Війна напередодні "офіційного" вторгнення. 20.08.14. Частина І

Автор: Дмитро Путята, Андрій Карбівничий

Про бій з російськими десантниками та танкістами 20 серпня 2014 року в селі Георгіївка Луганської області.

ВСТУП

Ще з 2015 року Луганська область була для мене пріоритетною в плані вивчення. Я ніяк не міг зрозуміти, чому сектору "А" приділяється так мало уваги. Чим детальніше я вивчав питання, тим більше у мене з’являлося мотивації йти далі і пізнавати щось нове. А нового тільки за літо 14-го дуже багато. Наші історики та автори взагалі не описують бої на тому напрямку на такому рівні, на котрому особисто б мені хотілося бачити. Їхній максимум - це переливання води з однієї склянки в іншу. Але є і такі епізоди, про котрі взагалі ніде не згадується чи не згадувалося до недавнього часу. Один з таких це бій, котрий мав місце на Луганщині в серпні 2014 року. Українська пропаганда активно нав’язувала нам (глянемо, чи нове керівництво ГШ продовжить стару і зовсім не славну традицію щодо даної політики), що російське вторгнення почалося в ніч з 23 на 24 серпня. До того лише якісь окремі розвідувальні групи вузькопрофільного призначення діяли на теренах нашої держави. І це справді так: кадрові російські військові воювали і командували бойовиками ще з червня, активно застосовувалися групи спеціального призначення в липні, а безпосередньо бронетехніка (БМП, БМД, танки та артилерія) регулярних військ РФ з’явилися лише на останній тиждень серпня.

А що, якщо я вам скажу, що вже 12-14 серпня на території України діяло дві БТГр та одна РТГр зі складу мотострілецьких військ та одна РТГр зі складу повітряно-десантних військ РФ? Тобто більше, ніж 1500 кадрових військових. І перебували вони в Донецькій області, в районі Степанівки, Маринівки та Сніжного. І саме вони оголили один із флангів, звідки того ж таки 23-24 серпня частина росіян пішла в сторону Іловайська. А що, якщо я вам скажу, що 18-20 серпня в Луганську область зайшла мінімум одна РТГр повітряно-десантних військ та танкова рота з мотострілецьких військ? І окрім них також діяли дві розвідувальні роти з інших мотострілецьких бригад. Зі своєю зброєю, на своїй техніці та зі своїми кадровими офіцерами. Тому особисто для мене - повна брехня, що ніхто росіян не очікував, не знали, що вони готують вторгнення тощо.

Про бій 20 серпня 2014 року в селі Георгіївка, Луганська область, з російськими десантниками та танкістами. Для мене ця стаття є особливою – саме з неї я почав свою публіцистичну діяльність. Це було в серпні 2015 року. З того часу я не бачив жодного розбору польотів, аналізу того, що сталося. Взагалі будь-якої інформації. Вперше про це згадується в книзі про Луганський аеропорт, котра вийшла в друк влітку минулого року. І хто про той бій згадав у ній, здогадатися, думаю, не складно. Мене глибоко обурює такий стан речей. Але і з іншої сторони він мене мотивує. Маю надію, що мої матеріали послужать непоганою базою для майбутніх досліджень наступних поколінь. Коли можна буде прочитати військові документи, архіви, мемуари офіцерів вищої ланки тощо. Зараз же доведеться тижні витрачати на те, щоб знайти учасників того чи іншого бою і ґрунтуючись на їхніх словах писати статті. Окрім особистих теплих спогадів щодо цього епізоду бій дійсно можна назвати особливим з ряду причини:

• єдине підтверджене знищення ворожої бронетехніки (танка) українським гелікоптером Мі-24;
• єдине підтверджене знищення ворожого танка розрахунком протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра" (під час іловайських подій такою ж гарматою були знищені російські МТ-ЛБ. Під Донецьком у кінці серпня ворожий танк також дістав влучання в борт, але зумів покинути поле бою);
• героїзм мобілізованих українських бійців у бою з професійною армією противника;
• точне встановлення сил та засобів противника і повна їхня ідентифікація, котрі брали участь в бою;
• ліквідація ворожого офіцера, котрий керував атакою на одному з напрямків;
• вперше захоплено ворожу бронетехніку;
• перший і єдиний випадок, коли вдалося захопити ворожу документацію (карти, журнал обліку).

Окрім того, в статті буде розглянуто:

• сили та засоби бойовиків, котрі перебували практично оточені в Луганську та на його півдні;
• маловідомий факт збиття українського бомбардувальника Су-24М;
• маршрут російського гуманітарного конвою;
• приблизна оцінка кількості російських військ на Луганщині на ІІІ етапі операції "Принуждение к миру" .

Приємного перегляду, а ми починаємо.

Ситуація в секторі станом на 17-20 серпня 2014 року

Почну вже з традиційної частини будь-яких своїх матеріалів, а саме з опису ситуації, котра склалася станом на визначене мною число. Як ви вже зрозуміли, йдеться про Луганську область, сектор "А". Мене завжди дивувало те, як цій області, через котру проходило 85% всіх колон з Росії, приділили мало уваги. І я навіть не про увагу зі сторони населення та ЗМІ, а саме з боку військових. В Донецькій області було створено аж 4 сектори (М, Б, та С. Ще один сектор, Д, перебував у прикордонній смузі в Луганській області, але оскільки це була інакша операція і задіяні сили в ній, то на хід боїв на північ від Луганська він не сильно впливав) і цілком зрозуміло, що на кожен сектор була своя задача і свої сили та засоби. Натомість вся Луганська область була закріплена за одним – А. Звідси і значно менші сили, особливо це стосувалося артилерії великого калібру. Оцінку таким діям дадуть більш кваліфіковані люди, я ж зробив невеличку ремарку. Буде розглянуто лише безпосередньо Луганськ та противник на південь від нього. На сході, де був Алчевськ, Первомайськ та Стаханов, була зовсім інша ситуація та підрозділи ЗС України, котрі вели бої за них (точніше, імітували їх). У цих містах розташувалися бойовики Мозгового та казачі формування, котрі вели свою війну за "свої" міста.

Після деблокади Луганського аеропорту, котра мала місце 21 липня 2014 року, українська армія продовжувала свій план щодо оточення Луганська. 27 липня було звільнено Лутугине, де в подальшому розташувався штаб декількох бригад ЗСУ. 2-3 серпня було проведено наступ силами 24 БТрО та 1 ОТБр з півночі Луганська на Вергунку та Красний Яр. 10 серпня один з батальйонів 24 ОМБр відступив з Волнухиного, котре знаходиться поруч з Лутугиним. В самому ж Лутугиному розташувався штаб 24 ОМБр, 30 ОМБр. Також була розташована бригадна артилерія та інші підрозділи. 13 серпня ЗСУ звільнили Новосвітлівку та Хрящувате, чим перекрили головну артерію щодо постачання палива, бронетехніки та живої сили до лав противника.

Ситуація станом на 20 серпня 2014 року

Противник

Після невдалих спроб відбити ці населені пункти противник провів масовані артилерійські обстріли, але після 16 серпня жодної активності (окрім пострілів з АГС та інколи з мінометів) не проявляв. Це було зумовлено низкою факторів:

• моральний стан бойовиків доволі відчутно просів. Деякі почали покидати Луганськ польовими дорогами, котрі проходили вздовж річки Сіверський Донець за котрою була вже Росія;
• зменшилася кількість боєприпасів. За рахунок того, що вдалося перекрити трасу, противник почав відчувати "голод" за боєприпасами через що і зменшилася кількість обстрілів;
• недостатня кількість сил та засобів для проведення наступальних дій з метою відбиття втрачених позицій. Станом на 16 серпня сили бойовиків в самому Луганську були, по суті своїй, мізерними (особливо в плані техніки та артилерії). Проводити наступальні дії було доволі ризиковано та затратно.

Але вже в ніч з 19 на 20 серпня ситуація кардинально помінялася. В район Луганська прибули свіжі сили бойовиків (і не тільки), кількість обстрілів почала зростати, збільшилася активність противника. На той момент в самому місті знаходилися підрозділи противника: "Заря", "Лєший", ГШР (група швидкого реагування), ДШБ (3-й Станично-Луганський батальйон) комендантська рота, артилерійські підрозділи (котрі саме - буде вказано на карті). Також у районі діяв і підрозділ ПВК "Вагнера", котрі розташували свій штаб та особовий склад з технікою в районі населеного пункту Піонерське.

Бійці "Вагнера". Луганськ, літо 14-го

Наведені на карті підрозділи противника, їхня кількість та чисельність противника досліджуються мною вже понад чотири роки. Варто зазначити, що регулярно появляється нова інформація, застаріла редагується. Таким чином, безпосередньо в самому Луганську перебувало приблизно 1600-1700 бойовиків з різних підрозділів. У підпорядкуванні командування противника, а саме російського генерал-майора Олега Іваннікова з позивним Оріон, також було 9 танків, 10-11 БТР-80, 5 БМП-2. З артилерії 8 БМ-21 "Град" та 7 гаубиць Д-30. Це ті сили, котрі, грубо кажучи, сиділи в Луганську. Поруч із самим Луганськом, Піонерським, Миколаївкою, Сизим, Хрящівкою перебували елітні формування "ЛНР", а саме "Вагнер" та "Амур" (останній прибув у заданий район 20.08.14). Сумарно їх було 450-500, 6 гаубиць, БМП-2, БТР-80, автомобільна техніка (в штаті "Амура" також була танкова рота. Вона, скоріш за все, хоча б частково також там була). Власне їх всіх можна віднести до тих, хто був у Луганську. Тому, підсумовуючи написане, можна цілком сміливо і аргументовано сказати, що Луганськ обороняло понад 2 тис. бойовиків з бронетехнікою та артилерією. Але це були далеко не всі підрозділи противника на території "республіки". Зі сторони кордону після ліквідації прикордонного угрупоування ЗСУ свою увагу на північ, на "столицю", переключили і інші підрозділи противника, а саме: "Вітязь", "Бобри", 1 ізваринська стрілецька рота тощо. Сумарна кількість особового складу дорівнювала 1300, кількість артилерії (не рахуючи міномети, лише САУ, гаубиці та реактивна артилерія) – 9 одиниць, танків, БМП та БТР-80 – 13 одиниць. Тобто цілком очевидно, що на таку кількість особового складу потрібно значно більше броньованої техніки та артилерії. Тим не менше, особисто я не підтримую дуже популярну свого часу тезу про те, що українська армія в першій декаді серпня могла взяти Луганськ (зустрічав відірвані від реальності вологі мрії про те, що ще в липні могли. Не могли).

Сили та засоби противника станом на 20 серпня

ЗСУ в районі Луганська

Керівником сектора "А" влітку 14-го був назначений генерал-майор Колеснік з позивним Зевс, а його заступником став генерал Бокій. Для проведення запланованих операцій було виділено: (наводжу дані станом на початок серпня в силу того, що накопичування сил відбувалося поступово. Деякі підрозділи, якщо точніше, то артилерійські, перекочували в Донецьку область. Тому і список українських сил на цій ділянці фронту буде описуватися від деблокади Луганського аеропорту):

• 1 та 3 БТГр 24 ОМБр з двома танковими ротами та з двома батареями САУ 2С3 (у батареях САУ було по 3-4 машини) та двома батареями БМ-21;
• 2 механізований батальйон 30 ОМБр з танковою ротою, батареєю САУ 2С3 (3-4 САУ) та батареєю БМ-21 "Град";
• 15 ОГПБ та механізований батальйон 128 ОГПБр з батареєю САУ 2С3;
• 1 та 3 БТГр 1 ОТБр, механізований батальйон та артилерійська група;
• 1 та 3 БТГр 80 ОАЕМБр зі своєю артилерією;
• 26 артилерійська бригада, "Урагани" 27 реап, "Смерчі" 107 реап;
• 8 опСпП, батальйони територіальної оборони, "Шторм" та "Золоті ворота" (від МВС).

Всі ці сили розтягнулися від Веселої Гори (Щастя) до Хрящуватого і були задіяні на різних ділянках з різними задачами. Для тематики статті нам важливий лише один "спокійний" район – Георгіївка. Як раніше зазначалося, в Лутугиному, що поруч з Георгіївкою, розташувався штаб 24 та 30 ОМБр. В промислових зонах міста стояло також 3 САУ 2С3 "Акація" 24 ОМБр, 3 САУ 2С5 "Гіанцинт-С" 26 ОАРБр, "Гради" 24-ї та 30-ї бригад. Також декілька 120 мм мінометів. В Лутугиному також зайняла оборону 7 механізована рота 3 БТГр 24 ОМБр. 9 механізована рота даного батальйону – в районі населеного пункту Круглик, а 8 рота – Георгіївка. Район також прикривала і батарея гаубиць Д-30 з артилерійського дивізіону 3 БТГр 80 ОАЕМБр з Челюскінців. Угруповання безпосередньо в самому Лутугиному та навколо нього (на південь також оборону тримали підрозділи 30 ОМБр) видавалося доволі потужним. Перш, ніж перейти до опису того, якою була  оборона в Георгіївці, котра нам цікава для статті, потрібно внести ясність щодо того, що взагалі собою являв 3-й батальйон 24 ОМБр.

Артилерія 24 ОМБр та 26 ОАРБр, Лутугіно

До війни 24 ОМБр являла собою доволі боєздатну військову частину на фоні інших механізованих бригад. 1 механізований батальйон практично повністю був укомплектований контрактниками, техніка була доглянута. До складу 2 батальйону набирали строковиків, якась частина також служила там на контракті. А от 3 батальйон був кадрованим (тобто лише низка офіцерів служить в даному батальйоні) і лише в 2013 році його почали перетворювати на нормальний та повноцінний механізований батальйон. З початком "Кримської весни" 1 батальйон підняли за тривогою і одразу відправили на навчання у прикордонні області з РФ. Оперативно сформований другий батальйон відправили на кордон з Росією, де він вже з червня виконував бойові задачі. А от формування 3 БТГр зайняло значно більше часу. В процесі формування БТГр було вирішено до кожної з механізованих рот придавати протитанкістів на МТ-12 та мінометні розрахунки. В зону АТО батальйон прибув лише 10 липня 2014 року і участі в боях як таких не брав. Єдиною складністю до першої декади серпня були багатокілометрові марші. Бої під Слов’янськом, визволення Лисичанська та інші бойові зіткнення на себе взяв 1 механізований батальйон як найбоєздатніший. Прибувши в район Лутугиного, батальйон вирушив у сторону Волнухиного, де вони і потрапили під перші обстріли противника з "Градів", до котрих доволі швидко звикли. Через велику кількість поранених та безперспективність перебування там було прийнято рішення відійти назад та зайняти оборону в Георгіївці.

Оборона виставлялася таким чином, що головний удар буде, теоретично,завдано зі сторони Луганська. Тобто чолом до чола. В Георгіївці на території школи розташувався і штаб 3 батальйону 24 ОМБр. Командир батальйону – підполковник Статнік Іван, начальник штабу – майор Борданюк, заступник начальника штабу – підполковник Олександр Свєташов. Над населеним пунктом є пагорб, з котрого прекрасно видно саму Георгіївку.

Опорний пункт "Гагарін"

Раніше оборону там тримав "Айдар", а після них 80 ОАЕМБр. На висоту було відправлено 3 механізований взвод 8-ї роти під командуванням капітана з позивним "Гагарін" (на його честь даний опорний пункт і почав так називатися). Було виявлено, що позиції не підготовлені, тип грунту дуже важко піддається для окопування, практично відсутня будь-яка флора. Панівна висота під палючим сонцем. "Гагаріну" було повідомлено, що лівий фланг раніше замінували ті, хто тримав там оборону. Тому було прийнято рішення виставити все своє озброєння, а саме АГС-17, 120 мм міномет, СПГ-9 та БМП-2 в сторону Луганська. Оборона складалася з:

• 37 бійців (включаючи мінометників) з 2 офіцерами (один з котрих отримав звання на військовій кафедрі та був приданий як старший офіцер батареї до 120 мм міномету);
• дві БМП-2. Одна з котрих регулярно стояла на позиції, а інша в разі потреби повинна була виїхати з-за укриття (складки місцевості);
• 120 мм міномет та ГАЗ-66 для нього;
• АГС-17 і СПГ-9 та ЗіЛ-131 для їхнього перевезення;
• 2 кулемети ПКМ, автомати та декілька РПГ-18/26.

Вирити якісь капоніри чи нормальні окопи було неможливо в силу того, що ніхто не давав ескаватора і противник регулярно вів обстріл висоти.

Вид на Луганськ з "Гагаріна"

Опорний пункт "Кагор"

На півночі Георгіївки, неподалік від штабу батальйону та пункту дислокації "Шторму", розташувався 2 механізований взвод 8-ї роти під командуванням старшого лейтенанта Юрія Кагора. Через особливість розташування опорного пункту поруч з ним також довелося розташувати і імпровізований БП, на котрому регулярно чергувало по 5-7 бійців від даного взводу разом з бійцями "Шторму". Займалися перевіркою документів та пропуском транспорту. Зроблено це було для того аби ворожі інформатори не змогли пройти через позиції та оцінити оборону. А оборона на даному ОП була грамотною, бійці добре окопалися. Окрім того, як раніше писалося, для оборони було придано 1 120 мм міномет та одна МТ-12 "Рапіра", котрі розташувалися позаду опорного пункту по ліву сторону від дороги. Опорний пункт мав такий вигляд:

• 3 БМП-2, котрі були добре закопані та замасковані;
• 24 бійці разом з 1 офіцером та особистою зброєю;
• декілька РПГ та кулеметів;
• 7 мінометників зі своїм мінометом, ГАЗ-66 та приданим офіцером, котрі розташувалися біля покинутої хати по ліву сторону від дороги;
• протитанкова гармата МТ-12, котра розташувалася в сусідній хаті позаду мінометників.

Контактів з противником окрім обстрілів не було. Міномет активно застосовувався по бойовиках, котрі вели вогонь з-під мосту. В середньому за день випускали по 6-8 мін. Боєприпасами були забезпечені.

Опорний пункт "Сармат"

Після чергового обстрілу у Волнухиному поранення зазнав командир 8 роти і на його місце було призначено старшого лейтенанта Юрія Савічєва з позивним Сармат. Облаштовувати позицію довелося з нуля, адже ніхто раніше там не стояв. Сама позиція була надзвичайно важлива – вона з’єднувала Луганський аеропорт та велику землю. Саме через "Сармат" відбувалося постачання аеропорту польовою дорогою, котра стала "дорогою життя" для оборонців летовища. На опорному пункті також перебував мобілізований капітан Олег Хітяєв з позивним Сармат-1, який обіймав посаду заступника командира по роботі з особовим складом, та майор Андрій Біленко – командир протитанкової батареї МТ-12. Опорний пункт мав такий вигляд:

• 24 бійці 2 взводу 8 роти з кулеметами та декількома РПГ;
• 2 приданих бійці зі взводу зв’язку;
• 14 протитанкістів;
• 5-6 приданих бійців з зенітно-ракетного взводу;
• дві БМП-2;
• МТ-ЛБ як тягач з протитанкової батареї та МТ-ЛБ зі встановленою на ній Зу-23-2 з зенітно-ракетного взводу;
• "Урал" з боєприпасами.

Через відсутність ескаваторів окопати техніку також не вдалося через те, що дорогу активно прострілював артилерією противник, як тільки вона висувалася з Георгіївки, тому було прийнято рішення заховати всю техніку в посадці та замаскувати її. Як і у випадку з "Гагаріним" ситуація вийшла дзеркальною: до офіцерів була донесена інформація, що правий фланг (на лівому ЗСУ) та посадки заміновані протитанковими мінами, тому "Рапіра" та інша бронетехніка дивилася прямо на Луганськ, звідки міг би бути теоретичний удар. Приблизно 16-17 серпня майором Біленком було прийняте рішення особисто висунутися на танконебезпечний напрямок та поставити табличку "Міни" аби змусити теоретичного противника, котрий міг би піти там, де за інформацією командування були наші міни, відступити або потягнути ча, щоб підтягнути саперів, бо особливої довіри до представленої інформації не було. Також варто зазначити, що розрахунок протитанкової гармати тренувався міняти місце розташування своєї гармати в разі наступу противника. "Сармат" регулярно обстрілювали міномети, інколи прилітали "Гради" (як вночі так і на світанку) через написану вище причину.

Вид на Луганськ з "Сармату"

Опорні пункти "Затор" та "Наука". Артилерійська підтримка

Ці опорні пункти обороняла вже 7 механізована рота 3 БТГр. На "Заторі", котрий знаходився біля мосту в Георгіївці, знаходилося орієнтовно 17-20 бійців 7 роти, 1-2 БМП-2, декілька бійців з протитанкової батареї з МТ-12 та тягачем МТ-ЛБ, зенітна установка Зу-23-2. Постом командував старший лейтенант Юрій Дворський, з ним на посту також перебував капітан Руслан Жилін з протитанкової батареї. Ближче вже до самого Лутугіно знаходився потужний опорний пункт 7 роти на котрому було 4 БМП-2, 1 Т-64БВ, 1 МТ-ЛБ, Зу-23-2, ПТРК "Фагот" та приблизно 50 бійців. Поруч з ним, в сторону Волнухиного, знаходився опорний пункт 9 роти, але вказувати його недоцільно. Окрім того біля штабу батальйону знаходився ще один 120 мм міномет та БРМ-1К з розвідувального взводу батальйону. Поруч з ними в амбулаторії розташований був і "Шторм". Був також один з постів, на котрому було 1 БМП-2, приблизно 15 бійців та один офіцер (був розташований так, що в разі атаки могли б підтримати вогнем з ПТРК "Сармат" та знаходився відносно недалеко від ОП "Затор").

Позаду "Гагаріна", метрів 800-900, на території одного з підтриємств знаходилася артилерійська батарея (3 штуки) САУ 2С3, котру охороняв взвод з розвідувальної роти бригади. Батарея регулярно стріляла на максимальну відстань підтримуючи захисників Новосвітлівки та Хрящуватого. Слід вказати, що періодично кількість техніки та бійців на деяких опорних пунктах несуттєво змінювалася. Так, на ОП "Сармат" був 120 мм міномет та один танк, але за декілька днів до 20 серпня їх забрали і перекинули на іншу ділянку. Таким чином, станом на 20.08.14 в Георгієвці було приблизно (разом з артилеристами, штабістами) 300-320 бійців та 10-11 БМП-2 і 1 танк Т-64БВ (не беручи до уваги ОП "Мажор" 9-ї роти, котрий був на найпівденнішій околиці Георгіївки і дивився на Волнухине).

У наступній частині матеріалу буде описана атакуюча сторона та безпосередньо сам бій.

Позиції ЗСУ в Георгіївці

Дмитро Путята, Андрій Карбівничий, для Цензор.НЕТ