Сама-сама-сама, або Не нове вбрання короля

Автор: Ірина Погорєлова

"Цю прекрасну тканину не зможуть побачити або дурні, або ті, хто не відповідає своїй посаді" (Г.К.Андерсен "Нове вбрання короля")

За підозру в тому, що він вимагав у президента України послугу передвиборчого характеру в обмін на державну військову допомогу, президент Трамп отримав від свого Конгресу процедуру імпічменту.

Тепер президент Зеленський готується зробити послугу президенту Путіну та його європейським партнерам, щоб вони могли відновити свій "діалог", "Європу від Лісабона до Владивостока", зняття санкцій та бізнес-як-завжди.

Що саме за цю послугу збирається отримати для України її президент, - найбільша "загадка" сучасності.

Дійсно, в цьому пункті Зеленський вже переграв Путіна, який досі вважався чемпіоном світу із загадковості і непередбачуваності.

Насправді ж Путін передбачуваний до нудоти зі своїм "єдиним народом", "руським миром", пост’ядерним раєм та ідеосинкразією до НАТО.

Натомість досі не зрозуміло, хто на посаді президента в Україні: Хлєстаков, Галахвастов, О.Бендер? Чи такий собі аналог біблійного Давида – хоробрий кравчик? Той, що "одним ударом – сімох"?

Чи, навпаки, лідер шахрайської зграї "слуг", яка грабує "короля"- народ під тролінг-гаслами "хто не вірить в добрі наміри Зе-команди – той корупціонер і порохобот, дурень або не на своєму місці"…

Менше з тим, цей базовий маніпуляційний прийом, покликаний паралізувати критичне мислення публіки, - все одно не знімає питань до Зеленського.

Що він збирається в тому Нормандському форматі заявити, чого не можна публічно декларувати в українському парламенті?

Що він очікує почути від Путіна, чого досі не почув у публічних ультиматумах з Кремля?

І головне – що він здатен підписати в оточенні трьох досвідчених цинічних монстрів геополітики, чия зацікавленість у взаємній співпраці давно вийшла за межі всяких дипломатичних пристойностей?

Україна стоїть каменем спотиканняна шляху "Європи від Лісабона до Владивостока".

При всьому бажанні без згоди України Захід не може повернути Росію в так званий "діалог": зняти з неї теперішній статус агресора і, відповідно, санкції за порушення міжнародного права.

Тому що це б означало не лише зраду самої лише України, а порушення Статуту ООН. На підставі якого і були накладені на Росію санкції більше ніж 40 країн за анексію Криму та війну на Донбасі.

Між іншим, повернення РФ до ПАРЄ зроблено було не скасуванням персонально для неї санкцій за порушення прав людини на окупованих територіях. Це була ціла спецоперація зі зміни правил для всіх учасників цієї європейської організації. З ризиками нехтування правами людини в світі, подібними до вірусу ядерного озброєння після дефолту Будапештського меморандуму.

Схоже, що світові лідери, попри тиск на них так званої "реалполітік", все ще не готові переписувати Статут ООН заради імперських примх Росії, що базуються виключно на ядерному шантажі решти світу.

В разі такої готовності довелось би скасувати заборону на порушення державних кордонів і необхідність поважати територіальну цілісність усіх суверенних країн, незалежно від їхнього економічного рівня і навіть корупційного рейтингу.

Особливо це неприйнятно для Європи, в якій після Другої світової війни фактично немає країн в так званих історичних кордонах.

Натомість більшість проблем в Європі пов’язані саме з кордонами: від ірландсько-північноірландської проблеми Брекзиту та різноманітних сепаратизмів до проблем національних меншин (привіт Угорщині) і розміщення біженців.

Так само не може і НАТО відмовити Україні в перспективі вступу лише на вимогу Кремля – навіть під ядерним шантажем. Це була б просто капітуляція НАТО у вигляді порушення власного ж Статуту.

Інша річ, коли всі ці проблеми зніме сама Україна власноруч. Ключові слова – "власноруч". А ключовий зміст – порятунок обличчя. І зовсім не самого лише Путіна…

Послуга ж Зеленського Путіну ніби очевидна. Хоча можна додати кілька нюансів з огляду на те, з яким поспіхом у Росії відсвяткували "капітуляцію" України в момент візування "формули Штайнмаєра".

9 травня 2020 року в Москві святкуватиметься 75 річниця перемоги. Тієї, котру – дискредитуючи і обнулюючи її справжніх героїв - протягом останніх років хваляться "повторити" адепти і жертви російського "побєдобєсія".

А 17 березня 2024 року мають відбутися президентські вибори, котрі наразі створили в РФ так звану "проблему 2024". Тобто питання, в якій юридичній формі зберігатиме владу Путін після царювання протягом чотирьох непристойних для європейця термінів.

Зв’язок між цими датами не такий вже далекий, як і часова відстань між ними. До будь-якого варіанту вирішення "проблеми 2024", що потребує багато конституційних процедур і значного часу, Кремль може готуватися лише у випадку, якщо Путін демонструватиме здатність підживлювати наркотичне "побєдобєсіє" своїх підданих новими і новими "побєдами".

Тобто, звісно ж, не може бути ювілейного 9 травня 2020 і святкового параду на Красній площі, якщо до того моменту Україна залишиться не скореною.

Не такою, щоб до весни 2024 року, можливо, являти собою чергову "союзну державу", подібну до Білорусі. Або навіть замість Білорусі. Аби було на чому створювати Путіну крісло, куди б йому було зручно – ні, необхідно для утримання порядку в імперії! – пересісти…

А ще в 2020 році очікується низка судових процесів і навіть рішень в міжнародних судах, з яких РФ навряд вийде переможцем.

Починаючи з суду по малайзійському Боїнгу і продовжуючи судами з газових питань.Не лише ж з комерційних міркувань Газпром намагається примусити Київ добровільно відмовитись від перемог у Стокгольмському арбітражі.

Ну й саміт Парламентської Асамблеї НАТО в Києві в тому ж травні, що й парад на Красній площі, не прикрасить Путіну імідж переможця "світової русофобії"…

Тому абсолютно зрозуміло, чому Кремль – попри вдавану неквапливість ситого удава - поспішає з тим, щоб ще до 2020 року "порішать" з Україною.

Зняти все, що з нею пов’язане, з порядку денного.Обнулити хвилю юридично зобов’язуючих вироків різноманітних світових судових інстанцій, котрі радикальніше за будь-які політично ухвалені санкції підірвуть статус Росії як економічного партнера…

Але бажано для Кремля – саме в цей момент все має відбутися максимально "мирним" шляхом.

Оскільки чергова ескалація в цей період зруйнує "діалог" із Заходом, знищить легенду "іхтамнетів", завадить другу Макрону взяти участь у параді. Та й сам парад, мабуть, зіпсує кривавими наслідками… Та й Захід не уникне потреби посилювати санкції і додатково озброюватись.

От саме для здійснення такого "мирного" виходу з глухого кута "концерту великих держав" і потрібна добровільна капітуляція України через одноосібне виконання нав’язаних їй під дулами гармат мінських домовленостей. Без будь-яких гарантій безпеки не лише на віддалене майбутнє, але й буквально на наступний день по виконанню.

Коли ж ці результати будуть досягнуті – РФ знову дозволить собі будь-які силові агресивні дії. Але тоді вже той самий Захід – якщо він встигне розслабитись і зняти свої санкції – більше не здатен буде відповідати навіть тими "стурбованостями", котрими сипле досі…

Отже, нині ключ від мрій Заходу про "Європу від Лісабона до Владивостока" для протидії Китаю, і від планів Кремля швиденько перервати спротив Заходу його агресії – в руках Зеленського.

А ключова "загадка" Зеленського і його команди – чи усвідомлюють вони саме цей сенс "золотої акції" України, коли роблять кроки в бік добровільної капітуляції?

Чи зуміють витримати виграшну переговірну позицію, щоб позбавити Путіна його ніби такої близької перемоги?

Чи утримають Захід від спокуси перетворити Париж на "будапешт", що відгонить "мюнхеном"?

Чи переможе "порохофобія": квазі-мир назло "партії війни" попередників?

Чи "зароблять" у Путіна запрошення як трофей на парад на Красній площі? Парад, який не скасувати…

Чи, навпаки, скористаються допомогою антикапітулянтського тилу власного народу?

Чи в дусі сьогоднішньої загадкової поступливості зовнішнім тискам та "миролюбній" соціології продадуть "болючий компроміс" за якісь бонуси. Які?

Чарівний вал інвестицій для виконання казки про 40-відсоткове зростання ВВП України?

Чи звичайну корупційну оборудку міжнародного рівня, невіддільну від "реалполітік" та "бізнесу-як-завжди". Дивись пункт про американський імпічмент…

На відміну від США, в Україні оперативно і далекоглядно було унеможливлено навіть спробу покарати президента у випадку, якщо його загадкові ризиковані дії призведуть до національної катастрофи.

Оскільки дискредитація Майдану відбувається підвищеними темпами, а опозиція штучно маргіналізована - то в момент Х може бути повністю відсутнім будь-який запобіжник від держзради.

Тобто не виявиться навіть "дитини", яка помітить, що "король голий", і досить таки давно.

Ірина Погорєлова, для Цензор.НЕТ