навчать 119-ї бригади територіальної оборони "Північна фортеця".

Порівнюючи останнє навчання зі зборами загонів територіальної оборони, що відбувалися впродовж 2015-17 років, не можна не відзначити, що з кожним разом відносно підвищується якість підготовки учбових місць. Організатори навчань спромоглися зібрати одночасно велику кількість особового складу і техніки, вдягнути, нагодувати, забезпечити мінімально необхідний побут. Сподіваюсь буде ретельний аналіз навчань, визначені шляхи вирішення виявлених проблем. Але я хотів би головним чином торкнутися не питань логістики і бойової підготовки, а деяких причин, чому бригада не була повністю укомплектована особовим складом. Цифру некомплекту, до речі, ніхто не озвучував, тому з вуст різних інсайдерів вона різна. Ризикну назвати 1000. Чув думку людей, що робили аналіз відео з коптера, що було максимум 2000 людей.

Знаючи що чисельність бригади приблизно 3800 осіб, маємо 38 чоловік на 1 відсоток, тобто десь приблизно 26 %. Змушений додати сюди, що десь 2% було відмінусовано внаслідок різних хвороб на ґрунті алкоголізму. З цього приводу палкий привіт лікарям, які підписували висновки медичних комісій. А це той самий випадок, коли краще не мати бійців від слова ВЗАГАЛІ, ніж витрачати час і нерви на боротьбу з аватарами і все, що з цім пов язане. Дехто з критиканів у цьому готовий звинуватити військкомати, але я не буду, бо розумію, що напередодні зборів їм теж тупотіли ногами і вимагали все по максимуму.

Інша категорія, це люди, які завжди знайдуть причину не йти хоч на збори, хоч на війну. В них недобудована хата, неподоєна корова, трава не скошена і просто сцикотно…. Це дійсно ті, кого потрібно відловлювати у скрутну годину спеціальними командами і максимальна користь від них або щось вантажити-розвантажувати, або примусово рити фортифікаційні споруди. У цієї категорії завжди буде довідка про безліч хвороб. Мабуть до "сцикунів" додамо того, хто не пішов з ідеологічних міркувань. А раптом, поки він не вдома, хтось знайде заховану колорадську стрічку. І довідка від лікаря в нього мабуть теж є. Таким персонажем хай займаються органи, які уповноважені державою і саме за це отримають зарплатню. Додам до такого персонажа окремим рядком молодих військових пенсіонерів, точнішу ту їх частину, що пишаються тім що вони "савецкие офіцери!" Приклад? Будь-ласка! 9 травня 2017 року. Чернігів. На Болдину гору підіймається група ветеранів ВПС, десь 25 осіб. Переважна більшість за віком 50 +-. Тобто значну частину служби вони були у лавах ЗСУ. Але 100% у формі кольору морської хвилі і лише в одного офіцера на кокарді тризуб. Решта з радянськими зірками. І звісно несуть вони прапори ВПС неіснуючої держави… Мабуть вони ображені на те що за 23 роки ВПС було майже знищено, мабуть вони були колись першокласними пілотами, штурманами, техніками. Але прийшов час зробити вибір. Ти або УКРАЇНСЬКИЙ офіцер, або потенційний колоборант. Ця категорія, по-перше, теж має довідки про безліч хвороб. По-друге: ну немає посад льотних у бригаді терооброни! Залізна відмазка. Тобто десь на папері цілі роти і батальйони офіцерів, а реально їх немає і не буде. Такі персонажи є не лише у середовищі льотчиків. Гірше за все, коли такі, під гаслом "За бабло!", отримав копняка від дружини, йдуть на контракт. Як правило вони до ЗСУ несуть лише "совок" …

І більш детально зупинюся на вмотивованих людях, частина з яких пройшла схід, мають вишкіл, входять до громадських об єднань і громадських формувань, займаються волонтерською діяльністю, неодноразово брали участь у минулих зборах загонів територіальної оборони, але все одне відмовилися брати участь у "Північній фортеці". Почнемо з грошей. Як відомо за участь у зборах, учасники отримують деяку суму грошей, яка прив’язана до суми їхньої офіційної зарплатні. Хтось працює неофіційно, хтось отримує частину платні у конвертах, хтось підприємець не єдиному податку. Всі ці люди за час зборів втрачають гроші. У 2014-15 роках вони би наплювали на збитки і вдягнули камуфляж, але у 2018 охочих втрати декілька тисяч гривень стає менше. Хтось має право звинуватити цю категорію у меркантильності, у нелюбові до Батьківщини і небажанні її захищати? Я б не став. І тут логічно виникає питання справедливості. Ситуація така склалася не за один день, і умовно до цього призвели дії або бездіяльність влади за 27 років. Парадокс, але йти до війська українців закликають ті, хто більше всього заробив статків, хто є бенефіціаром акціонерного товариства "Україна". І люди мене запитують, а чому вони зі своїх невеличких доходів повинні втрачати, а ті хто заробляє багато, саме як і чиновник і депутат, чиї офіційні доходи не відповідають статкам і рівню життя, самі не поспішають до війська і дітей своїх не відряджають на захист своїх маєтків? Додамо сюди такі фактори, що впливають на ветеранів російсько-української війни і їх оточення, як неотримання житла, не у повному обсязі виконуються обіцяні пільги, не всі змогли відпочити, отримати землю, чого варті лише постійні "війни" з перевізниками. Сюди ж додам тих хто поїхав до Польщі, Німеччини і інших країн. А це як правило самого-самого призовного віку. Декілька відсотків не прийшли…

Хтось рахував, скільки раз пан Турчинов розповідав про накопичення сил і засобів ЗС РФ біля наших кордонів, що ось-ось почнеться наступ. Додамо сюди розмови Маломужа, Романенка та інших генералів, що на пенсії заробляють на інтерв’ю для ЗМІ, розповідаючи різні жахалки. Нагадує казочку де хлопчик кричав "Вовки, вовки!" І це на жаль спрацьовує. Частина людей чує що завтра наступ, але на пятому році війни дипломатичні відносини з РФ не розірвані, кордон не зачинений, транспортне сполучення не заборонено, товарообіг нарощується, заробітчани їздять працювати у ворожу країну. У Верховній Раді відкрито працює "п ята колона", у церквах МП відкрито розповідають про братовбивчу війну. Майже щодня на центральних каналах знаходиться спікер, що розповідає про необхідність миру за будь-яку цін, головне що б не гинули люди і не стріляли. А з усіх реформ населення відчуло лише зростання цін і тарифів. Це якось впливає на морально-психологічний стан, мотивацію? Так, на багатьох це впливає. І ми отримуємо навпаки, постійну демотивацию. Назвіть війну війною, назвіть ворога ворогом, а не агресором! Дехто запитує, а за що я воював? Хтось питає а навіщо загинув його сусід, або став інвалідом однокласник? Великий відсоток населення певен, що війна корисна олігархам і "всім хто при владі". І переконати їх у зворотному на даний час не реально. Тобто населення масово не має довіри до військово-політичного керівництва. І ще декілька відсотків не прийшли… Шкода.

Навесні 2014 року Україну охоплює потужна хвиля патріотичного підйому. Створюються добробати, громадські об’єднання і формування (надалі ГО і ГФ), волонтерські центри, багато людей різного віку, чоловіки і жінки, не чекаючи виклику, самі йдуть до військкоматів. 119-ту бригаду не укомплектували мінімум на чверть. Тому хтось може запитати: "Ну так де ці все так звані патріоти?" Відповім. Частина вже на глибині двох метрів. Частина розчарована (дивись вище). Хтось саме зараз у війську, на жаль багато хто лише через те, що не зміг заробити у цивільному житті. Хтось втомився, як кажуть – вигорів… Багато хто з членів ГО і ГФ перекинувся до охоронного бізнесу, або стали різними муніципальними вартами, подалі від військової справи – ближче до бюджетної годівниці, є нажаль і факти криміналу. Однак лишилося здорове ядро, яке витримало чотири важких роки і основою своєї діяльності має саме військову справу. Але ця категорія як правило національно свідома, політично грамотна і скоріш за все є членом якоїсь партії…. Вони можуть на зборах спитати а де м'ясо? А скільки на що витрачено грошей. В них завжди є своя думка на ті чи інші процеси що відбуваються як в країні в цілому, так і у конкретному військовому колективі. Вони не вагаючись можуть недоліки зробити відомими суспільству. І відразу починається вистава під назвою "Честь мундиру". Вважаю що всі хто це читає, добре розуміє про це я. Тобто люди незручні…

Трохи відволікуся, грудень 2016 року, круглий стіл з питань сприяння територіальній обороні (Рух СТО). Організовує радниця Начальника Генерального Штабу Альона Вербицька. Не пригадую прізвища, представник СВ, полковник розповідає 10 хвилин про 10 строчок з "Закону України про оборону" і підсумовує: "Не припустити входження до структур територіальної оборони громадських формувань у своїми підрозділами!" Що це як не пряма робота на шкоду Україні?! Єдина користь з того заходу, це те що познайомилися один з одним представники з усієї України, спілкування з якими зайвий раз переконує мене у правильності всього того, про що я пишу. Все це притаманно всій країні. Переконаний, що не лише різні формування повинні складати кістяк підрозділів, а ще і трудові колективі підприємств і установ, що відряджають своїх працівників до лав тер оборони. Це дає змогу завчасно вивчити особовий склад. Колектив більш злагоджений.

Однак знов повернемося до грошей. Значна кількість різних формувань військово-патріотичного спрямування є представниками малого і середнього бізнесу. Вище я згадував про фінансові збитки під час військових зборів. Я особисто з кінця 2015 року дійшов висновку що повинно бути два шляхи комплектування підрозділів тероборони і дві програми бойової підготовки. Перший шлях – шлях періодичних зборів з тією категорією, яку держава спромоглася призвати використовуючи адміністративний ресурс. Не хочу нікого ображати, але значна частина йде на збори під примусом свого керівництва. Як Держава через посередництво ОДА і військкоматів мотивує керівників різних обл-тепло-електро-водо-підприємств я вникати не хочу і не буду. Другій шлях – це люди, які готові один раз на місяць, або тричі на два місяці, у режимі субота-нічь-неділя зі своїми харчами, наметами, спальниками (але не відмовляючись від будь якої допомоги), прибувати у визначене місце і проводити під егідою своїх військкоматів заняття з вогневої, інженерної, медичної підготовки. Топографія, орієнтування на місцевості, робота на засобах зв’язку. Кожен місяць вивчається якась нова зброя. СПГ, РПГ, АГС з практичною стрільбою, плюс можливість стрільб з власної нарізної легальної зброї, але набої від МО. Звісно що це незручно, ускладнює планування і сам процес. Але що важливіше? Процес чи наявність вмотивованого особового складу. Крім того, як правило це люди які вже чогось досягли у житті, керують або невеличким особистим бізнесом, або якімсь колективом, розуміють менеджмент, життя навчило їх приймати рішення і відповідати за це. Ось готовий резерв молодших командирів, дехто з них за короткий термін в змозі замінити офіцерів. І люди не втрачають, а лише частково присвячують свої вихідні військовій справі. Крім того, багато чому можуть навчити за зборах, вони вже вивчили самостійно під час своїх вишколів.
Існує думка що члени ГО і ГФ можуть у будь якій момент повернути зброю проти Держави. Слушна думка. Проти держави бариг, держави капітулянтів так, можуть. Проти держави України, проти ЗСУ, що захищають цю державу – навряд. Крім того, не йдеться про якихось хлопців з вулиці. Облік у військкоматі, належність до конкретного підрозділу територіальної оборони, займання реальної посади. Той час коли ГО і ГФ стукали у двері пройшов. Вже хай військово-політичне керівництво прикладає зусиль за для продуктивного діалогу з громадянським суспільством. Життя зайвий раз показує, що не можливо питання комплектації підрозділів вирішити лише радянськими методами. Хтось накаже і все бігом кинуться виконувати наказ. Ні, за сучасних умов це не спрацює. Хтось повтікає по селах, хтось поїде за кордон, хтось буде чекати ворога з хлібом-сіллю, комусь взагалі буде все байдуже. Тому органам військового управління всіх рівнів нарешті потрібно шукати нові форми і методи роботи з різними категоріями громадян.
Мабуть, не всім сподобалося це читати. Напевно, є ті хто категорично не згоден. Я все це написав може дещо сумбурно, але щиро, з єдиною метою – покращення стану територіальної оборони своєї області і країни в цілому. Хтось угледить винос сміття з хати, забруднену честь мундиру, то його думка і право. Але є проблема, і поки вона не висвітлена, не буде її вирішення.

 Сергій Калініченко, майор запасу, заступник командира ГФ "Самооборона Чернігівщини" з військових питань