Петровський не вимагає спростувати "недостовірну інформацію", а хоче сказати, що про його минуле в принципі не можна писати, - Маслов про справу Наріка проти Бутусова

Автор: Ольга Скороход

Тривають судові розгляди щодо прецедентної справи проти ЗМІ. Дніпровський бізнесмен, а у минулому кримінальний авторитет Олександр Петровський подав до суду на Цензор.НЕТ, його головного редактора Юрія Бутусова та ще двох осіб за "твердження про його причетність до кримінального світу" і "висвітлення його особи в негативному світлі".

Раніше Цензор.НЕТ опублікував фотографію президента Петра Порошенка і патріарха Філарета поруч з Петровським, а також цитату генерального прокурора Юрія Луценка про зв'язки Петровського з криміналом і його кримінальне прізвисько Нарік. При цьому цитата вже колишнього генпрокурора є у відкритому доступі. 1 березня суд постановив стягнути з Бутусова 357 тисяч гривень.

Інтереси Цензор.НЕТ та Бутусова зголосилася представляти юридична фірма SENSE, яку очолює ветеран АТО Леонід Маслов. Саму справу він називає нонсенсом і наступом на свободу слова. У розмові з нами він розповів: що у позиції Петровського є абсурдним, чому його сторона, вигравши нижчі інстанції, нині затягує справу, як дніпровська суддя перетворила рішення суду на поему.

СТОРОНА ПЕТРОВСЬКОГО ХОЧЕ СТВОРИТИ ПРЕЦЕДЕНТ, ТОМУ ПОДАЄ ПОЗОВИ ДО ПІДСТАВНИХ ОСІБ

- Скільки існує справ за позовом Петровського до Цензор.НЕТ і Юрія Бутусова та на якому вони етапі?

- Зараз існує декілька справ, де до Юрія Бутусова позивається Олександр Петровський. Ми беремо участь поки що у 4 – дві на стадії апеляції, і є ще дві нові справи, в яких пан Петровський позивається стосовно того, як висвітлювалися на Цензор.НЕТ перші два рішення.

По перших інстанціях ми програли, бо нас попросту не повідомили про судове засідання, і ми не знали про них. Зараз ми в апеляції у відкритому процесі, і чомусь сторона Петровського це затягує.

- Яким чином затягують?

- Найцікавіша ситуація по першій справі. Зараз сторона Петровського подає на виправлення помилок в мотивувальній частині рішення. Я не знаю, з якою метою вони це роблять.

- Але ж вони виграли першу інстанцію.

- Так, але не задоволені рішенням, бо там є помилки – переплутані цілі абзаци мотивувальної частини. Деякі частини взяті з іншого процесу, тому в рішенні викладені факти, які в цій справі взагалі не розглядалися. І сторона Петровського просила виключити ці абзаци. Я так розумію, що суддя випадково з іншої справи скопіював цілі частини. Уявіть, наприклад, фразу "не можна заперечувати того, що пан Петровський – хороший музикант", а ми в ході процесу взагалі цього не розглядали.

У першій справі суддя Антонюк написав про позивача, що він (дослівно) "завжди допомагав та допомагає різним верствам населення, дбає про свій рідний край". Натомість справа власне не про рідний край і не про те, про кого позивач дбає, а в документах про це не йшлося.

До речі, в другій справі теж має місце лірика. Там суддя Єлісєєва замість обставин і юридичних оцінок надала характеристику позивачу в доволі красномовному і піднесеному стилі, типу "його цінують та поважають різні прошарки населення Дніпропетровщини", "не забуває він і про повернених з передової бійців".

Ну добре якби судді б ще сторону позивача чи оду якусь цитували, ні, це викладено як їхня власна думка, а в справах нема жодних слів "прошарки", "верстви населення", "дбає про рідний край" та "не забуває про ветеранів". Не сильно помилюся, якщо скажу, що обидва ці рішення не судді писали, а якійсь тамада.

Отже, ми дійшли до стадії апеляції. Прийшли в засідання, почали виступати. Але раптом сторона Петровського подала клопотання про те, щоб повернути справу в першу інстанцію для усунення описок у рішенні. Суд першої інстанції відмовив у виправленні, і тепер вони оскаржують ухвалу про відмову у виправленні технічної помилки. Зараз ми на цій стадїі.

- Яка ситуація з рештою справ?

- По другій були технічні причини для відкладення, оскільки не було доказів вручення копії апеляційної скарги. Серед відповідачів, крім Бутусова, там ще 4 фізичні особи, з них щонайменше двоє, як ми думаємо, підставні. Ми думаємо, що підставні, оскільки вони практично одночасно визнали позов. Судове засідання відклали з технічних причин, оскільки інші учасники не отримали судові документи.

Третя справа на початковій стадії. Ми ознайомилися з матеріалами справи і наразі готуємо заперечення. Існує також ще 2 справи, в яких пан Бутусов формально не є відповідачем, отже ми не беремо в них участь.

- Висловлювалося припущення, суддя, яка розглядала першу справу, була обрана не випадково.

- Ми не можемо цього стверджувати. Але дійсно в інших процесах мало місце подання стороною Петровського тотожних позовів в один день, що процесуальний закон чітко визначає як зловживання правом. У випадку з суддею Єлісєєвою було так: позов був поданий тоді, коли в суді окрім Єлісєєвої ніякий інший суддя не брав участь в авторозподілі. Тобто ймовірно був підібраний час таким чином, щоб не було проведене жеребкування. Суддя Єлісєєва розглянула справу, ухвалила рішення, і того ж чи наступного дня пішла у відставку. При чому вона підписала рішення і додала його в держреєстр тоді, коли вже не мала повноважень. Хоча формально в момент підпису вона мусить мати повноваження і ключ до реєстру судових рішень.

- Що скажете щодо інших позовів, які не стосуються Цензор.НЕТ?

- Від пана Петровського було ще два позови, які не стосуються Цензор.НЕТ. Однак я маю підозру, що один з них підставний. Він був визнаний стороною відповідача, однак підстав для його визнання не було.

- Для чого це потрібно Петровському?

- Думаю, для того, щоб створити прецедент, який покаже, що буцімто була подібна справа, яку пан Петровський виграв, а це доводить, що він є порядною людиною.

КОЖЕН МАЄ ПРАВО ХОВАТИ СКЕЛЕТИ У ШАФІ, АЛЕ ТІЛЬКИ ДОТИ, ПОКИ НЕ СТАЄ ПУБЛІЧНОЮ ОСОБОЮ

- Ваша позиція така, що власне позов Петровського не має сенсу?

- Ключове, що я хотів би підкреслити: наближені до пана Петровського адвокати намагаються зробити з правосуддя черговий культ особистості свого клієнта. Вони хочуть довести, що не можна писати статті, які зачіпають минуле Петровського, натомість треба висвітлювати тільки поточні добрі справи.

Пан Петровський в цьому процесі замість того, щоб вимагати собі трибуну для того, щоб розповісти, хто він такий, намагається через суд потішити власне его. Та є момент. Ніхто б і не ліз у його минуле, якби не та обставина, що пан Петровський фотографується з президентом і Філаретом, з кубком і Томосом. Кожен має право ховати свої скелети у шафі, але тільки доти, поки не стає публічною особою. Не можна одночасно бути публічною особою і сподіватись, що ніхто не буде копирсатись у твоєму минулому.

- Тобто одне інше заперечує?

- Не треба плутати заборону втручання в особисте життя непублічної особи і необхідність спростування недостовірної інформації. Це взаємовиключні речі. Достовірні факти, захищені законом, на кшталт фото оголеної людини, проти публікації яких можна виступати, - це одна річ. Інша річ, коли негативна інформація є неправдивою, і вимагають її спростувати. Не можна одночасно говорити: "Ви не можете називати мене кримінальним авторитетом, бо це неправда" і "Ви не можете називати мене так, тому що це моє приватне життя" Або ти взагалі не авторитет або авторитет таємний. Одне з двох.

Пан Петровський хоче за допомогою судових процедур потішити власне его . Він не хоче сказати: "у мене не було бурхливої молодості". Він хоче сказати, що є добропорядним громадянином, тому, мовляв, ніхто не має права писати про нього у негативному сенсі. Менше з тим, таке може вимагати пересічна людина, яка не лізе фотографуватися з президентом і Томосом. Кожен громадянин має право на захищене особисте життя лише тоді, коли він не лізе на публіку. Вибачте за російське прислів'я, але "назвался груздем – полезай в кузов".

- Чи є в судовій практиці рішення-прецеденти, які визнавали, що публічна особа не може претендувати на спростування інформації ?

- Є дві епохально-визначальні справи. Справа Олени Тищенко, вже не пам'ятаю, проти кого саме. І є справа Мангера, яку Катерина Гандзюк перед смертю згадувала як імовірний мотив замовлення нападу на неї.. Голова Херсонської облради Владислав Мангер позивався до відеоблогера Сергія Нікітенка, який прямо називав Мангера ледь не хабарником, мафіозі і розбійником. Мангер виграв дві перші інстанції, і суд зобов'язав Нікітенка спростувати "недостовірні відомості". Однак Верховний Суд повністю скасував ці рішення і відмовив пану Мангеру в позові. Верховний Суд цим фактично сказав: ти – публічна фігура, виходь до ЗМІ й спростовуй інформацію про себе, ніхто цього не забороняє. Тобто вимоги до публічних осіб відрізняються від вимог до решти громадян.

Європейський суд з прав людини також говорить про необхідність здорового балансу між інтересами приватної особи й правом суспільства на інформацію. Бо якщо не дозволяти пресі подавати інформацію, то це заважатиме ЗМІ виконувати функцію "сторожового пса суспільства". А пан Петровський не спростовує своє бурхливе минуле, а просто каже, що це таємниця.

- Петровському вочевидь важливо, що він був кримінальним авторитетом у минулому.

- Не знаю, чи пишається він своїм минулим, але зараз він не хоче таким бути. Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ та інші джерела у нашій справі – жодне не стверджувало, що пан Петровський є кримінальним авторитетом сьогодні. Все про нього розповідалося в минулому часі. І ми наполягаємо, що тоді, коли певна особа починає фотографуватися з першими особами держави, ми маємо право в минулому часі висловлювати щодо цієї особи негативні припущення й судження, про які є інформація, підтверджена такими надійними джерелами, як міністр внутрішніх справ, генеральний прокурор, голова СБУ. І це є поштовхом до обговорення справи. А сторона пана Петровського пропонує замість обговорення – закрити рота журналістам.

Він надає довідки про те, що не є судимим зараз. Однак є публікації, які вказують на те, що було слідство щодо нього і було закрито. Однак навіть якщо особу суд виправдав, це означає, що вона притягалася до кримінальної відповідальності. Бо притягнення - це просто висунення підозри. Тобто пана Петровського притягали, і притягали невдало. Це просто факт, який люди повинні знати. Тому не буде неправдивою інформацією сказати, що певна особа притягалася до кримінальної відповідальності навіть тоді, коли після цього була виправдана судом. І в Україні багато чудових людей притягалися до кримінальної відповідальності, як вдало так і не вдало. Це не є негативом.

- Кримінальний авторитет – це оціночне судження?

- Оціночне судження – це коли факт не може бути перевірений чи спростований. Як перевірити? Звісно, не в тюрмі питати, поважають там його, чи ні. Оціночне судження попросту не може переслідуватися у подібних судових процесах.

У ДНІПРІ Є КУЛЬТ ПЕТРОВСЬКОГО, І ЦЕ ВІДОБРАЖЕНО В СУДОВИХ РІШЕННЯХ

- При цьому Бутусов, говорячи про кримінальні зв'язки Петровського, посилався на слова тодішнього Генерального прокурора Юрія Луценка.

- Одна зі справ ґрунтувалася на повідомленні Луценка. Це одне з повідомлень, які Луценко робив, коли був ще міністром внутрішніх справ.Воно не спростовано. Окрім повідомлень Луценка є ще повідомлення Голови СБУ Грицака та розгорнута стаття у Вікіпедії.

- В одному з рішень суду вказано, що є справа проти Луценка, однак його прес-секретар Лариса Сарган заявила, що їй про це нічого не відомо.

- Справа проти Луценка була ще в ті часи, коли Луценко був міністром внутрішніх справ, і стосувалася конкретного звинувачення в конкретній справі. У цій справі пан Петровський згадувався як особа, що раніше двічі притягалася до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання зброї. По цій справі офіційні висловлювання пана Луценка були спростовані в судовому порядку. Але, по-перше, та інформація й інформація по нашій справі ніяк не перетинаються. А, по-друге, у ті часи існувало зовсім інше законодавство стосовно поширення інформації по особу. Тоді існувала норма про те, що той, хто поширив інформацію, зобов'язаний доводити її достовірність. І у тій справі пан Луценко й МВС (оскарження прийшло, коли Луценко вже сидів у в'язниці) не спромоглися довести те, про що він стверджував.

Тепер же сторони доводять свою правоту в рівному змагальному процесі. Хоча в першій справі Петровський проти Цензор.НЕТ і Бутусова суддя помилково послався на закон, який втратив чинність. А пан Петровський своєю чергою використовує цю справу, щоб заткнути журналістів. Точніше це не він хоче, а оточення пана Петровського його переконало в цьому. Він їм, як холопам платить гроші за те, щоб вони співали дифірамби.
До речі, в багатьох джерелах, навіть у Вікіпедії ми знаходимо розповсюджений міф, мовляв, пан Петровський через суд домігся заборони називати його "авторитетом" чи "Наріком". Авторитетно заявляю, що подібних рішень не існує. По-перше, немає такого способу захисту як заборонити невизначеному колу осіб когось якось називати, тому подібного рішення не може існувати в принципі. По-друге, рішення, на які при цьому зазвичай посилаються — це саме те, яке ми оскаржуємо, воно не набрало законної сили. В старій справі 2010 року, де відповідачем був Юрій Луценко, також не звучало нічого про титули і прізвиська - як я вже казав, там було спростовано інформацію про подвійну судимість Петровського за зброю і наркотики.

- Ви впевнені, що його переконали "холопи"?

- Вони переконали пана Петровського в тому, що вони можуть досягнути того, що він покаже свою добропорядність через суд. Натомість, люди не кажуть, що він мав судимість, але ж існує стала чутка, що він був авторитетом у кримінальному світі. Останнє - це дійсно оціночне судження, бо так чи інакше багато людей пов'язані з криміналом у минулому.

Загалом у Дніпрі є така проблема, як культ Олександра Петровського. Є шлягер "Петровская братва", присвячений йому особисто. Ходить жарт, що дарма прибрали з назви міста частину "...петровський". Це для нас дописи пана Бутусова про Наріка видається нормальними. А у Дніпрі це сприймається так: "Як ви смієте?! Ви розумієте, про кого ви говорите?" І немає проблеми, коли про це пише Артур Балаєв. Однак є проблема, коли суддя іменем України починає писати те саме. Наприклад, у рішенні суду спершу йдуть юридичні норми, посилання на цивільний кодекс, а потім – "Водночас Олександр Володимирович не забуває про поранених". Тобто не судове рішення, а поема. Тобто завдання цього рішення є не тільки закрити рота журналістам, але й показати, що про пана Петровського не можна говорити погано.

Ми хочемо запропонувати Петровському інтерв'ю. Він може відповідати на питання, або не відповідати, але право таке Петровський має. І на цьому ми поставимо крапку. Власне судова процедура говорить про одне – особа може спростувати неправдиві факти, які про неї поширювали.

- Як порадите діяти журналістам, щоб, виконуючи службові обов'язки, менше стикатися з подібними позовами?

- Я щойно був у Бігуса на семінарі. Бігус оформив комунікаційну програму "Свої люди" для зв'язку журналістів та юристів. Завдяки цьому журналісти можуть отримувати послуги захисту, юридичної перевірки своїх матеріалів – щоб не нарватися на подібні позови. Ми раді, що юристи включилися до цієї програми, щоб підтримати свободу слова. А те, що робить пан Петровський, - це напад на свободу слова.

 Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

 Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"